А вона: присягаюся, що ні… Викопаю в садку ямку й поховаю метелика. А Чинголо: хіба ти не розумієш, що Куельяр ходить за тобою, мов тінь. А Тересіта: може, й так, але як друг, як товариш, ай, ай, ай, — підборчиками цок-цок, рученята стиснула в кулачки, груденята випинають, талія чарочкою, — дивіться, метелик живий! Ну й хитрюща, хоче заморочити нам голову. Але й ми не в тім'я биті: навіть за руку не потримав? Ні. Навіть не торкнувся? Ні… ой, полетів, ловіть його! (Ну стривай, ми тебе заженемо на слизьке). Навіть у коханні не освідчувався? Ні… та зловіть же його! (Гаразд, зайдемо з іншого боку). Взагалі-то Куельяр хлопець сором'язливий, сказав Лало, але скоро те минеться, — дає їй метелика, — а які наміри в тебе, ніхто не знає. Ой-ой, зовсім розчавили, бідолашний метелик, — на чолі зморшка, — не буду навіть закопувати, просто викину, — на щоках ямочки, вії довгі, брівки дугою. Та ви про кого? Все про Куельяра? І Маньюко: а то про кого ж, він же тобі подобається! Ну цього вона поки що не знає.
А Чото: не викручуйся, він тобі подобається, ти ж йому сама натякала. А Тересіта: нічого я не казала, нічого не робила, та й нагоди не було, і навряд чи буде. А ми: була, та ще й не один раз. І Лало: як по-твоєму, він цікавий хлопець? Хто, Куельяр? — ліктики білі, коліна кругленькі, — мабуть, що так! Ось бачиш, він подобається тобі! А Тересіта: цього я не казала, краще подивіться, який метелик сів на герань, а може, то й не метелик? — схопилася на ніжки, пальчиком тицяє, підборчик білий. І чого в нього таке бридке прізвисько? Чому ви такі грубіяни? Чому не придумали щось красиве, скажімо: Супермен, Тарзан, Бобі? А ми: ага, тобі таки не все одно, діймає до живого, значить, ти до нього не байдужа. А Тересіта: мені його просто шкода, спробуй, поживи з таким прізвиськом. Значить, ти любиш його? Люблю? Ну, трошки, може, й люблю, — оченята сміються, — але тільки як друга.
Тересіта маніриться, але ж, очевидно, — він таки їй подобається. Отож ми й вирішили… Цюрка повинен діяти, але як до нього підступитися, от у чім заковика!
А Куельяр і далі ні на що не зважувався: ходить слідом за Тересітою Аррарте, очей з неї не зводить, так і вишукує, як би їй догодити. Мірафлореські хлопці, які нічого не знали, почали насміхатися з нього: тюхтій, грілка постільна, щеня, а дівчата уїдливо співали йому навздогін: "К о л и в ж е, к о л и", щоб допекти, завести його. Якось увечері ми, як домовилися, поїхали до кінотеатру "Ущелина", а дорогою: слухай, Цюрко, гайда краще на твоєму фордику на Підкову, і він: о'кей! Замовимо там пива і в футбол пограємо; у тебе не машина, а звір, миттю домчимо. Ми летіли з такою швидкістю, аж на поворотах заносило, і на набережній попалися — нас зупинив регулювальник. О, сеньйоре, невже більше ста? Не гнівайтесь, відпустіть нас, — але він почав вимагати права, і Куельяр дав йому грошей, — випийте за наше здоров'я і не будьте таким лютим.
Ми швидко дісталися до Підкови і пішли в ресторан "Національ", там було повно людей, самі чоло, але ось ця чоліта гарненька, і танцюють тут непогано.
Куельяр так і сипав жартами, веселився, а ми, навіть після двох порцій "кришталю", не знали, з чого почати розмову. І після чотирьох — теж. Після шостої Лало набрався духу: я друг тобі, Цюрко, чи ні? А той сміється: вже надудлився, еге? А Маньюко: ми всі тебе, старий, любимо; і Куельяр: пхе, знову телячі ніжності, щось ви дуже швидко повпивалися; а Маньюко: ми хочемо поговорити з тобою, друзяко, порадити дещо. Куельяр відразу ж змінився на виду, зблід і одним духом перехилив склянку. Ну й кумедна ж ота пара, правда, хлопці? Він таке м'яло, а вона нічого, гарнесенька.
