Добре, коли ще встигнемо хоч на матч.— Він глянув на кельнера.— Лише одну каву, будь ласка.— Він зачекав, поки кельнер відійде, потім нахилився вперед, спершись ліктями об стіл. Він почував себе вдоволеним та ситим і з приємністю думав про чашечку кави, яку принесуть за хвилину.— Що ж, це дуже цікаво. Вся ця історія... Але мені здається, ти зовсім не береш до уваги психологічного боку... розумієш мене?.. Хоча це таки цікаво. Певна річ, цього не заперечиш.— Він подивився на Френні й усміхнувся.— А тепер... щоб не забути. Я кохаю тебе. Сьогодні я ще наче не казав цього? Чи не так?
— Лейне, ти вибачиш мені, якщо я залишу тебе ще на хвильку? —. спитала Френні, підводячися з крісла.
Лейн устав і собі — повільно, не зводячи з Френні погляду.
— Що з тобою? Тобі знову погано?
— Мені не по собі, я зараз.
Френні швидко пройшла через залу ресторану, в тому ж напрямку, що й минулого разу, але раптом зупинилась біля невеличкого коктейль-бару в дальньому кінці зали. Бармен, що саме витирав склянки, глянув на неї. Френні сперлась правою рукою на стойку, її голова почала безсило опускатися на груди. Вона піднесла ліву руку до чола, ледве торкаючись його пучками. Легко похитнулась і, непритомніючи, зсунулась на підлогу.
Минуло добрих п'ять хвилин, поки Френні прийшла до пам'яті. Вона лежала на канапі в кабінеті адміністратора. Лейн сидів біля неї. Його лице, помітно зблідле й стурбоване, нахилилося над нею.
— Ну, як тобі? — спитав він, стишивши голос, ніби в лікарняній палаті.— Тобі хоч трохи краще? [265]
Френні кивнула. Вона на мить заплющила очі, бо сліпило світло горішньої лампочки, а тоді розплющила їх знову.
— Мені, очевидно, слід спитати: "Де я?" Так от, де я? Лейн засміявся.
— Ти в кабінеті адміністратора. Увесь персонал ресторану бігає в пошуках нашатирю та лікаря, щоб тебе рятувати. Боюсь, нашатирю в них немає. Як ти себе почуваєш? Тільки серйозно?
— Добре. Досить добре. Що, я справді зомліла?
— Ще й як! Ти була справді непритомна,— відповів Лейн. Він узяв її руку в свою.— Як ти гадаєш, що це з тобою сталося? Адже я пам'ятаю, коли ми з тобою говорили по телефону минулого тижня, ти начебто була в чудовій формі. І взагалі. Може, ти не поснідала сьогодні абощо?
Френні знизала плечима. Обвела поглядом кімнату.
— Мені так соромно,— сказала вона.— Певно, комусь довелося мене сюди нести?
— Барменові і мені. Це ми притягли тебе сюди. Ну, ти ж мене й налякала, слово честі.
Френні замислено, не кліпаючи, дивилась у стелю, не забираючи своєї долоні з руки Лейна. Потім вона повернулась до нього і вільною рукою зробила рух, ніби хотіла відсунути манжет Лейнової сорочки.
— Котра година? — спитала вона.
— Пусте,— відповів Лейн.— Ми нікуди не поспішаємо.
— Ти ж хотів зайти кудись на коктейль з приятелями.
— Дідько з ним, з тим коктейлем.
— А на матч теж уже не встигнемо? — спитала Френні.
— Послухай, я вже сказав. Дідько з ним, з отим усім. Зараз повернешся до своєї кімнати у тому, як він там називається, "Голубому затишку" — і відпочинеш як слід. Це зараз головне.— Лейн присунувся ближче до Френні, нахилився і поривчасто поцілував її. Відвернувся, глянув на двері й вів далі: — Ти відпочиватимеш усе пообіддя. І більше нічого не робитимеш.— Він погладив її плече.— А потім, коли ти вже гаразд відпочинеш, я постараюсь якось піднятися до тебе. Мусить же там бути якийсь у біса чорний хід. У всякому разі знайду спосіб.
