Драма-дискусія – це драма, у якій герої є носіями різних, але добре обґрунтованих поглядів. Конфлікт вибудовано на дискусії і впродовж п'єси її не закінчено, а, навпаки, загострено, фінал залишається відкритим. У фіналі твору несподівано для Хельмера Нора запрошує його, такого "зверхньо-поблажливого", до серйозної розмови: "Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно". Це був дійсно новий на той час драматургічний хід – дискусія, інтелектуальний двобій як засіб розв'язання конфлікту п'єси. І слід зразу визнати, що в цьому Нора була переконливішою за Хельмера. Хельмер шокований: Нора бунтує, та ще й у найбільш невідповідний момент, коли все так чудово влаштувалося і небезпечний вексель згорів у грубці. Звісно, Хельмер хотів, щоб дружина забула різкі слова, які вихопилися в нього в пориві злості. Він навіть вибачається за них, але все марно – Нора збирається іти з дому. А коли Хельмер нагадує, що вона "передусім дружина й мати", вона робить епатажну заяву: "Я в це більше не вірю. Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, – або принаймні повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книгах пишуть у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у книгах. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них". Коли ж чоловік – як останній аргумент – нагадує їй про майбутній її осуд суспільством, вона іде ще далі: "Мені треба вияснити собі, хто правий – суспільство чи я". Звісно, це було нечувано, це був просто скандал, підривання споконвічних суспільних устоїв! Як і останній учинок героїні – вона все-таки йде з дому ("Знизу чути гуркіт зачинюваних воріт").