Знаєте що? Навіщо нам сваритися в Америці? Америка мирна країна. Умовимося так: я розповім усе про немовля — ось вам моя рука на запоруку, — а ви мені розповісте про примадонн... Згода?
Брайночка Козак. Вашу руку.
Му р а в ч и к. Ось вам моя рука.
Брайночка Козак. Заприсягніться.
Муравчик. Щоб я так...
Брайночка Козак. Що?
Муравчик. Так мав радість і втіху.
Брайночка Козак. А як ні?
Муравчик. Щоб я піймав нежить...
Брайночка Козак. Пусте!
Муравчик. Щоб на мою голову впала висока вежа.
Брайночка Козак. Дурниці.
' Муравчик. Щоб Колумб з того світу прийшов і почав душити...
Брайночка Козак. Так не присягаються.
Муравчик. Тьху на вашу голову, мене аж потом пройняло!
Кінчилося тим, що Брайночка Козак помалу розповіла Муравчикові все, що знала про Рафалеска й про обох примадонн: Генрієтту Швальб і Розу Співак. А коли дійшла черга Муравчика розповісти про немовля, Брайночка Козак переконалася, що він тільки ляпає язиком і морочить їй голову. Розчервоніла й спітніла, вона підвелася, загорнулась у ротонду і вибухнула таким реготом, що тисяча чортів не регочуть так. Муравчик аж перелякався за неї:
— Що з вами? Що сталося?
— Ха-ха-ха! — не переставала сміятися мадам Черняк: — Усе, що я вам розповіла, вигадка, нісенітниця... брехня й вигадка. Ха-ха-ха!
Шолом-Меїр Муравчик удав, ніби страшенно обурений з того, що мадам Черняк так обдурила його. Але в думках сказав собі: "Забивай баки, Брайночко Козак, комусь іншому, хоч би своїй бабусі!"
Цікава парочка розійшлася, кожен в іншому настрої: він — дуже задоволений зустріччю з Брайночкою Козак, від якої дізнався все, що йому треба було; а вона — лютуючи на цього хрипкого мерзотника — побила б його сила божа! — і гніваючись на саму себе за те, що дозволила "облудним чоловікам" знову обдурити її,— холера в спину всім чоловікам, крім одного!
Розділ 74
У РЕСТОРАНІ ШОЛОМА
Історія, яку Муравчик почув від Брайночки Козак про Рафалеска й примадонну Генрієтту Швальб, а ще більше — відомості про роман з красунею Розою Співак, були для нього справді важливою новиною. Ще б пак! Просто полуда спала з його очей. Він розумів тепер багато з того, чого раніше ніяк не міг збагнути, пригадав, як колись Роза, тремтячи, одно допитувалась нібито про Гоцмаха, а видно, мала на увазі цього хлопця, який миготів перед його очима тоді в нещасному Голенешті.
"От так Роза! — подумав він.— Та ще канторова дочка. Ти вартий, Шолом-Меїр, щоб тебе поклали на лаву тут, посередині Америки, і вперіщили щонайменше п'ятдесят канчуків за те, що ти досі не використав становища й не поживився ні з жениха, ні з нареченої. А коли тобі поталанило поцупити пачку листів від цієї дівчини Рози, ти не добрав нічого розумнішого, як заставити їх за кілька шилінгів тому лондонському бороданеві, сто сот болячок йому в спину! Адже він мене з торбою пустив. Я б міг тепер знову збагатіти, якби я мав ті пацери... Тепер я навіть не можу показатися їй на очі, бо я ж перед нею і дурисвіт, і брехун..."
Наш Муравчик трохи замислився, потім прокинувся від задуми й знову почав розмовляти сам з собою:
"Що ж, нехай така болячка Щупакові в Одесі й містерові Кламеру в Нью-Йорку, як я ще скористаюся з цієї історії, коли на те буде господня воля. А як ні, ти,
Шолом-Меїр, вартий, щоб тобі дали жувати солому, нехай мені бог дасть стільки радості й утіхи..."
