О. Генрі — Останній листок

Лікар вважав стан Джонсі небезпечним, бо дівчина не хотіла жити і вирішила, що ніколи не одужає. На думку лікаря, було дещо, що могло б допомогти їй одужати, наприклад, думки про хлопця або про щось, про що справді варто було б подумати. Сью згадала, що Джонсі хотіла намалювати коли-небудь Неаполітанську затоку, але лікар вважав це на надто сильною причиною для бажання жити. Він вважав, що ліки втрачають п'ятдесят процентів своєї сили, коли пацієнт не виявляє бажання жити.

Джонсі вірила, що коли впаде останній листок, вона помре. Побачивши, що листок витримав дві ночі під сильним дощем і вітром, дівчина сказала: "…щось примусило цей останній листок залишитись там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти…".

Старий художник Берман намалював на дереві листок, що не піддавався ніяким вітрам, і допоміг дівчині вижити (доти, поки на дереві залишався хоч один листок, залишалася і надія). Але сам Берман застудився, малюючи картину, і помер.

Художники жили в невеличкому районі на захід від площі Вашінгтона. Це був старий і бідний район, де люди мистецтва були "у пошуках вікон, що виходять на північ, гостроверхих дахів XVIII століття, голландських мансард і низької квартирної платні". Студія Сью і Джонсі містилася на горищі присадкуватого триповерхового цегляного будинку. Берман жив на першому поверсі у комірчині. В кутку стояв мольберт з полотном, яке двадцять п'ять років чекало перших штрихів...

Хоч Сью і Джонсі подруги, вони мають зовсім різні характери. У момент випробувань Сью не здається: хоч їй страшно за життя подруги, вона дозволяє собі поплакати лише на самоті, а перед подругою вона демонструє впевненість у тому, що все буде добре. Захворівши, Джонсі втрачає будь-яку надію, не хоче боротися за своє життя, вірить, що з останнім обірваним вітром листком обірветься і її життя. Лише наприкінці твору дівчина говорить, що хотіти вмерти – це гріх, і починає боротьбу. У цьому їй допоміг листок, який залишився на гілці і який намалював Берман.

Через десять років Джонсі стане відомою художницею. Вона здійснить свою мрію – намалює Неаполітанську затоку, а ще багато інших картин. Дівчина мандруватиме різними країнами і створюватиме чудові картини. Вона ніколи не забуде про вчинок старого Бермана, створить його портрет, розповідатиме друзям і знайомим про його вчинок, який врятував їй життя. Джонсі і надалі дружитиме зі Сью, вони будуть найкращими подругами і радітимуть успіхам одна одної.

На думку письменника, смерть може подолати віра і надія, боротьба за життя, бажання жити.

Вперше Берман постає перед читачем у не надто хорошому світлі. Він зображений невдахою, який сорок років тримав у руках пензель, але так і не намалював шедевр. Берман малював лише вивіски та рекламу, позував молодим художникам, щоб заробити на шматок хліба. Він занадто багато пив і ще не облишив балачок про свій майбутній шедевр.

Про мистецькі плани художника Бермана автор докладно не розповідає, він лише називає шедевром його майбутнє створіння, яке мусить відповідати засадам краси...

Новела "Останній листок" справляє найкращі враження, адже викликає захоплення Людиною, її безкорисністю, бажанням допомогти, щирістю, справжньою підтримкою. Старий Берман переконує кожного читача, що проявити в собі справжню Людину може кожен, навіть той, що нічого не має і не досяг у житті, але в душі зберігає і проявляє найвищі цінності – любов до ближнього, готовність завжди прийти на допомогу, співчуття, дружелюбність...

Намалювати листок на стіні Бермана спонукали співчуття і любов до хворої Джонсі. Старий художник був у будинку наче охоронцем для двох подруг, які жили у студії нагорі. Йому було жаль дівчат, які жили на межі бідності: "Тут зовсім непідходяще місце хворіти такій гарній дівчині, як міс Джонсі". Дізнавшись, що Джонсі веде зворотній відлік листя, яке опадає, і чекає смерті з останнім опалим листком, Берман називає все це дурницями і вирішує намалювати листок, який ніколи не впаде...