І Лало: навіщо ходити околясом, старий? Адже ти закохався у свою Тересіту, правда? Куельяр закашлявся, почав чхати. А Маньюко: Цюрко, скажи відверто — так чи ні? Куельяр засміявся, але відразу скис, сіпнувся і тихо-тихо, майже нечутно, відповів: ттт-ак, дд-уже закохався. Ще дві склянки, і Куельяр знову: н-не знаю, що тепер ро-бити; а Чото: як що робити? А Куельяр: як мені далі бути, Чинголо, як? А Чинголо: годі тобі, Цюрочко, роби, як усі, спершу спитай, чи любить вона тебе, а Тересіта скаже "так", будь певен! Ну, а далі, Маньюко? Припустімо, вона схоче бути моєю дівчиною, а що потім? — допитувався Куельяр захриплим голосом. Потім залишиш на потім, сказав Лало, а зараз не зволікай, освідчись їй у коханні, може, тебе ще вилікують. А Куельяр майже пошепки: Чото, друзяко, а раптом Тересіта знає, раптом їй хтось розповів? І ми всі навперебій: та нічого вона не знає, у нас була щира розмова, як на сповіді, Тересіта до нестями закохана в тебе. У Цюрки враз прорізався голос: закохана в мене? А в кого ж іще! Може, й правда, я вилікуюсь? Звичайно, вилікуєшся! Ти тільки наважся, не муч себе і не кисни, переходь-но в наступ. І Лало: Тересіта згодна; ти тільки зважся і матимеш, нарешті, свою дівчину! А Куельяр: ну, а що потім? І Чото: потім, як у всіх. А Чинголо: приголубиш її, поцілуєш. І Лало: ну, помацаєш, де можна.
А Куельяр: а потім? — ледь чутно. А потім? І хлопці: ото завівся — потім та потім! Еге ж, потім, коли ми станемо дорослими, коли треба буде одружуватись, як от, скажімо, тобі, Лало, тобі, Чинголо, і тобі, і тобі? А Лало: оце завернув, було б про що турбуватися. Настане час, і ти спекаєшся її, вигадаєш якийсь привід для сварки, та й годі. А Куельяр розгублено: так саме цього я й не хотів би, бо вона… бо Тересіта мені дуже подобається. А невдовзі, після десяти коктейлів: ну, гаразд, хлопці, переконали. Я до неї "підклеюся", походжу скільки схочу, а потім кину.
Минає тиждень за тижнем, та змін — ніяких. Ну, коли вже, Цюрочко? А він: завтра. Завтра — те саме. Слово честі — завтра. Таким пригніченим його ще ніколи не бачили ні раніше, пі потім. А дівчата тільки те й робили, що співали йому навздогін модне болеро: "М о ж л и в о, м о ж л и в о, м о ж л и в о!"
Ось тоді й почалися в Куельяра напади чи щось таке. То ні сіло ні впало пожбурить кий на підлогу ("підкочуйся", голубе), то з доброго дива почне бити в більярдній пляшки, кидатися недокурками, до всіх присікується. А то раптом заплаче: завтра, присягаюся матір'ю, освідчуся їй або накладу на себе руки. А то наллється вермутом ("і д н і м и н а ю т ь, а т и с у м у є ш…") і мчить, як божевільний, проспектом Ларко, а ми за ним. Залиште мене, я хочу побути сам. Хлопці: зважся, Цюрочко, "підклеюйся", не муч себе, зважся, зважся, зважся, "м о ж л и в о, м о ж л и в о, м о ж л и в о!".
