Ні, попри воєнне тло, книжка аж ніяк не трагічна. Вона сповнена гумору й віри в людей. Дуже позитивно на її сторінках зображено дорослих. Особливо зворушують стосунки сина з відсутнім татом. Із того, що Фред постійно розмовляє з батьковим образом про найінтимніші речі, із того, що дуже добре знає, що сказав би тато в різних ситуаціях, видно, якими близькими були малий і великий хлопці до розлуки. Дорослі у книжці майже завжди прихильні до дітей і поводяться шляхетно, і це вселяє віру в майбутнє: діти виростуть і переймуть цю естафету гідності. Ось ця віра в прийдешнє, адресована дітям, – принциповий момент для Старка, який вважає: дитинство тільки тоді є повноцінним, коли перед ним стоїть майбутнє, якого хочеться чекати.