Він розробив чудовий план, за який йому самому хотілося себе ущипнути в щоку:
"Муравчику, в тебе голова мудреця!.."
Тим часом настала пора пообідати. Він подався пошукати єврейський ресторан і потрапив до знаменитого ресторану Шолома, якого щодня рекламують у всіх нью-йоркських газетах, вміщуючи портрет його власника.
"Не забувайте про вашого друга Шолома, який щодня забезпечує вас найкращими катерними, свіжими, смачними румунськими стравами..."
Прийшовши до ресторану Шолома, Муравчик побачив, що майже всі столики зайняті бізнесменами, яким ніколи, і кожний з них з'їдає свій обід наспіх, бо все робиться в Америці нашвидкуруч. Він почав шукати місце, де можна було б лишитися на самоті з своїм обідом, своїми планами й думками. Перш ніж він роздивився, перед ним з'явився жвавий молодий чоловік, джентльмен з білою серветкою, рудий і голений, як актор, вихопив, як фокусник, автоматичне перо, маленьку книжечку і, кинувши погляд палких карих очей на нового гостя, злегка вклонився йому, немовби кажучи: "Містер, замовте ваш обід, але не розпатякуйте багато: ви ж бачите, скільки відвідувачів ми маємо? Мерщій!"
Муравчик, однак, не перелякався цього рудого джентльмена з білою серветкою. Він сів до столика, скинув з голови новий капелюх, якого той гомила Нісон Швальб вчора зім'яв — "відсохли б йому руки!" — потім видобув з бічної кишені гребінець, складений вдвоє, почав розчісувати волосся спереду назад, а за одним заходом замовив обід за власним меню, що підказав йому подразнений апетит:
— Приперчений гуляш з пуночками, печінкою й курячими крильцями — це маєте раз. Бульйон з добрим куснем курятини — маєте два. Вертути з дрібного локшиною — маєте три. Морковник з фаршированою кишкою — маєте чотири. Невеличку чарочку коньяку "фіньшампань", терту редьку з гусячим жиром та ще кухоль пива — маєте п'ять. І ворушись проворніше, однією ногою тут, а другою там, болячка тобі спереду й ззаду!
Останні слова Муравчик вимовив, за своєю звичкою, одним подихом, жвавою скоромовкою. Рудий джентльмен з білою серветкою записав усі перелічені страви так швидко, що не треба було й стенографа. Потім він переглянув увесь список від початку до кінця і спитав у гостя:
— Вибачте, що таке, власне, вертути?
Муравчик вирячився хитрющими очима на рудого і відповів напівсерйозно, напівжартома:
— Не знаєш, що таке вертути? Ну, це таке собі з тіста й локшина до нього. Теж не знаєш? Який же з тебе служник ресторану? Краще тобі піти чистити черевики на вулиці або вичищати...
Муравчик не закінчив, бо рудий джентльмен з білою серветкою метнув на нього сердитий погляд, підступив ближче до Муравчика, розкрив на нього пельку і похмуро сказав:
— Послухайте, містер, припніть язика! Я не служник, я кельнер у єврейському ресторані! Я член "юніону"! Я...
Щастя, що підійшов сам хазяїн Шолом і владнав справу. Інакше-бо невідомо, чим це закінчилося б для одного з цих двох.
