ПРЕКРАСНИЙ НОВИЙ СВІТ
Роман
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Присадкуватий сірий будинок всього тільки на тридцять чотири поверхи. Над головним входом напис: "ГОЛОВНИЙ ЛОНДОНСЬКИЙ ІНКУБАТОРІЙ І КОНДИЦІЮВАЛЬНИЙ ЦЕНТР", а на геральдичному щиті — девіз Світової Держави: "СПІЛЬНІСТЬ, ІДЕНТИЧНІСТЬ, СТАБІЛЬНІСТЬ".
Величезна зала на першому поверсі звернена вікнами на північ. Знадвору, незважаючи на літо й тропічну спеку самої кімнати, крізь вікна різко й непривітно блищало холодне світло, жадібно шукаючи якогось манекена, якийсь контур академічної оголеної натури, хай і з гусячою шкірою, але знаходило тільки скло, нікель і похмуро блискучу порцеляну лабораторії. Застиглість відлунювала застиглістю. Робітники у білих халатах, їхні руки сховані в гумові рукавички блідо-мертвецького кольору. Світло застигло, омертвіло, стало привидом. Лише жовті циліндри мікроскопів надавали йому певної жвавості й густини, що маслянистим полиском вигравала на полірованих трубках уздовж робочих столів.
— А це, — сказав Директор, відкриваючи двері, — відділ запліднення.
Коли директор Інкубаційно-Кондиціювального Центру зайшов до приміщення, зігнуті над мікроскопами триста запліднювальників були заглиблені в ледве порушувану диханням тишу, у неуважливий монолог шуму й свисту, цілковите зосередження. Група новоприбулих, дуже молодих, рожевощоких і недосвідчених студентів нервово й несміливо йшла за Директором. Усі вони мали записники, в які одчайдушно занотовували, як тільки великий чоловік розкривав рота. Прямо з уст самого правдороба. Це був рідкісний привілей. Директор Лондонського Інкубаційно-Кондиціювального Центру, як завжди, особисто водив нових студентів по всіх відділах. "Лише щоб дати вам загальне уявлення", — пояснював він мету обходу. Бо, звичайно, щоб виконувати свою працю розумно, вони мусять мати якесь загальне уявлення, — не надто велике, звісно, якщо хочуть бути добрими і щасливими членами громади. Бо лише подробиці, як відомо, сприяють чеснотам і щастю; узагальнення ж є інтелектуально необхідне зло. Не філософи, а різьбярі й колекціонери марок творять хребет громади.
— Завтра, — додав він, посміхаючись щиро й ніби дещо погрозливо, — ви приступаєте до серйозної роботи. Для узагальнень ви не матимете часу, а поки що...
А поки що це був привілей. Прямо з вуст самого правдороба — в записник. Хлопці писали як навіжені.
Високий і худорлявий, але стрункий Директор зайшов у кімнату. Мав довге підборіддя й великі, трохи висунені наперед, зуби, що ледве прикривалися, коли він не говорив, повними пишно-заокругленими губами. Молодий, старий? Тридцять? П'ятдесят? П'ятдесят п'ять? Важко сказати. В усякому разі, це питання просто не виникало; на шістсот тридцять другому році ери стабільності, ери Форда, не спадало на думку ставити таке запитання.
— Я почну спочатку, — сказав Директор, і найстаранніші студенти тут же занотували той намір: "Почати спочатку". — Це, — він повів рукою, — інкубатори. — І, відчинивши герметизовані двері, показав незліченні полиці, заповнені нумерованими пробірками. — Тижневий запас яйцеклітин зберігається на рівні температури крові, тоді як чоловічі запліднювальні гамети, — тут він відчинив інші двері, — мусять зберігатися при тридцяти п'яти градусах, замість тридцяти семи. Температура крові стерилізувала б їх.
Не відходячи від інкубаторів, він подав їм (а олівці так і бігали по сторінках) короткий опис модерного запліднювального процесу; говорив спочатку, звичайно, про його хірургічну увертюру — добровільну операцію заради Громади, не згадуючи, правда, про те, що вона приносить винагороду в розмірі шестимісячної зарплати; продовжив описом техніки збереження й розвитку вирізаного яєчника; перейшов до обговорення оптимальної температури, концентрації солей та в'язкості; говорив про розчин, у якому зберігаються відокремлені й достиглі яйця; і, підвівши своїх підопічних до робочих столів, наочно показав їм, як цей розчин набирають із пробірок; як випускають його крапля за краплею на підігріті платівки мікроскопів; як яйця, що були в ньому, перевіряються на дефекти, рахуються й переносяться в пористу посудину; як (він дав час поспостерігати операцію) ця посудина — яйцеприймач занурюється в теплий бульйон з вільно плаваючими сперматозоїдами при мінімальній, як він підкреслив, концентрації їх у сто тисяч на один кубічний сантиметр; і як через десять хвилин посудину виймають із розчину, перевіряють її вміст; як, коли якесь із яєць, лишилося незаплідненим, його знову занурюють, а якщо треба, то й ще раз; як запліднені яйця повертають до інкубаторів; там альфи й бети залишаються до остаточного переміщення в ампули, тоді як гами, дельти й епсилони лише через тридцять шість годин забираються для застосування процесу Бокановського.
— Процес Бокановського, — повторив Директор, і студенти підкреслили ці слова у своїх блокнотах.
Одне яйце, один ембріон, одна доросла особа — це було колись нормою. А тим часом бокановськифіковане яйце брунькує, росте, ділиться. Воно дає від восьми до дев'яноста шести паростків, і кожний паросток виростає в досконало сформований ембріон, а кожен ембріон — у дорослу особу. Завдання — зробити так, щоб виросло дев'яносто шість людських істот із того, з чого раніше росла тільки одна. Це прогрес!
