Неписаний кодекс запорізької честі передбачав, що кожен козак повинен захищати дві головні святині – Батьківщину і віру – до останньої краплі крові. Загинути в бою за Вітчизну і за віру завжди вважалося почесним обов'язком. Закон побратимства козаки поважали чи не більше, аніж біблійні заповіді. Зрада й запроданство – найстрашніші гріхи в неписаному статуті козацького товариства. Вони не прощаються й караються смертю, бо зраду Вітчизни не можна ані виправдати, ані спокутувати.