І
Мені було тоді років двадцять п'ять,— почав Н. Н.,— діла давно минулих днів, як бачите. Я тільки що вирвався на волю і поїхав за кордон, не для того, щоб "закінчити моє виховання", як говорилося тоді, а просто мені захотілося подивитись на світ божий. Я був здоровий, молодий, веселий, гроші у мене не переводилися, турботи ще не встигли обсісти,— я жив безжурно, робив, що хотів, процвітав, одне слово. Мені тоді й на думку не спадало, що людина не рослина і процвітати їй довго не можна...
Іван Тургенєв
Батьки та діти
Твір подається російською мовою через відсутність українського перекладу
Читати повністю →
Я повертався з полювання і йшов по алеї саду. Собака бігла попереду мене.
Раптом вона зменшила свої кроки і почала крастися, як би зачувши перед собою дичину.
Я глянув уздовж алеї і побачив молодого горобця з жовтизною близько дзьоба і пухом на голові. Він впав з гнізда (вітер сильно качав берези алеї) і сидів нерухомо, безпорадно розчепіривши крильця, які тільки почали проростати...
Я проходив по вулиці … мене зупинив жебрак, старий дід.
Запалені, сльозливі очі, посиніли губи, шорстке лахміття, нечисті рани … О, як потворно обгризла бідність цю нещасну істоту!
Він простягав мені червону, опухлу, брудну руку … Він стогнав, він мугикав про допомогу.
Я став нишпорити у себе в усіх кишенях … Ні гаманця, ні годинника, ні навіть хустки … Я нічого не взяв із собою.
А жебрак чекав … і простягнута його рука слабо коливалася і здригалася...
Присвячено П. В. Анненкову
Гості давно роз'їхались. Годинник пробив пів на першу. В кімнаті лишилися тільки господар, та Сергій Миколайович, та ще Володимир Петрович.
Господар подзвонив і звелів прибрати зі столу.
— Отже, цю справу вирішено,— промовив він, глибше сідаючи в крісло і запаливши сигару,— кожен з нас повинен розповісти історію свого першого кохання. Ваша черга, Сергію Миколайовичу...
Іван Тургенєв
Поріг
Перекладач: Микола Вороний
Я бачу величезну будівлю. В передній стіні вузькі двері відчинено навстіж; за дверми понура тьма. Перед високим порогом стоїть дівчина... руська дівчина.
Морозом віє та безпросвітна тьма, і разом з льодяною цівкою вилітає з глибини будівлі повільний та глухий голос:
— О ти, що хочеш переступити сей поріг, чи знаєш же ти, що тебе чекає?
— Знаю, — відповідає дівчина...
Нас двоє в кімнаті: собака моя і я. На дворі виє страшна, шалена буря.
Собака сидить переді мною — і дивиться мені прямо в очі.
І я теж дивлюся їй в очі.
Вона ніби хоче сказати мені щось. Вона німа, вона без слів, вона сама себе не розуміє — але я її розумію.
Я розумію, що в цю мить і в ній і в мені живе одне і те ж почуття, що між нами немає ніякої різниці. Ми тотожні; в кожному з нас горить і світиться той же трепетний вогник...