Іван Тургенєв
Поріг
Перекладач: Микола Вороний
Я бачу величезну будівлю. В передній стіні вузькі двері відчинено навстіж; за дверми понура тьма. Перед високим порогом стоїть дівчина... руська дівчина.
Морозом віє та безпросвітна тьма, і разом з льодяною цівкою вилітає з глибини будівлі повільний та глухий голос:
— О ти, що хочеш переступити сей поріг, чи знаєш же ти, що тебе чекає?
— Знаю, — відповідає дівчина.
— Холод, голод, ненависть, глум, погорда, зневага, тюрма, хвороба, навіть смерть...
— Знаю.
— Цілковита зацураність, самотність...
— Знаю. Я готова. Я знесу всі страждання, всі удари.
— Не тільки від ворогів, але й від рідних, від друзів?
— Так... і від них.
— Добре. Ти готова на жертву?
— Так.
— На безславну жертву? Ти загинеш, і ніхто... ніхто не знатиме навіть, чию пам'ять шанувати.
— Мені не треба ні вдячності, ні жалю. Мені не треба імені.
— Чи ж готова ти... на злочинство?
Дівчина похнюпила голову.
— I на злочинство готова...
Голос не зараз розпочав свої запити.
— А чи знаєш ти, — заговорив він нарешті, — що ти можеш зневіритись в тім, чому віриш тепер, можеш прийти до мислі, що помилилась і даремно згубила своє молоде життя!
— Знаю і се. I все ж таки я хочу ввійти.
— Ввійди!
Дівчина переступила поріг — і важка заслона впала за нею.
— Дурна! — проскреготав хтось ззаду.
— Свята! — почулось звідкись у відповідь.