М. Коцюбинський увів у повість епілог, щоб показати, що сталося після смерті Соломії та Івана. З епілогу ми дізнаємося про долю Остапа, якому таки вдалося втекти від турків. Останнє речення епілогу – це слова Остапа: "Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...". Так герой говорить, згадуючи Соломію, яка втратила життя, рятуючи його від неволі. Усе життя Остап прожив самотньо, ніколи не забував Соломії і вірив, що вони возз'єднаються і будуть разом після його смерті. Кохання виявляється сильнішим за смерть.