А то засяде в "Часкі" й напивається, аж очі на лоба лізуть. Я сам собі гидкий, Лало, як мені тяжко, Чинголо! Убити б когось! Ми його мало не на руках тягли додому. Та зважся, Цюрочко, зважся нарешті! А дівчата дихати йому не давали ("в о н а т о б і з а в с і х м и л і ш а, к о л и в ж е, к о л и в ж е, к о л и в ж е!") Треба щось робити, казали ми, а то він пропаде, стане п'яницею, гультяєм, бандитом…
Так минула зима, знову настало літо, і разом із сонцем у Мірафлоресі з'явився Качіто Арнілья. Він учився на архітектурному факультеті, водив власний "понтіак" і чудово плавав. Цей Качіто відразу прилип до нашого товариства. Ми спершу його цуралися, і дівчата теж: чого тобі тут треба, хто тебе кликав? Але Тересіта за нього горою — годі вам! — блузочка біленька, — дайте йому спокій! — спідничка в складочку, — нехай сяде зі мною, це я його запросила, — матроський беретик, блакитні джинси.
А хлопці: старий, ти що, осліп?
А Куельяр: та ні, я все бачу. І вони: дурню, Качіто до неї "підклеюється", і не помітиш, як відіб'є, давай у наступ, інакше — тобі капець. А Куельяр: ха, яке мені діло, нехай відбиває. Невже ж тобі однаково? А він: чого мені, в-власне, хвилюватися? Хіба ти її вже розлюбив? А Куельяр: з-за що, в-власне, її лл-любити?
Качіто "підклеївся" до Тересіти наприкінці січня, і вона стала його дівчиною. Бідолашний Цюрка, казали ми, яка прикрість! Так страждати через якусь вертихвістку, через бездушну ляльку. Ото вчинила підлість! Але дівчата її захищали: і правильно зробила, він сам у всьому винен. Чабука: та скільки ж нещасна могла терпіти! І Метисочка: це з його боку підлість, а вона не винна. Згаяла на нього стільки часу, просто жах! І Пусі: до того ж Качіто такий симпатичний! І Фіна: приємний хлопець і цікавий. І Чабука: ваш Куельяр ні на що не здатний. І Метисочка: справжній тюхтій.
V
Ось тоді Цюрка Куельяр знову почав дуріти. Який відчайдушний, казав Лало, невже й справді поліз у хвилі на страсному тижні? А Чинголо: які хвилі — вали заввишки метрів із п'ять, а то й усі десять! І Чото: таке ревище було, просто жах, усі роздягальні змило водою. А Чабука: навіть набережну так заливало, що всі машини були мокрі… Ніхто не купався, крім Цюрки.
Може, він хотів похизуватись перед Тересітою Аррарте? Звичайно! На зло робив, щоб дошкулити її милому. Мовляв, дивися, на що я здатний. Твій Качіто супроти мене — шмаркач, а ще хвалиться, ніби він справжній плавець! Стоїть на березі, зіщулившись, як ото діти або дівчата, і боязко позирає на хвилі. Якого хлопця ти втратила!
І чому саме на страсний тиждень так розходилося море? — чудувалася Фіна. А Метисочка: воно гнівається на євреїв, які вбили Христа. А Чото: то його євреї вбили, а я, дурний, досі думав, що римляни!
Ми сиділи в купальних костюмах на парапеті, спустивши ноги вниз, — Фіна, Чото, Маньюко, Метисочка, Чабука, Пусі, Чинголо, Тересіта, Качіто Арнілья, — і нас обдавало бризками від хвиль, що накочувалися на берег, вода була страшенно холодна, чорна, дуже брудна, а піна якась бура, із травою, водоростями та всілякою поганню.
І раптом: т-сс, т-сс, дивіться, онде наш Куельяр. Ну що, Тересіто, він підійде чи вдасть, ніби не помітив тебе? Куельяр поставив свій форд біля джаз-клубу, спустився на пляж, зайшов до роздягальні "Ластівок" і вийшов звідти у плавках. Новенькі, сказав Чинголо, жовті, мабуть, американські; а Чото: все зважив, аби привернути до себе увагу. Шия обмотана рушником, наче шарфом, і окуляри від сонця наймодніші. Куельяр з усмішкою озирнувся на сторопілих купальників, які тислися до парапету, поглянув на страхітливі, люті хвилі, що змулювали пісок і, махнувши нам рукою, рушив до нас.