Вперше Берман постає перед читачем у не надто хорошому світлі. Він зображений невдахою, який сорок років тримав у руках пензель, але так і не намалював шедевр. Берман малював лише вивіски та рекламу, позував молодим художникам, щоб заробити на шматок хліба. Він занадто багато пив і ще не облишив балачок про свій майбутній шедевр.
Про мистецькі плани художника Бермана автор докладно не розповідає, він лише називає шедевром його майбутнє створіння, яке мусить відповідати засадам краси. Зображуючи портрет художника, автор згадує про видатного майстра Відродження, символ найвищої мистецької досконалості – Мікеланджело та його відому статую "Мойсей". Мойсей – біблійний персонаж, предтеча Христа, утілення людяності й самопожертви. Поєднуючи різні образи в характеристиці Бермана, автор стверджує ідею, що мистецтво разом з людяністю здатне творити дива. Але чомусь полотно в кімнаті майстра залишається чистим. Можливо, це своєрідне неприйняття тих цінностей, що процвітають у сучасному мистецтві. Про це можна подумати й посперечатися. Але Берман урятував юну художницю ціною власного життя. Тому думка читача про нього на початку твору і в кінці твору дуже відрізняється.