Прибулець спав з відкритим ротом, легенько похропуючи: потріскані губи розтулилися, показуючи зуби, схожі на собачі ікла: жовті, міцні, хижі. Його штани, чоботи, полиняле пончо були пошарпані, брудні, капелюх – також. Він був неозброєний.
Прокинувшись, він мерщій схопився на ноги, став у захисну позу; його очі з-під спухлих повік недовірливо слідкували за збіговиськом. Зусібіч сяяли посмішки, люди дружньо махали руками, якийсь старий протиснувся до нього і подав йому гарбузову пляшку з холодною водою. Тоді посміхнувся й прибулець. Пив поволі, жадібно, з заплющеними очима. Гамір зростав, усі почали проштовхуватися, щоб перекинутися кількома словами з чужинцем, запитували його про подорож, висловлювали співчуття з приводу смерті мула. Він сміявся тепер уголос, потискав простягнуті долоні. Потім одним рухом відчепив торби від сідла і запитав про готель. В оточенні послужливих городян перетнув площу Пласа де Армас і увійшов до "Північної зірки": місць не було. Городяни заспокоїли його, почулося багато голосів, які запрошували чужинця погостювати. Він зупинився у Мельчора Еспіноси, діда, що жив сам на бульварі Малекон поблизу Старого мосту. В нього було невеличке господарство, далеко, на березі Чіри, куди він їздив двічі на місяць. У цьому році Мельчіор Еспіноса побив рекорд: у нього гостювало п'ятеро приїжджих. Вони завжди прибували до П'юри на якийсь час, щоб закупити врожай бавовни, продати худобу й підрахувати прибутки; тобто на декілька днів, щонайбільше на декілька тижнів.
А цей залишився. Місцеві жителі дізналися про нього мало, лише те, ким він був: ані продавцем худоби, ані збирачем податків, ані комівояжером. Його звали Ансельмо і, за його словами, він був перуанець, хоч ніхто не міг розпізнати його акценту: він не говорив непевним, невиразним тоном людей з Ліми ані тим співучим, що притаманний мешканцям Чікалайо; його вимова не відзначалася правильністю, як у мешканців Трухільйо, він не був також горянином, тому що не затинався при кожному "р" та "с". Його вимова була іншою, дуже мелодійною і дещо повільною, він уживав незвичайні звороти та вирази. У запалі суперечки гучність його голосу наводила на думку, що він був командиром монтонерос. Торби, з яких складався увесь його багаж, напевне, були напаковані грішми; але яким дивом він спромігся подолати пустелю і вберегтися від нападу розбійників? Мешканці так і не дізналися, звідки він прибув і чому його кінцевою метою стала П'юра.
Наступного дня після приїзду він з'явився на Пласа де Армас поголений, і його молоде обличчя здивувало всіх городян. У крамниці іспанця Еусебіо Ромео він купив собі нові штани і чоботи: заплатив готівкою. Двома днями пізніше замовив у Сатурніни, відомої майстрині з Катакаоса, капелюх з білої соломки – такий капелюх можна покласти в кишеню й вийняти абсолютно не зім'ятим. Щоранку Ансельмо йшов на Пласа де Армас і, сидячи на терасі "Північної зірки", запрошував перехожих на чарчину. У такий спосіб оточив себе приятелями. Він був балакучий і дотепний, зажив собі загальну симпатію, вихваляючи принади міста: привітність людей, вроду жінок, чудові заходи сонця. Швидко опанував місцеву говірку і теплу ліниву вимову п'юранців: він уже через кілька тижнів казав "гуа", щоб висловити здивування, говорив "вилупки" на дітей, "клаповухі" на віслюків, був з усіма запанібрата, умів відрізнити кларіто від густої чічі, добре розумівся на гострих тамтешніх приправах, знав напам'ять імена багатьох людей і назви вулиць, танцював тондеро так само, як мангачі.
