Микола Гоголь — Тарас Бульба

Неписаний кодекс запорізької честі передбачав, що кожен козак повинен захищати дві головні святині – Батьківщину і віру – до останньої краплі крові. Загинути в бою за Вітчизну і за віру завжди вважалося почесним обов'язком. Закон побратимства козаки поважали чи не більше, аніж біблійні заповіді. Зрада й запроданство – найстрашніші гріхи в неписаному статуті козацького товариства. Вони не прощаються й караються смертю, бо зраду Вітчизни не можна ані виправдати, ані спокутувати.

Повість мала дві суттєво відмінні редакції. Перша виявилася значно коротшою від другої. Літературознавці її називають проукраїнською, а другу редакцію – проімперською. У першій немає прославляння російського царя, відсутня настанова запорозьким козакам триматися Росії, описи битв менш розлогі, Тараса Бульбу не спалюють, а лише беруть у полон і тільки обіцяють закатувати (найімовірніше – посадити на палю), прибивши його до високого стовпа й піднявши високо вгору...

Ідейний зміст повісті Гоголя "Тарас Бульба" — зображення мужності, героїзму українців у боротьбі за свою незалежність, їхньої великої любові й відданості рідній землі.

Готуючись до написання повісті, письменник величезну увагу приділив ознайомленню з фольклорним матеріалом – піснями, думами, баладами про добу козаччини. Опис битви під містом Дубно створений у фольклорному ключі. Не випадково Тарас Бульба саме тричі звертався до своїх побратимів. Козаків тут автор уподібнює до казкових богатирів, що боронили свою землю від усякої нечисті. Легендарне життя Мусія Шила, героя повісті, перегукується із життям Самійла Кішки – героя однойменної думи...

Трагізм долі двох братів полягає в тому, що вони загинули ще зовсім молодими. Остап віддав своє життя в ім'я батьківщини, а трагедія Андрія ще більша: він вибрав між обов'язком перед батьківщиною та коханням, а після цього Тарас Бульба вбиває сина-зрадника. З дитинства обидва брати не мали можливості вибору своїх життєвих шляхів, бо обох віддали у бурсу і навіть спроба Остапа втекти звідти не мала успіху. Після закінчення бурси доля хлопців теж була вирішена: вони мали вирушати на Січ і стати козаками, як і їхній батько.

Велич духу Тараса Бульби проявилася у найдраматичніші моменти його життя і життя козаків: от він нагадує соратникам про те, що таке товариство, і знаходить такі слова, які були необхідні, влили в запорожців нову мужність; от він . страчує сина-зрадника; от, ризикуючи життям, підтримує перед загибеллю другого сина — героя Остапа; от, коли вогонь уже лиже його ноги, думає не про себе, не про те, як врятуватися самому, а про те, як врятувати від вірної загибелі своїх товаришів.

У ролі захисників рідної землі.

На Тараса Бульбу був більше схожий Остап. Саме йому батько зумів прищепити більший інтерес до козацького життя, виховати хоробрість, спритність. Остап, як і батько має ясний розум, міцну волю. Він чесний і хоробрий, вірний товариш. Остап завжди впевнений у собі, за розумну хоробрість козаки цінують його і недарма вибирають курінним отаманом після загибелі Бородатого. Він твердо знає, заради чого живе і веде боротьбу...

Коли на Січі дізнаються, що ж*ди по Україні тримають церкви в оренді, а всюди панують католики, козаки кидаються на присіччя, щоб знищити всіх ж*дів, що там торгували. Між цими ж*дами був Янкель. Тарас Бульба врятував його від розправи, бо ж*д розповів, що знав Тарасового брата Дороша і допоміг йому викупитися з турецького полону. Згодом саме Янкель дізнається про Андрієву зраду і розповідає про це старому Бульбі...

Початок повісті здається нам, її читачам, не просто вдалим, а єдино можливим: буквально з перших рядків відтворюється колорит епохи, трагічної за своєю суттю, але з комічними ситуаціями в житті і поведінці героїв. Автор вводить читача в родину старого козака, знайомить з неповторними звичаями, стосунками, поєднуючи героїзм і гумор у характерах і поведінці своїх героїв.