Нам пощастило проскочити в обруч, хоча ще хвилю тому ми думали, що ніколи не здолаємо його проскочити. Ми розмаяли бурю, вернули погідність усміху Тривожна таємниця ненависти, безпричинної і, може, безконечної, розпорошилася. І тут ми опиняємося лице в лице з проблемою щастя і зразу відмахуємося від неї, бо щастя, як ми знаємо, для нас неможливе. Тепер, коли наше життя з Альбертиною стало знов можливе, я відчував, що воно буде багате на самі нещастя, оскільки вона мене не кохає; краще розійтися з нею в мирі та згоді, і тільки згадувати про нього незлим словом. Так, пора. Мені треба з'ясувати, коли Андре покидає Париж; добре розпитати пані Бонтан, щоб переконатися, що Альбертина не збирається ні до Голландії, ні до Монжувена. Якби ми краще уміли аналізувати свої почуття, то виявилося б, що жінка часто подобається нам через суперника, в якого нам треба її перелюбити; якщо суперник відпадає, зникають і жіночі чари. Маємо сумний і застережний приклад переваги чоловіків до жінок, які до знайомства з ними вели вільне життя, до жінок, які їм бачаться фатальними і яких їм доводиться весь час завойовувати заново; і приклад зовсім протилежний і зовсім не драматичний чоловіка, який відчуваючи, як холоне його любов до жінки, стихійно застосовує відкрите ним самим правило, і, аби бути певним, що не перестане її кохати, наражає жінку на небезпеку, щоб захищати її від неї щодня. (На противагу чоловікам, які вимагають від жінки зректися театру, хоча він її саме за те й покохав, що вона була в театрі.)
Коли таким чином розлучення з Альбертиною не загрожувало б уже нічим, треба було б вибрати гарний, погідний день, як сьогоднішній, – попереду таких днів мало бути чимало, – коли я до неї буду байдужий і мене спокушатиме безліч прагнень; треба б, не побачившись із нею, випустити її з дому, потім устати, швидко зібратися, залишити їй цидулку і, не прощаючись, поїхати до Венеції, користаючися з того, що Альбертина не може удатися ні до одного з тих місць, які мене непокоїли, і тоді під час подорожі я здолав би не уявляти собі її можливих вибриків, які б мене, зрештою, вже не обходили.
Я задзвонив на Франсуазу і попрохав її купити путівник і розклад поїздів, як прохав її про це в дитинстві, коли збирався до Венеції і коли так само, як нині, рвався здійснити мою заповітну мрію; я забув, що відтоді я здійснив ще й інші мрії, але здійснив без усякої втіхи, – про Бальбек; і що Венеція, будучи явищем видимим, теж не могла б, так само як Бальбек, спевнити невимовні марення, марення про ґотицькі часи, осучаснені весняним морем; марення, що поманили мою уяву зачарованим, пестливим, невловимим, таємничим і туманним образом. На мій дзвінок увійшла Франсуаза. "Панич так пізно подзвонив – я вже сама не своя, – сказала вона. – Не знала, на яку ступити.
О восьмій панна Альбертина звеліла принести її куфри, я не сміла їй відмовити, боялася, що мене панич прокляне, якби його будила. Даремно я її усовіщала, просила зачекати бодай годину, бо все думала, що панич от-от подзвонить; а вона ні за що, залишила цього листа для панича і о дев'ятій поїхала". І тут – ми так себе погано знаємо, допіро я ще був переконаний, що мені байдуже до Альбертини! – віддих у мене перетявся, я притримав серце двома руками, вкритими циганським потом, якого я не знав відтоді, як Альбертина розповіла мені в дачному потязі про свої взаємини з приятелькою мадемуазель Вентейль. Але нарешті я зібрався на відвагу і вичавив із себе: "А, от і чудово! Дякую, Франсуазо! Ви добре вчинили, що мене не будили. Залиште мене на хвильку, я зараз же вам задзвоню!"
Примітки
1
"Конає від жаги шаленець" – романс "Козиця" на слова Г.Ґерена і на музику Е.Дюрана (1830–1901).
2
"Рве греблю" – перші рядки романсу "Осіння дума", мелодія Жюля Массне (1842–1912), улюбленого композитора Пруста.
3
Агасфер – або Агашверош, перський цар, герой трагедії Расіна "Етер", звідки і взято цитату.
4
Лікарі приписували Прустові курево проти астми (прим. перекладача).
5
Маріано Фортюні де Мадрасо (1871–1949) – художник-модельєр, відкрив фабрику венеційських тканин.
6
Поль-Луї Кур'є (1772–1825) – французький памфлетист та епістолярник.
7
Анрі Мейла (1831–1897) – французький драматург і лібретист, зокрема автор численних опер-буф на музику Оффенбаха.
8
"Посмертні записки" – мемуари Франсуа-Рене де Шатобріана (1768–1848).
9
Ахат – Енеїв супутник у Верґілієвій "Енеїді".
10
До людини – про щось, призначене вплинути на почуття, враження, але позбавлене об'єктивного значення (латин.).
11
Едуард Дрюмон (1844–1917), автор книг "Франція жидівська" (1886) та "Жиди і Дрейфусова справа" (1899).
12
Кало, Дусе, Пакен – паризькі кутюр'є.
13
Ксеркс (510–465 перед Р.X.) – перський цар, син Дарія І, під час війни з треками перед його очима загинув перський флот від бурі в протоці Геллеспонт (Дарданелли).