Його допитливість не мала меж. Виказував невгамовну зацікавленість місцевими звичаями, розпитував про всілякі подробиці з життя і смерті різних людей. Хотів знати все: хто найбагатший, коли й чому він розбагатів; чи префект, алькальд та єпископ чесні і чи шанують їх городяни; як тут розважаються, які подружні зради і скандали обурюють святенниць і священиків; як поважні люди дотримують своїх релігійних та моральних обов'язків; яких форм набуває у місті любов.
Кожної неділі він ходив до "Колізею" і з захопленням, мов старий досвідчений знавець, дивився на бій півнів, останній залишав бар "Північна зірка", елегантно грав у карти, ставив великі суми, міг програвати і. вигравати, не зморгнувши оком. Так він здобув приязнь комерсантів і поміщиків, став популярний. Найзнатніші запросили його на полювання до Чулуканаса, і він усіх здивував своїми влучними пострілами. Зустрічаючи Ансельмо на вулиці, селяни сердечно вітали його, називаючи по імені, а він приязно поплескував їх по плечу. Люди цінували його життєлюбність, невимушеність у поводженні, щедрість. Але всіх інтригувало його минуле, і те, звідки в нього стільки грошей. Про Ансельмо почали поширюватися різні легенди: коли вони доходили до нього, він голосно реготав: ані заперечував їх, ані підтверджував. Іноді з приятелями вештався по корчмах Мангачерії і під кінець завжди опинявся у домі Анхеліки Мерседес, тому що там була арфа, а він був чудовим арфістом, просто незрівнянним. У той час коли інші клацали підборами і підіймали тости, він упродовж довгих годин пестливо перебирав білі струни, які слухались його і за його наказом могли шепотіти, сміятись, плакати.
П'юранці шкодували лише, що Ансельмо був не достатньо ввічливий, коли з п'яних очей надто зухвало роззирався на жінок. Босоногим служницям, які проходили через Пласа де Армас у бік ринку, торговкам, що з дзбанами чи глиняними мисками на голові кружляли, вихваляючи сік з лукуми та манго й свіжі артишоки, сеньйорам у рукавичках, вуалях та з чотками, які прямували у бік собору, – усім уголос він пропонував зустріч й імпровізував сороміцькі віршики. "Дивись, Ансельмо, – казали йому приятелі, – п'юранці ревниві. Зневажений чоловік або розгніваний батько викличе тебе на поєдинок у найменш очікуваний момент, будь делікатніший з жінками". Але Ансельмо відповідав голосним сміхом, підносив чарку і виголошував тост за П'юру.
У перший місяць його перебування у місті нічого не сталося.
Не так уже це й погано, зрештою усе на цьому світі можна залагодити. Сонце іскриться в очах Хуліо Реатегі, а пляшки вкладено до дзбану, повного холодної води. Він сам розливає, біла пінка сичить, росте, лускають бульбашки. Не треба перейматись, і давайте ще по скляночці пива. Мануель Агіла, Педро Ескабіно і Аревало Бенсас п'ють, витираючи губи руками. Крізь металеву сітку на вікні видно площу Санта-Марія де Ньєви – купка агварунів товче маніоку в пузатих горщиках, діти бігають довкола стовбурів капірон. Вище, на узгір'ях, немов вогненний прямокутник, вимальовується резиденція, головна будівля місії. Передусім це тільки проект, розрахований на довгий час, а тут проекти рідко вдаються, отож Хуліо Реатегі вважає тривогу передчасною. Але Мануель Алла, маленький лисий чоловічок з банькатими очима: ні, нічого подібного, губернаторе, – він підводиться, – у нас є докази, доне Хуліо, це ті двоє під'юджили дикунів. І тоді Аревало Бенсас: доне Хуліо, – теж підводиться, – переконаний, я