Генрік Ібсен — Ляльковий дім

У п'єсах Ібсена ідеться про трагічну боротьбу особистості за власний духовний світ; розробляються нові теми: становище жінки в суспільстві, влада грошей, спадкові хвороби; соціальна проблематика; немає чіткої межі між трагедією і комедією; композиція має аналітичний характер, у п'єс — відкритий фінал.

За норвезькими законами сімдесятих років XIX століття, жінка мала обмежені порівняно з чоловіком права — і не тільки в галузі політичних та суспільно-правових відносин. Чоловіка вважали за керівника дружини й у моральній, і в релігійній сфері. Саме він визначав, чи варта вона бути вихователькою власних дітей. Але навіть такі традиції не виключають поваги до жінки як до особистості, до людини...

Нора ані на мить не припускала, що чинить злочин, вона навіть не бачить нічого аморального у своєму вчинку: хіба не можна рятувати від тяжкої хвороби та смерті власного чоловіка, батька трьох дітей, хіба ж можна ризикувати добробутом власної родини, який складався протягом років за допомогою її зусиль?

До речі, вона справді прийняла на себе боргові обов'язки і встигла віддати всю суму боргу, обмежуючи себе (зважте, не родину!) в усьому...

Ібсена називають творцем нової драми. За його словами, "п'єса не закінчується падінням завіси після п'ятої дії — справжній фінал знаходиться за її межами; письменник визначив напрям, у якому потрібно шукати цей фінал, потім — справа кожного читача чи глядача самостійно дійти до цього фіналу шляхом власної творчості".

Ні, він невільник удаваних понять про честь, людина не принципової поведінки, а декоруму. Не бажаючи брати у борг (що тоді про нього казатимуть!), він не шукає відповіді на питання: а звідки жінка дістала гроші? Він просто користується ними. Викидаючи на вулицю давнього знайомого, він думає не стільки про його давню провину, яку той уже спокутував, скільки про майбутні можливі незручності...