Ульф Старк — Маленька книжка про любов

Автор зображує Другу світову війну. Батько Фреда змушений охороняти північний кордон Швеції. Хлопчик з мамою мусять долати голод, страх, святкувати Різдво не так як раніше. Продукти людям видавали за картками, вагітна Фредова мама мусила працювати кондуктором, щоб вижити з сином. Вночі треба було робити затемнення. Усі жили в стані тривоги й очікування чогось невідомого й страшного. Фред залишився зі своєю мамою, ставши їй гідною опорою. Малий Фред підробляв, продаючи ялинки...

Торговець ялинками дає Фреду можливість заробити якомога більше, ділиться прибутком зі злиденною родиною, а також підтримує жартами. А незнайома пані, яка вторгувала ялинку, дарує хлопчикові свої парфуми, що йому дуже сподобалися, викликавши асоціації з мирним життям. Парфуми Фред дарує мамі, і шоколад – Ельсі.

Одна з частин у "Маленькій книжці про любов" зветься "Незначна воєнна травма". В ній Фред отримує від однокласника Конрада удар в ніс, бо заступився за Ельсу. Смак власної крові, який заважає йому дихати, передує зізнанню в любові: Ельса, виявляється, поділяє його почуття. Фредова воєнна травма незначна, зі смаком крові і з любов'ю.

Ні, попри воєнне тло, книжка аж ніяк не трагічна. Вона сповнена гумору й віри в людей. Дуже позитивно на її сторінках зображено дорослих. Особливо зворушують стосунки сина з відсутнім татом. Із того, що Фред постійно розмовляє з батьковим образом про найінтимніші речі, із того, що дуже добре знає, що сказав би тато в різних ситуаціях, видно, якими близькими були малий і великий хлопці до розлуки...

У "Маленькій книжці про любов" війна і танці йдуть вперехрест. На фото тато – в однострої. Мама теж носить уніформу: вона працює кондуктором у трамваї. А на підлозі в гардеробній очікують танцювальні туфлі. На Святвечір батько замінює однострій на танцювальні черевики і костюм. У фіналі повісті батьки танцюють, а Фред спостерігає. Танці – це не ностальгія за мирним (довоєнним чи повоєнним) життям. Це символ – гармонія рухів, контакт, партнерство, взаємодія.

Розвиток стосунків хлопчика і дівчинки рухається звичним для літературних канонів шляхом: від нерозуміння через здивування і повагу до взаємності. Завдяки Ельсі Фред долає страх і йде на жертви, вчиться розуміти й поважати думку іншої людини. Завдяки їй він відкриває собі себе – хлопця, в якого можна закохатися.

Фред зізнається у коханні за допомогою записки: "Не думай, що я кинув записку навмисне, аби зневажити тебе. Зовсім навпаки". Хлопчик дарує дівчині шоколадку – натомість отримує дзеркальце: "Коли ти глянеш у нього, то побачиш того, кого я люблю". Він прагнув посмішки – він її отримав: дивлячись у те дзеркальце, він посміхається. Дуже чесно: в тому, кого ми любимо, ми любимо лише власне віддзеркалення.

У фіналі повісті мама і тато Фреда танцюють під "Cheek to cheek" Фреда Астера. Пісня "Щока до щоки" є ліричним лейтмотивом повісті. Це символ безмежного кохання, яке переживають батьки Фреда. Водночас це мрія про мирний світ без війни. А також це символ нового почуття любові, яка несподівано народжується в душі Фреда саме під час воєнних подій. Під цю ж пісню перед тим танцювала мама, щоб розігнати смуток і холод – зі шваброю. І цитатою з пісні "Я на небі" відреагував Фред на свій перший поцілунок.

Фред і його найкращий друг Оскар наклеїли маленькі вусики з ізоляційної стрічки на шкільний скелет. Директор за цей вчинок насварив їх, але учителька стала на захист. За цей мужній вчинок мама і тато пишалися сином.