вже казав, що за тими прапорами і плакатами криється щось більше, і я був проти, щоб оті вчителі приїжджали, доне Хуліо, – а Педро Ескабіно стукає склянкою об стіл: доне Хуліо, кооператив це факт, агваруни самі продаватимуть каучук в Ікітосі, в Чікаїсі зібралися вожді, щоб обговорити це, саме так стоять справи, а все решта – хибні думки. Однак Хуліо Реатегі не знає жодного агваруна, який уявляв би, що таке Ікітос і що таке кооператив, – звідки ви, доне Ескабіно, витягли цю історію? – і просить сеньйорів говорити по черзі. Склянка видає сухий глухий звук, вдаряючись знову об стіл, – доне Хуліо, ви проводите багато часу в Ікітосі, у вас там чимало справ, і не помічаєте, що на околиці стало гаряче з тієї хвилини, коли тут з'явилися ці типи. Голос Хуліо Реатегі й далі лунає лагідно: доне Педро, губернаторські справи забирають у мене силу часу й грошей, – його погляд стає твердим, – я не хотів займати цієї посади, а ви, Педро Ескабіно, були одним з тих, які найбільше наполягали, дуже прошу зважувати свої слова. І Педро Ескабіно: я й сам знаю, чим вам завдячую, отож зовсім не мав наміру образити вас: я щойно повернувся з Уракуси, і вперше за десять років, доне Хуліо, – два сухих і глухих удари об стіл, – агваруни не хотіли продати мені жодної кульки каучуку, незважаючи на завдаток. І Аревало Бенсас: навіть їх заманили в кооператив. Доне Хуліо, не смійтеся, вони збудували халупу, геть заповнену каучуком і шкірами, а Ескабіно вони нічого не хотіли продати, сказали, що будуть продавати в Ікітосі. І тоді Мануель Агіла, низенький, лисий, з банькатими очима: от бачите, губернаторе, цих типів не можна підпускати до індіанців, Аревало має рацію, вони їх лише під'юджують. Не хвилюйтеся, сеньйори, вони вже більше не приїдуть, – і Хуліо Реатегі наповнює склянки, – до Ікітоса я їздив не лише у своїх, а й у їхніх справах, і міністерство скасувало плани цивілізування сельви, отож учительським бригадам кінець. Але Педро Ескабіно знову грюкає склянкою по столу: вони вже приїжджали, і це зло вже трапилося, доне Хуліо. Це означає, що ми навіть не зможемо порозумітись з дикунами? Певна річ, вони знайшли спільну мову, нехай дон Хуліо послухає перекладача, якого ті двоє брали з собою до Уракуси, він сам усе розповість, доне Хуліо, самі побачите. Мідношкірий босий чоловік, що сидить у кухні біля дверей, встає і заклопотано підходить до губернатора Санта-Марія де Ньєви, – це так було сеньйоре…
Боніно Перес: спитай в отого Хума, скільки їм платять за кілограм живиці. Перекладач починає вити, вимахує руками, плює, а Хум слухає мовчки, тримаючи схрещені руки на грудях. На зеленавих щоках у нього два наколотих червоних хрестики, на квадратному носі витатуйовано три риски, тоненькі, немов травинки, Хум поважний, урочистий. Уракуси, що стовпилися на галявині, стоять нерухомо, сонце палить дерева й хижки тубільців. Перекладач замовкає, а Хум і маленький дідок жестикулюють, гарчать, бурмочуть, і тоді перекладач: вони кажуть, що за каучук вищої якості – два солі, середньої – один соль за кілограм. А Теофіло Каньяс, кліпаючи очима: невже так дорого? І Боніно Перес: от бачиш, брате, чорт їх забирай, ну й сволота, – і до перекладача: скупники погані перуанці, вони продавали каучук по двадцять солів за кілограм, кляті скупники збиткуються над вами, не давайте себе обдурювати, привозьте каучук і шкіри до Ікітоса, жодної торгівлі з тими скупниками не ведіть, переклади їм.