Гійом Аполлінер — Міст Мірабо

Неможливо повернути кохання, як і води Сени; пам'ять про кохання – джерело надії і життя; у житті кожної людини є непорушні духовні опори, щось вічне; життя складне, але завжди є надія на краще. З цими думками вірша потрібно погодитися, адже людина повинна приймати світ не лише у його недосконалості, складності і суперечливості, але й треба помічати світлі сторони і любити життя.

На мою думку, вірш "Міст Мірабо" ближчий до інтимної лірики, хоч в ньому є і філософські роздуми про життя, плин часу, незмінність деяких речей. Та присвята вірша, історія його створення, повторення слова "любов" говорять про те, що це інтимна лірика.

Під впливом Пабло Пікассо Аполлінер зацікавився новим віянням у мистецтві й спробував перенести його в поезію. Насамперед це виявилося у використанні прийому симультанізму (від фр. Simultaine – одночасний) – одночасного зображення в одній площині різнорідних об'єктів, віддалених, не пов'язаних між собою образів, мотивів, переживань і вражень. У вірші "Міст Мірабо" цей прийом виражається в одночасному поєднанні руху і сталості, урбаністичних і любовних мотивів, зображенні образів мосту, ріки і любові.

Для відеоряду цього вірша можна використати фотографії та відеоролики про Париж 1900-х років, мосту Мірабо, Тріумфальної арки, Ейфелевої вежі, Монмарту, затишних кав'ярень, мистецьких салонів Франції, загалом краєвиди міста початку XX століття. Можна використати відео, у якому зображено сучасний Париж і міст Мірабо.

Ліричний герой сприймає життя як поєднання різних начал, тому вірш побудований на антитезах, майстерно відтворених перекладачем: "журба і втіха крутнява шалена", "вода бігуча – життя хода тягуча", "любов сплива – надія ж невгамовано жагуча", "минають дні а я ще є". Ці антитези допомагають підсилити зміст, підкреслити суперечливість ситуацій.

Міст Мірабо, перекинутий через Сену, дозволяє людині піднятися над швидкоплинністю життя і віддатися спогляданню з ним. Міст є символом непорушності духовних опор буття, все змінюється і минає, а він залишається, як і раніше. Образ моста символічний: він єднає (або роз'єднує) не лише дві частини міста чи протилежні береги, а й закоханих та їхні долі.

Нові естетичні погляди Аполлінера знайшли яскраве відображення в збірці "Алкоголі" (1913). Її назва пов'язана з прагненням поета передати враження від "нового світу", що "п'янить" своєю технізованістю і стрімкістю подій. Поет хотів цим заголовком сказати, що життя ХХ століття палюче, мов спирт.

Слово "міст" багатозначне. Міст – це й ознака цивілізованого міста, це й поєднання частин міста, міст прокладений через бурхливу річку як порятунок від "крутняви шаленої", міст рук – це порятунок від самотності й від плинності почуттів. Але у назві поет вказує точне місце – такий міст тільки у Парижі. Значить, світ, про який говориться у вірші стосується не просто будь-якого ліричного героя, а сучасного героя-парижанина...

Вперше вірш був надрукований 1912 року. Він має автобіографічне підґрунтя. Саме в цей час поет переживав болісний розрив із жінкою, яку не лише кохав, а й уважав своєю Музою. Талановита французька художниця Марі Лорансен, яку з Аполлінером у 1907 р. познайомив П. Пікассо, не тільки надихала поета на творчість, а й створила низку картин під на звою "Аполлінер і його друзі". На побачення з нею Аполлінер ходив через оспіваний ним міст Мірабо...

Оскільки у ліричному творі сюжет відсутній, то увага зосереджується на почуттях. У вірші "Міст Мірабо" ліричний герой сумує за нездійсненністю мрії про вічне кохання. Його кохання приречене на розставання, бо "любов сплива", вона не здатна перебороти "життя ходу тягучу". Та поряд з цим сумом і розчаруванням герой відчуває надію і говорить: "Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є"...