— По суті, — говорив далі Директор, — бокановськифікація полягає в серії гальмувань розвитку. Ми припиняємо нормальний ріст, і яйце досить парадоксально реагує на це своїм брунькуванням.
"Реагує брунькуванням", — строчили олівці студентів.
Директор показував далі. На повільному конвеєрі ціла батарея пробірок в'їжджала у великий металевий куб, ще одна батарея з протилежного боку виїжджала назовні. Машинерія злегка мурчала. Обробка пробірок, пояснював він студентам, триває вісім хвилин.
Вісім хвилин інтенсивного рентгенівського опромінювання — це майже максимум, який може витримати яйце. Деякі з них відмирають, інші найстійкіші, діляться надвоє, проте більшість дає чотири бруньки, а деякі й вісім; потім усі повертаються до інкубаторів, де бруньки починають розвиватися; через два дні їх раптово охолоджують. Потім перевіряють. Два-, чотири-, восьмипаросткові яйця знову брунькують, тоді їх ледь не до смерті глушать спиртом; внаслідок чого вони брунькують знову й знову, розгалужуються — з паростка паросток, далі й далі. А тоді вже їх лишають у спокої, бо подальше гальмування розвитку може виявитись фатальним. На цей час початкове яйце вже дає від восьми до дев'яноста шести ембріонів — чудесне вдосконалення природи, погодьтеся. Ідентичні близнюки — але не жалюгідні двійнята чи трійнята, як у старі живородні дні, коли одне яйце іноді випадково ділилося, а дюжини, десятки близнят за раз.
— Десятки! — повторив Директор і розвів руки, ніби роздаючи подарунки. — Цілі десятки!
Один із студентів, проте, був таким недотепою, що запитав, у чому тут вигода.
— Мій любий хлопче, — круто повернувся до нього Директор, — невже це не очевидно? Невже ти справді не бачиш переваги? — Він урочисто підняв руку. — Процес Бокановського є одним з головних засобів суспільної стабільності!
"Головний засіб суспільної стабільності", — було старанно занесено до записників.
Стандартні чоловіки й жінки. Виводки в уніформах. Фабрика невеликого розміру обслуговується продукцією одного бокановськифікованого яйця.
— Дев'яносто шість ідентичних близнят працюють на дев'яноста шести ідентичних машинах! — Голос Директора тремтів від ентузіазму. — Нарешті ми на твердому ґрунті. Вперше в історії! — Він зацитував девіз планети: "Спільність, Подібність, Стабільність". — Величні слова. Якби ми могли бокановськифікувати безмежно, то були б розв'язані всі проблеми.
Розв'язані стандартними гамами, незмінними дельтами, однаковими епсилонами. Мільйони ідентичних близнят. Принцип масового виробництва, нарешті застосований у біології.
— Але, на жаль, — Директор покрутив головою, — ми не можемо бокановськифікувати безмежно.
Дев'яносто шість, мабуть, є межею. Сімдесят два — хороша цифра. З того самого яєчника і гамет того самого чоловіка виплодити стільки виводків ідентичних близнят, скільки можливо, — це наш найбільший (шкода, що не ідеальний) здобуток. Зрештою, це теж не було просто.
Природі треба тридцять років, щоб двісті яєць досягли зрілості. Нашим завданням є стабілізація населення негайно й постійно. Яка користь із вирощування близнят раз на чверть століття?
Очевидно, ніякої. Але Подснапівський метод надзвичайно прискорив процес дозрівання. Він гарантує принаймні сто п'ятдесят зрілих яєць щодва роки. Запліднювати й бокановськифікувати — це означає множити все на сімдесят два, одержуючи в середньому майже одинадцять тисяч братів і сестер у ста п'ятидесяти виводках ідентичних близнят за два роки.
— А у виняткових випадках ми можемо отримати з одного яєчника понад сто п'ятдесят тисяч дорослих індивідів.
Помітивши світловолосого, рум'яного молодика, що саме проходив мимо, Директор гукнув:
— Містере Фостер! — Молодик наблизився. — Чи не скажете нам, який рекордний приплід одного яєчника?
— Шістнадцять тисяч дванадцять, — відповів Фостер без вагання, жваво поблискуючи голубими очима і з неприхованою насолодою називаючи цифри. — Шістнадцять тисяч дванадцять у ста восьмидесяти дев'яти виводках. Але, звичайно, нас випередили, — тарабанив він, — у деяких тропічних центрах. Сінгапур не раз добував понад шістнадцять тисяч п'ятсот, а Момбаса фактично досягла сімнадцяти тисяч. Проте в них інші умови. Бачили б ви, як негритянський яєчник реагує на витяжку гіпофіза! Це дивовижно, адже ми звикли працювати лише з європейським матеріалом. Але, — додав він, усміхаючись, і вогник змагання засвітився в його очах над виклично піднесеним підборіддям, — ми їх поб'ємо, маю надію. Я оце саме працюю над чудовим дельта-мінус яєчником усього лише вісімнадцятимісячної давності. Він уже дав понад дванадцять тисяч сімсот дітей, що вже випущені або в ембріонах. І він ще цілком активний.
— Люблю ентузіастів! — вигукнув Директор і поплескав Фостера по плечу. — Ходіть разом з нами і як експерт поділіться з цими хлопцями своїми знаннями.
— З приємністю, — скромно осміхнувся містер Фостер.
Вони продовжили обхід. В ампульному відділі кипіла дружна, злагоджена робота.