За норвезькими законами сімдесятих років XIX століття, жінка мала обмежені порівняно з чоловіком права — і не тільки в галузі політичних та суспільно-правових відносин. Чоловіка вважали за керівника дружини й у моральній, і в релігійній сфері. Саме він визначав, чи варта вона бути вихователькою власних дітей. Але навіть такі традиції не виключають поваги до жінки як до особистості, до людини.
Хельмер свою дружину лагідно називає "жайворонком", "білочкою", сам вибирає для неї карнавальний костюм, танок. Більше того, він визначає, скільки їй треба насолоджуватися тріумфом, бути серед гостей. Нора, немов дитина, не має власного ключа від поштової скриньки, тобто вся кореспонденція на її ім'я проходить через руки чоловіка.
Хельмер навіть перевіряє, які ляльки жінка придбала дітям, перетворюючи Нору теж на ляльку, не маючи й думки, що їй доведеться вирішувати важкі справи, брати на себе відповідальність за його життя і здоров'я, за добробут сім'ї, коли чоловік виявиться на це не спроможним. До речі, Хельмер хвилюється не про спасіння сім'ї, стосунків між ним і жінкою, а про "спасіння залишків, уламків, декоруму", тобто лише за збереження зовні пристойного вигляду.