Але про що свідчить цей факт? Васко справді вирушив найкоротшим шляхом до молочарні, а не в зворотної напрямку — до поштового відділення. Гіпотеза про те, що він, можливо, вскочив у поштовий грузовик, поки що відпадає. Тут, на цьому місці, він загубив гроші. А де він похопився, що їх у нього немає?.. Ще перед молочарнею. Можливо, він злякався, що його за це лаятимуть, побіг кудись шукати гроші й хтозна, що з ним сталось?
— А тепер добре роздивімося це місце, — сказав, зітхаючи, Табаков.
Інспектор почав обдивлятися ретельно і уважно. Іноді він виймав з кишені велику лупу з нікельованою ручкою, довго роздивлявся. Так він рухався сантиметр за сантиметром, поки нарешті наблизився до металевого риштака над стоком.
Цей риштак з самого початку привернув його увагу заіржавілий і побитий, з рідкими пожовтілими ребрами Десь із місяць тому каналізатори, мабуть, чистили канаву, тому що біля ребер риштака були ледве помітні рештки твані. Саме ці рештки осаду й зацікавили інспектора. Він вийняв лупу і почав знову вдивлятися.
— Слід від автомобільної гуми! — сказав він схвильовано й повернувся до хлопця. — Ось подивись!..
Зарко підійшов і зацікавлено подивився крізь лупу. Тепер дуже добре було видно сліди протектора шипи. Обличчя інспектора порожевіло, очі палали. Він знову став вдивлятися в осад, потім вийняв з кишені нікельовані щипчики й виколупав щось під слідом від шини.
Коли він підвівся, обличчя в нього було врочисте, погляд світився радістю й задоволенням. Ніколи досі Зарко не бачив його таким, навіть не міг подумати, що цей спокійний, розважливий і розумний чоловік міг би отак проясніти.
— Дивись! — сказав він схвильовано, піднісши майже під самий ніс хлопчикові маленькі щипчики.
Зарко уважно подивився, але нічого не збагнув.
— Що це, по-твоєму? — запитав інспектор.
— Не знаю! — збентежено пробурмотів Зарко. — Схоже, наче якесь скельце.
— Не скельце, а фаянс, — урочисто сказав Табаков. — Маленький уламок фаянсу від миски чи тарілки...
Зарко нарешті збагнув і весь затремтів.
— Тут щось скоїлося! — вів далі таким же схвильованим голосом інспектор. — Скоїлося щось незвичайне... Тут Васко розбив миску, загубив гроші...
— А де ж решта уламків? — ошелешено запитав хлопець.
— В канаві... Миска впала прямо на риштак, розбилась, і все провалилося... Інакше не може й бути...
В голосі інспектора була така впевненість, що в першу мить Зарко й не сумнівався: все було саме так, як сказав інспектор.
— А шипи? — запитав він.
— Про це дізнаємось!.. Про все дізнаємось!.. А тепер Зарко, йди додому обідати... Якщо ти мені знадобишся, я тебе легко знайду...
— Прошу вас, товаришу інспектор, — радо відповів Зарко.
А інспектор Табаков навіть і не подумав про обід. Спочатку він пішов у районне відділення міліції, і зустрівся з дільничним міліціонером. Лейтенант був у своїй кімнаті і щось старанно записував до маленького нотатника.
— Ну, що нового? — бадьоро запитав інспектор.
Лейтенант здивовано подивився на свого начальника. При такому невезінні безтурботний тон здався йому дуже доречним.
— Нічого! — невдоволено буркнув він. — Хлопчика в грузовику не було... Весь час, поки грузовик чекав, у ньому було двоє рознощиків...
— Так я й думав, — похитав головою Табаков. — Сліди ведуть не до грузовика, а у протилежний бік...
І, побачивши спантеличене обличчя свого помічника ,він поквапився розповісти йому про свої ранкові відкриття. Що далі тривала оповідь, то схвильованішим і жвавішим ставало лейтенантове обличчя.
— Я ж вам казав! — вигукнув він. — Сто процентів за те, що дитину викрадено.
— Не поспішай! — серйозно відповів інспектор. — Це поки що окремі факти... Вони навіть ще не перевірені.
— Я певен, що ми знайдемо в канаві рештки миски.
— Я теж певен, але... побачимо...
Лейтенант підвівся й, широко ступаючи, пройшовся по кімнаті.
— Отже, й діти були корисні! — посміхнувся він. — Нехай це надалі буде мені уроком!..
Але інспектор його не чув — він крутив диск телефону. Передусім він зв'язався з міською службою прибирання й наказав негайно прислати до нього в управління одного чи двох каналізаторів. Друга його розмова була з Управлінням міліції. У науково-технічній раді були експерти, які могли розв'язувати найскладніші завдання наукового або технічного характеру. Інспектор зв'язався з одним експертом і попросив його, якщо можна, негайно прибути до нього. Нарешті поклав трубку й задоволено відкинувся на спинку стільця.
— Це тільки початок! — сказав він. — І все-таки ми вийшли на якусь маленьку доріжку... Якщо будемо уважні, якщо нічого не проґавимо, вона нас кудись приведе, обов'язково приведе...
Першим прибув експерт з науково-технічної ради. Це був худенький літній чоловік у поношеному піджаку. Табаков вийшов з ним, залишивши лейтенанта чекати каналізаторів. Прийшовши на місце події, експерт одразу ж узявся за справу. Він увесь немов перевтілився — став схожий на якогось нервового і спритного мисливського собаку, який мотається туди-сюди, все обнюхує, нічого не залишає поза увагою. Так він трудився з півгодини, уважно обстежив усю вулицю.