14
Жак Тібо (1880–1953) – скрипаль, Пруст слухав його концерти в залі Плеєль.
15
Суконь для чаювання (англ.).
16
Рушій (латин.).
17
Радіка (а не Росіта, як пише Пруст) і Доодіка – сіамські сестри, яких показували в цирку Барнум у 1901–1902 роках.
18
Принос, пожертва (латин.).
19
Франсуа Буше (1703–1770) – французький маляр, рисувальник, декоратор і гравер. Малював лібертинські сцени і ню, метр галантного малярства.
20
Відчуття (нім.).
21
Вражливість (нім.).
22
"Пелеас і Мелісанда" – опера Клода Дебюссі, поставлена 30 квітня 1902 року в Опера-Комік. Пруст наводить текст Меттерлінка.
23
"Якщо я упаду..." – цитата не з твору Жан-Філіппа Рамо, а з "Артеміди", лібрето Кіно, музика Люллі.
24
На віки вічні (латин.).
25
Хай спочине в мирі (латин.).
26
Квадривіум – так у середньовічній школі називалися арифметика, музика, геометрія та астрономія, а тривіум – граматика, риторика і діалектика, тобто "вільні мистецтва", на відміну від теології.
27
Дуже швидко (італ.).
28
Прюньє – відомий паризький ресторатор.
29
"Просвічені спасенними приписами і настановлені божественною наукою, ми можемо сказати..." (латин.) – у чинопослідуванні меси ця формула передує молитві Патер ностер.
30
Любо, як моря поверхня запіниться(латин.). – Лукрецій. Про природу речей.Переклав Микола Зеров.
31
Шасла – сорт винограду.
32
Манценілла – південноамериканське дерево.
33
Композитор Палестрина дістав від папи Григорія XIII доручення пристосувати церковний спів до літургії Пія V.
34
Жвавість (італ.).
35
Швидко (італ.).
36
Цю комедію у віршах (1864) написав Теодор де Банвіль (1823–1891).
37
П'ятеро дочок Даная, легендарного царя Аргоса, за вбивство своїх чоловіків, були приречені у Пеклі вічно наливати бездонну бочку.
38
Іксіон – у грецькій мітології, цар лапітів. Зевс велів Гермесу прив'язати його до вогненного колеса, яке вічно крутилося в Пеклі.
39
"Поштар із Ланжюмо" – опера-буф Адольфа Адана (1803– 1856).
40
"Біблія людства" Мішле (1864) – це спроба синтезу людської історії, окрема книга світської Біблії.
41
Фердінанд Барбедьєн (1810–1892) – ливарник бронзи, відливав статуетки для умеблювання.
42
Такий стоїцизм проповідував не грецький філософ іонійської школи Анаксагор (V сторіччя перед Р.Х.), а латинський письменник Сенека (4 перед Р.X. – 65 по Р.Х.).
43
Клод-Філібер Бартело, граф де Рамбюто (1781–1869), префект Сени, провадив у 1833–1858 роках благоустрій Парижа.
44
Тут: у великому світі (англ.).
45
Отто – модний фотограф, його майстерня була на Королівській вулиці в Парижі.
46
Лантерік – парфюмер із вулиці Сент-Оноре.
47
Процес над Ландрю відбувався в Версалі 1921 року. Серійний убивця був ґільйотинований наступного року.
48
Тут натяк на "Ідилії" Теокріта (IV–III сторіччя перед Р.Х.).
49
Тарлатан – тонка вовняна матерія.
50
Перидот – самоцвіт зеленястого кольору.
51
Марказит – самоцвіт золотавого кольору.
52
Лабрадор – мінерал різних відтінків.
53
Аньйоло Ді Козімо, Бронзіно (1503–1563) – флорентинський маляр при дворі Медічі, відомий своїми портретами.
54
Енгрова скрипка означає хобі великого майстра.
55
Дозволене і недозволене (латин.).
56
Джованні Антоніо Бацці, Содома (бл. 1477–1549) – італійський маляр, чиє прізвисько тут наводиться для виправдання естетичних тез.
57
Насправді абат Шарль Лебатте (1713–1780), автор "Курсів письменства" (1750), академік.
58
Пані Піпле – консьєржка з роману "Паризькі таємниці" (1842–1843) Ежена Сю.
59
Пані Жібу і пані Жозеф Прюдом – персонажі з "Народних сцен" (1835), "Нових народних сцен" (1862), а також "Мемуарів Жозефа Прюдома" (1857) Анрі Моньє.
60
Сюзанна Райхенберґ (1853–1924) – актриса "Комеді Франсез" на ролях інженю.
61
Жозеф Рейнак (1856–1921) – політичний діяч і публіцист, автор "Історії Дрейфусової справи" у 7 томах (1901–1921).
62
Поль Ерв'є (1857–1915) – антидрейфусар, романіст, драматург, нещадний критик вищого світу: "Флірт" (1890), "Самі себе виставили" (1893).
63
Нагадаємо, що полковник Пікар свідчив на користь Дрейфуса, а Фернан Лаборі був адвокатом Дрейфуса і Золя.
64
Генерал Цурлінден був військовим міністром під час Дрейфусової справи.
65
Еміль Лубе був президентом Республіки в 1899–1906 роках, тобто при перегляді Дрейфусової справи.
66
Полковник Жуо очолював військовий трибунал у Ренні під час другого процесу Дрейфуса 1899 року.
67
Філософ Гельвецій (1715–1771) та його дружина приймали в себе видатних сучасників.