І вдарив грім

Рей Бредбері

Перекладено за виданням "Ray Bradbury Stories Volume 1. 2007."

Альтернативний перекладацький проект.

Переклад: Іван Криниця.

Вивіска на стіні, здавалося, тремтіла ніби під плівкою проточної теплої води. Екельс кліпнув очима, і в цій миттєвій темноті, після пильного погляду, вивіска неначе спалахнула:

ЗАО "САФАРІ В ЧАСІ".

САФАРІ У БУДЬ-ЯКИЙ РІК В МИНУЛОМУ.

ВИ НАЗИВАЄТЕ ТВАРИНУ.

МИ ДОПРАВЛЯЄМО ВАС ТУДИ.

ВИ СТРІЛЯЄТЕ.

Тепле мокротиння скупчилося в горлі Екельса, він проковтнув і з зусиллям проштовхнув його донизу. М'язи навколо губ розтяглися в посмішку, коли він простягнув руку з чеком на десять тисяч доларів і махнув ним перед чоловіком, який сидів за письмовим столиком.

— Чи ваше Сафарі гарантує, що я повернуся живим?

— Ми нічого не гарантуємо, — відповів представник, — окрім динозаврів. Він обернувся. — Ось пан Тревіс. Ваш Провідник по Сафарі в Минулому. Він розповість у що й де стріляти. Якщо він скаже не стріляти, значить не стріляти. Порушення правил тягне за собою суворе покарання у вигляді штрафу на десять тисяч доларів, а також можливий позов збоку Уряду після вашого повернення.

Екельс кинув погляд на величезне приміщення, на скупчення і плутанину дротів та сталевих корпусів, на сяйво, що мерехтіло то помаранчевим, то серебристим, то блакитним. Чутно було звук наче від велетенського вогнища, в якому палав увесь Час, всі роки, пергаменти з літочисленнями, години, навалені купою та охоплені полум'ям.

Один дотик руки, і це прекрасне палахкотіння, в одну мить, розвернеться в зворотний бік. Екельс пригадав слова з рекламної листівки: "З головешок та попелу, з пороху та вугілля, ніби золоті саламандри, роки минулі, роки незрілі вмить постануть; троянд солодких духом сповниться повітря, сіде волосся стане смолянисто-чорним, зморшки згладяться; усі і все майне назад, щоб сіяти життя, втекти від смерті, полинути до самих витоків, до сходу сонця на західному небі — і заходу на сході славному, Місяць спадатиме проти звичаю; усі і все сховається одне в одне як у Китайському пуделку, — у капелюхи кролики; усі і все поверне до смерті молодої, смерті роду, смерті незрілої, до часу за початком. Одним лиш дотиком руки, найлегшим дотиком руки."

— Дідько клятий, — прошепотів собі Екельс. На його обличчі відбивалося світло від Машини. — Це ж справжня Машина Часу. Він похитав головою. — Це змушує замислитися. Якби вчорашні вибори пішли не так, то я б тут зараз тікав від їхніх результатів. Дякувати Богу — Кейт виграв. З нього вийде добрий Президент Сполучених Штатів.

— Так, — погодився чоловік за письмовим столиком. — Нам пощастило. Якби пройшов Дойчер, то ми б мали найгіршу з диктатур. Завжди існує хтось, хто проти всього — войовничий антихрист, анти-гуманний та анти-інтелектуальний. До нас дзвонили, ну знаєте, перепитувати жартома але не жартували. Питали якщо Дойчер стане Президентом, то вони б воліли переміститися жити у 1492. Звісно, ми не займаємося такою справою як супровід Втікачістів. Наша справа — Сафарі. Хай там як, а Кейт тепер Президент. І наразі всі ваші клопоти — це...

— Вполювати свого динозавра, — закінчив Екельс замість чоловіка.

— Тиранозавр Рекс, Громоящір — найбридкіше створіння в історії. Підпишіть ось цю відмову. Коли з вами щось станеться, ми не нестимемо за вас відповідальності. Ті динозаври — голодні.