Описана сцена проте, крий боже, не зіпсувала апетиту нашому Муравчикові. Він наполіг на замовлений обід, а в голові тим часом роївся такий план:
"Те, що Рафалеско закохався в Розу Співак, якраз дуже добре. Треба подбати, щоб ця справа, боронь боже, не розладналась. Я проти них, власне кажучи, нічого не маю. Нехай собі живуть до старості в багатстві й шані. Але, спитаєте, що буде із Златкою? Те саме, що з усіма дівчатами, які посковзнулися, вірять на слово і віддають придане ще перед шлюбом. Звісно, її дуже шкода, але що поробиш? Вона так довго плакатиме, аж поки перестане. Я не залишу її напризволяще... Я не Щупак, у мене немає цілої отари жінок, я навіть і одної не маю... Уже, здається, пора, щоб і я мав свій куточок, де голову прихилити. Докіль можна блукати, служити чужим богам? А надто, коли ця Златка дуже приємна дівчина. Тиха, чесна, сумирна, невинне ягнятко і, бідолашна, дуже занепала духом; з такою як одружишся — зробиш святе діло... Для мене не відіграє ніякої ролі, чи з немовлям, чи без немовляти,— аби була чесна... А що їй буде в мене добре — дай боже мені таке щастя. Я не згадуватиму її старих гріхів... А шматок хліба вона в мене матиме. Я ж не Щупак, бодай йому пуття не було! Певна річ, вони — я маю на увазі таки його й її — повинні допомагати нам...
Вони мають з чого, не збідніють. Обоє вони добре заробляють, а найбільше вона — та, кажуть, загрібає золото в Америці обома руками. Та й він повинен розуміти: я беру Златку голу й босу, з дитиною і з матір'ю на додачу, хіба за це не слід віддячити? Сподіваюсь, що він не буде довго торгуватись і на все пристане, бо він у мене в руках... Нехай тільки почне комизитися, я принесу йому на весілля як подарунок немовля...
— Містер Локшино! Рахунок!
Останній вигук був, звичайно, адресований рудому джентльменові з білою серветкою, але, оскільки між ними був невеликий інцидент, той удав, що не чує, відмовився від чайових і сказав хазяїнові, щоб той розрахувався із "зеленим".
Заплативши за обід і кинувши на стіл кельнерові ще кілька центів, Муравчик підвівся, погладив черевце, як ситий буржуй, закурив сигару і вистрибом пішов трохи погуляти по нью-йоркських вулицях.
Розділ 75 ПІД ЗЕМЛЕЮ
Надто рано поспішив наш герой на рандеву], яке йому призначила Роза. Він забув навіть глянути на годинник. І тільки аж на вулиці, прочитавши у десятий раз любого листа, якого знав майже напам'ять, і знову побачивши цифри "від 4 до 5", Рафалеско похопився, що має ще досить часу, щоб зайти поголитися, а звідти піти в розкішний кафе-салон вгамувати голод. Стрілки годинника посувалися лінькувато й сонливо. Ніколи ще час не тягся так довго, як тепер. Рафалеско йшов дуже дрібними, повільними кроками. Мало не біля кожної афіші зупинявся й прочитував надруковані аршинними літерами всякі оголошення та кричущі анонси з величезними портретами, що зустрічаються в Нью-Йорку на кожному кроці. Непомітно він зійшов у підземний світ, що зветься в Америці "собвеєм", або ж метрополітеном, який зв'язує під землею всі вулиці міста Нью-Йорка. "Собвей" — це ціле місто з вулицями, новий світ, створений із заліза й елект— 1 рики. Туди не досягає жодний сонячний промінь, а проте там світло й жваво всі двадцять чотири години на добу. Там не знають, що таке ніч. Усі двадцять чотири години можна побачити, як люди поспішають угору і вниз, наче в пеклі. Кожен біжить своєю дорогою, кожен із своїм бізнесом, і завжди поспіхом, завжди заклопотано, завжди скаженими темпами! Майже те саме життя, з такою ж веремією, біганиною і шарпаниною, як і в захеканому Нью-Йорку нагорі, на поверхні землі, відбувається і тут, під землею.
Ви сходите в підземну державу і одразу ж відчуваєте, що опинилися в незнаному місті. Залізо й електрика, наче обценьками, стискують ваше "я", і вам здається, що ви чуєте таємниці безодні; ви мимоволі замислюєтесь про такі речі, які в іншому місці не спали б вам на думку. Мимоволі замислюєтесь ви про довічні, приховані сили, які є над вами й під вами.