Фрепні нічого не відповіла. Вона все дивилась у стелю.
— Знаєш, аж коли вже це було? — спитав Лейн.— З тої ночі в п'ятницю вже століття минуло. Це було ще на початку минулого місяця, чи не так? — Він похитав головою.— Сказати по щирості, це ж нікуди не годиться, коли між побаченнями такі у біса довгі перерви.— Він знову пильно подивився на Френні.— Ти справді почуваєш себе краще?
Вона кивнула і повернула обличчя до нього.
— Краще, тільки в мене страшенна спрага. Як ти гадаєш, тут десь можна роздобути склянку води? Звичайно, якщо це не завдасть надто багато клопоту.
— О боже! Певно, що не завдасть. Слухай, чи ти настільки добре почуваєшся, щоб я залишив тебе на хвилинку? Знаєш, що я зроблю?
У відповідь на друге запитання Френні тріпнула головою.
— Я пришлю кого-небудь з водою для тебе. А сам пошукаю метрдотеля і скажу, щоб уже не клопотали собі голови нашатирем, а принагідно заплачу й за ленч. Тоді вийду на вулицю й спіймаю таксі, щоб не довелося опісля полювати на нього. Це, мабуть, забере трохи часу, бо, певно, більшість таксі зайняті — відвозять людей на матч.— Він відпустив руку Френні і встав.
— Ти не заперечуєш? — спитав Лейн.
— Ні, все чудово.
— Ну, тоді добре. Я зараз повернусь, а ти будь тут.— Лейн вийшов.
Френні залишилась сама. Вона лежала спокійно, дивлячись у стелю. її вуста розхилились і почали безгучно повторювати якісь слова. Знову й знову. [266]
ПРИМІТКИ
ст. 242 "християнська наука" — вчення Мері Бейкер Едді (1821-1910), що ґрунтувалось на вірі у зцілення віруючих без участі медицини. У перекладі Покальчука ця назва опущена: "Уже з десять чи більше хвилин тому він облишив сперечатися з товаришами, відійшов од них і тепер стояв, гріючи руки в кишенях плаща, спершись спиною об кіоск з безкоштовними релігійними брошурами". Я дозволив собі її додати, оскільки вона важлива.
ст. 244 "Дуїнезькі елегії" — Райнер Марія Рільке створив їх під час першої світової війни. Вони були опубліковані у 1923 році. Селінджер неодноразово у своїх творах вказував на них, як на найвищий, на його думку, витвір світової поезії ХХ століття.
ст. 245 Коледжі Сміт (заснований 1871 року) та Вассар (заснований 1861 року) є одними з найбільш престижних учбових закладів для жінок. У жіночих коледжах Беннінгтон (штат Вермонт) та Сара Лоуренс (штат Нью-Йорк) вивчається образотворче мистецтво.
ст. 248 mot juste — точний вислів (франц.).
ст. 254 qui-vive — козир-дівка (франц.). Так це переклав Покальчук
ст. 260 "Шлях прочанина" — повна назва "Розповіді прочанина своєму духовному отцю". Духовна книга невідомого російського автора, що була дуже популярна у кінці ХІХ століття. У 1883 перекладена на англійську, у 1911 з'явилось продовження.
ст. 261 "Філокалія" ("Добротолюбство") — антологія отців православної церкви, що була видана у 1792 році у Венеції. Церковнослов'янський переклад Паїсія Величковського з'явився у 1793, російський — у 1877.
ст. 264 секта Нембутсу — мова йде про особливий напрям у буддизмі, за яким один з будд, Амітабха, постає у ролі вселенського спасителя.
"Ом" ("аум") — позначення абсолютного духу в індуїзмі.
Атман — душа (санскритське), вічне духовне начало в індивіда.