Екельс спалахнув. — Намагаєтеся мене залякати!

— Щиро кажучи, так. Ми не хочемо, аби туди потрапляли такі, хто впадає в паніку з першим же пострілом. Минулого року загинули шестеро Провідників Сафарі та більше десятка мисливців. Наша робота полягає в забезпеченні якнайсильнішого збудження, якого завжди прагне справжній мисливець. Мандрівка на шістдесят мільйонів років у минуле, щоб ви поклали собі до торбинки таку чортячу гру усіх Часів. Ваш чек досі тут. Порвіть його.

Пан Екельс довгий час дивився на чек. Пальці тремтіли.

— Хай щастить, — обізвався чоловік з-за письмового столику. — Пане Тревіс, він весь ваш.

Взявши зброю, вони попрямували через залу до Машини, до серебристого металу та ревучого світла.

Спершу день, потім ніч, потім день, потім ніч, потім день-ніч-день-ніч-день. Тиждень, місяць, рік, десятиріччя. Н.Е. 2055.

Н.Е. 2019. 1999! 1957! Нічого! Машина — ревіла.

Люди одягли кисневі шоломи і перевірили внутрішній зв'язок.

Екельса похитувало в м'якому сидінні, обличчя його зблідло, щелепи звело. Руки дрижали. Він подивився на них — вони міцно стискали його нову гвинтівку. В Машині були ще четверо чоловіків. Провідник Сафарі Тревіс, його помічник Лесперанс, і ще двоє мисливців Біллінгз і Крамер. Вони сиділи, дивлячись одне на одного, а навколо них палахкотіли роки.

— Хіба цією зброєю можна звалити динозавра? — Почув свої слова Екельс.

— Якщо правильно вцілити, — відповів Тревіс через шоломне радіо. — Деякі динозаври мають по два мозки — один в голові, а інший далеко внизу у спинному стовбурі. Від таких ми тримаємося подалі. Вони — занадто непевна удача. Першими двома пострілами бийте в очі якщо зможете, засліпіть їх, а тоді вже цільте в мозок.

Машина вила. Час біг назад суцільною плівкою. Сонця втікали, слідом за ними втікали десять мільйонів Місяців. — Господи багословенний, — озвався Екельс. — Та будь-який мисливець, що будь-коли жив, нам би сьогодні позаздрив. У порівнянні з цим — Африка здається Ілінойсом.

Машина уповільнювалася; вищання перейшло в муркотіння. Зупинка.

Сонце завмерло посеред неба.

Туман, що оповивав Машину розвіявся, і ось — вони в далекому минулому, у дійсно дуже далекому; троє мисливців та двоє Провідників Сафарі, а на колінах кожного — гвинтівка з блакитного металу.

— Христос ще не народився, — почав Тревіс. — Мойсей ще не сходив на Гору, щоб говорити з Богом. Піраміди — в землі, чекають доки їх вирубають з каменю та зведуть. Пам'ятайте про це. Олександр, Кесар, Наполеон, Гітлер — нікого з них не існує.

Чоловіки кивнули головами.

Там, — пан Тревіс вказав пальцем, — джунглі за шістдесят мільйонів, дві тисячі, п'ятдесят п'ять років до Президента Кейта.

загрузка...

Він вказав на металеву стежку, що різко прокреслювала шлях вглиб зеленої дикої гущавини, понад болотними випарами, поміж велетенських папоротей та пальм

.

— А це, — сказав він, — Стежка, прокладена компанією Сафарі в Часі для вашого користування. Вона плаває за п'ятнадцять сантиметрів від землі. Навряд чи вона зачіпає більше однієї бадилинки, квітки чи дерева. Виготовлена вона з антигравітаційного металу. Її завдання — жодним чином не допустити, аби ви доторкнутился до цього Світу Минулого. Залишайтеся на Стежці. Не сходьте з неї. Повторюю. Не сходьте з неї. За будь-яких обставин! Якщо ви впадете, вас буде покарано. І не стріляйте в тварин, в яких не стріляємо ми, гаразд?

— Чому, — запитав Екельс?