— Це був автомобіль марки "Москвич", — нарешті впевнено проказав експерт. — Гума в гарному стані пройшла не більше як десять тисяч кілометрів... Спочатку він рухався десь по середині вулиці, потім під'їхав до правого тротуару... Тут він їхав зі швидкістю приблизно двадцять кілометрів на годину. За два метри від канави шофер різко натиснув на гальма, автомобіль зупинився. Потім поїхав далі, проминув канаву і продовжив рух уперед...
— Куди він звернув — ліворуч чи праворуч? — запитав Табаков.
— Про це даних немає! — спокійно відповів експерт.
— Так... А коли це сталося?
— Три-п'ять днів тому... Не більше...
— Наскільки я зрозумів, автомобіль зупинився не зовсім нормально?.. Так чи ні? — запитав інспектор.
— Так, не зовсім нормально, — кивнув експерт. — Справді, водій під'їхав до тротуару, щоб зупинитися якомога ближче до нього... Це абсолютно ясно... Але з другого боку, він спинився якось зненацька, не чекаючи, поки машина уповільнить рух.
— Так! — замислено протяг інспектор.
— Уявіть собі, що він проминув двері, біля яких хотів зупинитися, і, помітивши це, натис на гальма... Або скажімо, побачив знайомого...
— Це все, що ви мені можете сказати? — запитав інспектор.
— Оце такі дані, — відповів експерт діловим, спокійним голосом.
— Дякую вам...
Невдовзі в супроводі лейтенанта прибули й каналізатори. Не поспішаючи, вони підняли риштак, просунули в круглий отвір загнуту лопату з довгим дерев'яним держаком. Хоч інспектор і був упевнений в тому, що каналізатори знайдуть у канаві рештки миски, він відчув, як напружено закалатало його серце. А якщо вони нічого там не знайдуть?.. Якщо той уламок опинився тут випадково?.. Затамувавши віддих, він дивився, як старий каналізатор витяг нарешті криву лопату й розклав на бруківці тванистий осад.
— Бачите, товаришу інспектор! — радісно вигукнув лейтенант.
Потім він нагнувся й вихопив носовичком великий шмат розбитої миски. За півгодини вони зібрали всі скалки, які знайшли в багні, й дбайливо загорнули їх у носовички.
— Завтра миска буде ціла-цілісінька! — задоволено сказав інспектор. — Її ще сьогодні складуть... Якщо мати впізнає її, в нас зникне останній сумнів...
— А машина? — вигукнув лейтенант. — Як на мою думку, дитину викрала саме та автомашина...
— Це ще не відомо, — стримано проказав інспектор. Лейтенант зиркнув на нього, бо вже й у самого було щось на гадці.
— Кажіть, кажіть, — дружньо мовив Табаков. — Напевно ми думаємо про одне й те саме...
Лейтенант спантеличено почухав потилицю.
— Гаразд, припустімо, що між автомашиною і зникненням дитини існує якийсь зв'язок, — почав він замислено. — Йшла дитина, розбила миску, загубила гроші й зникла... Після цього під'їхала автомашина, зупинилась, трохи постояла і потім поїхала далі...
— Можна припустити, — жартома мовив інспектор. — Перший уламок, що я його знайшов, був у твані... Отже, спочатку розбили миску, після цього по залишеній на тванюці скалці проїхала автомашина...
— Гаразд... Тепер поміркуймо логічно, — вів далі лейтенант. — "Москвич" після того, як їхав по центру вулиці, почав наближатися до правої окрайки тротуару... Навіщо водій це зробив?.. Є тільки одна можлива причина: тому що хотів зупинитись... Як відомо, він там зупинився... Але з якою метою? Заради хлопчика чи була якась інша причина?.. Припустімо, що не заради хлопчика. Припустімо, що це сталося іншим часом або навіть в інший день. Якщо ви, товаришу інспектор, їдете кудись машиною, то, звичайно, зупинитесь обіч того будинку, в який хочете зайти... Чи не так?
— Цілком правильно! — задоволено сказав Табаков.
— Отже, нам треба детально перевірити два будинки напроти риштака! — натхненно продовжив лейтенант.
— Що ми й зробимо! — погодився інспектор.
— Тоді ми довідаємось, чи тут кілька днів тому зупинялась автомашина, що це була за автомашина, хто сидів за кермом... Якщо ж нічого не з'ясується, то автомашина зупинялась явно з іншої причини... Можливо, щоб узяти дитину...
Табаков і сам розумів, що це поки що єдиний спосіб з'ясувати якусь істину. Не кажучи більше й слова, він оглянувся навколо. Праворуч стояла стара триповерхова будівля фасадом на вулицю. З лівого боку був двоповерховий будинок у глибині довгого двору з деревами — такий же старий, з облупленою штукатуркою.
— Почнемо з правого боку! — запропонував інспектор. Лейтенант кивнув — однаково звідки починати. На першому поверсі мешкало дві родини — аптекаря і службовця. Виявилося, що до них роками не приїздив легковий автомобіль.
— Можливо, вас розшукували! — все ж таки наполягав інспектор. — Але не знайшли й поїхали...
Та в обох родинах відповіли заперечливо — протягом останнього місяця вдома завжди хтось був...
— Ми люди небагаті! — сказав, зітхаючи, чиновник. — У нас немає друзів з машинами!..
На другому поверсі мешкали також дві родини. Продавця текстильної крамниці вдома не було, але його дружина категорично заявила, що останнім часом до них не приїздила жодна автомашина. Вона дуже добре пригадала той день, коли зник Васко, пам'ятала, що робила між одинадцятою і дванадцятою годинами. Ні, жодний автомобіль до них не приїздив.
— А чи не чули ви гуркіт автомобіля?...