Вони сиділи посеред первісної дикої незайманости. Звіддалік з вітром долунали пташині крики, чутно було запах смоли, стародавнього солоного моря, вологої трави. Пахли квіти кольору крови.

— Ми не хочемо змінювати майбутнє. Ми не належимо до цього Світу Минулого. Уряд не схвалює нашого перебування тут, тому ми даємо чималі хабарі, аби зберегти за собою право на надання послуг. Машина Часу — це з біса тендітна справа. Не відаючи, ми могли б знищити якусь важливу тварину, невеличку птаху, плотвинку, навіть якусь квітку і таким чином обірвати важливий зв'язок у становленні видів.

— Не вельми зрозуміло, — озвався Екельс.

— Ну гаразд, — продовжив Тревіс, — скажімо ми випадково придавили тут одну мишу. Це означає, що разом з нею загинули всі її майбутні родини, правильно?

— Правильно.

— І всі родини родин тих родин однієї тієї миші! Наступивши раз, ви стираєте першу, потім дестяток, потім тисячу, мільйон, мільярд мишей, які б, можливо, існували!

— Ну, вони мертві, — відповів Екельс. — І що з того?

— Що з того? Тихо пирхнув Тревіс?. — Ну а як щодо лисиць, яким ті миші необхідні для виживання? Через нестачу десятка мишей помирає лициця. Через нестачу десятка лисиць — голодує лев. Найрізноманітніші комахи, стервятники, безкінечні мільярди життєвих форм, яким потрібен лев, кинуто у хаос та руїну. Зрештою все докипає ось до чого: п'ятдесятьма дев'ятьма мільйнами років по тому, печерна людина, одна з десятка на всій планеті, аби прогодуватися, виходить на полювання на вепра або на шаблезубого тигра. Але ви, друже, розтоптали усіх тигрів у тій місцевості. Просто розчавивши одну єдину мишку. І печерна людина голодує. І ця печерна людина, будь ласка зауважте, не просто якась проста смертна істота — ні! Вона — цілий майбутній народ. З її утроби вийшло б десять синів. А з їхніх утроб — ще сто синів, і так далі й далі до цивілізації. Знищить одну цю людину і ви знищите цілу расу, народ, всю історію життя. Це можна порівняти зі знищенням кількох Адамових онуків. Наступивши одного разу на мишу, ви можете спричинити землетрус, наслідки якого, через глиб Часу до самих підоснов, похитнули б Землю та долі багатьох. Зі смертю тієї самої однієї печерної людини, мільярд інших досі ненароджених буде задушено прямо в лоні. Вірогідно Рим ніколи не постане на Семи Пагорбах. Вірогідно Європа — назавжди темний ліс. І лише Азія вилискує здоров'ям та рясніє людьми. Наступіть на мишу і ви розтрощите Піраміди. Наступіть на мишу і ви залишите слід через усю Вічність подібний до Великого Каньйону. Королева Єлизавета, можливо, ніколи не народиться; Вошингтон, можливо, не перетне Делавер, і взагалі Сполучених Штатів, можливо, й зовсім не буде. Отже будьте обережними. Залишайтеся на Стежці. Ніколи з неї не сходьте!

— Зрозуміло, — відповів Екельс. — То нам навіть дотик до трави не зійде з рук?

— Правильно. Знищення певних рослин, може обернутися відлунням у безкінечності. Одна незначна помилка тут відповідно помножиться на шістдесят мільйонів років. Звісно, ми припускаємо, що наша теорія хибна. Можливо, нам не під силу змінювати Час. Або зміни будуть ледь вловимі. Мертва миша спричинить комашине зміщення рівноваги зараз, а далі — це вже неспіврозмірність популяції, ще далі — бідний врожай, занепад, масовий голод, і зрештою — зміна суспільного характеру на широчезних просторах. Або щось іще невловиміше, щось подібне. Можливо, ледь чутний подих, шепіт, волосинка, пилок в повітрі, така зовсім зовсім незначна зміна, — на яку не придивись ви уважніше, — то й не помітили б.

1 2 3