Не дурій, умовляли ми його, ти мусиш бути з нами, а ми знайдемо тобі якусь "пташку". Пусі вже говорила з Марго, Фіна — з Ільсою, Метисочка — з Еленою, Чабука — з Флорою, і всі вони аж пищать, щоб запопасти такого кавалера, як ти; вибір є, можеш прийти з будь-якою. А Куельяр затявся: ні, я не терплю красуватися в смокінгу, дуже мені треба той вечір, краще зберемося потім. Ну, гаразд, як хочеш, тільки ти сам собі ворог. Чекай нас біля "Часкі" о другій годині. Проведемо дівчат, і прийдемо, треба ж відзначити, вихилити по чарочці. А він сумний-сумний: звичайно, треба…
IV
Наступного року, коли Чинголо і Маньюко були вже на першому курсі інженерного факультету, а Лало на підготовчому — медичного, коли Чото почав працювати у фірмі "Wiese"[135] коли за Чабукою замість Лало став упадати Чинголо, а за Метисочкою замість Чинголо — Лало, до Мірафлореса приїхала Тересіта Аррарте. Тільки-но Куельяр побачив її, як відразу ж, хоч і ненадовго, перемінився, став іншою людиною. Кинув бешкетувати і вже не виходив на вулицю скуйовджений, у самій сорочці та брудних штанях. Почав носити краватку й піджак, робив зачіску, як у Елвіса Преслі[136] і до блиску начищав черевики! Що з тобою, Цюрочко? Тебе годі впізнати! А він спокійно, усміхаючись: нічого особливого, хочу мати пристойний вигляд, і так само як колись, зчищає нігтем із піджака порошинки. Ач, як ти повеселішав, друзяко, казали ми, диво, та й годі! Може, неспроста? А він аж засяяв: можливо. Чи, бува, не Тересіта? Можливо, можливо. Вона подобається тобі. Можливо… так…
Куельяр знову став таким, яким його знали змалечку. Щонеділі ходив на месу (іноді ми бачили, що він причащається), а після меси завжди постоїть, поговорить з дівчатами нашого кварталу. Як життя? Що новенького? Ходімо в парк, Тересіто! Посидимо в холодочку на лавочці!
Коли споночіє, він ішов на ковзанку, а там то впаде, то підведеться — ха-ха, ходи-но сюди, Тересіто, я тебе навчу. А як упаду? Не впадеш, я триматиму тебе за руку! Нумо ще раз! І Тересіта: ой, як чудово! А сама червоніє, пускає очима бісики, ну просто лялечка, білявенька така, пухкенька, зубки дрібнесенькі, як у мишки. Якраз тоді Куельяр став учащати до яхтклубу: тату, запиши мене до цього клубу, туди ходять усі мої друзі. І його старий: о'кей, синку!
Недільними вечорами Куельяр, усміхнений, задоволений, прогулювався в парку Саласара. І завжди жартував: Тересіто, скажи, що спільного між Христом і слоном? Завжди був послужливий: Тересіто, візьми мої окуляри, тобі в очі б'є сонце; завжди говіркий: що новенького, Тересіто, як там у вас удома, всі здорові? Завжди уважний: Тересіто, хочеш морозива, а може, сосиску, може, молочний коктейль?
Ось бачите, казала Фіна, настав час, і Куельяр закохався. Та ще й як, — підхоплювала Чабука — дивиться на Тересіту, а в самого вже слина котиться. І хлопці вечорами у більярдній: невже підклеїться? Чото: невже наважиться? І Чижик: а раптом Тересіта все знає? Але напрямки в нього нічого не питали, а якщо натякали, він удавав, ніби не розуміє. Бачив Тересіту? Еге ж. У кіно були? Еге ж, на денному сеансі, фільм з Авою Гарднер[137]. Ну і як? Чудовий, ото жінка, скажу я вам, обов'язково сходіть.
Куельяр скидав піджак, закасував рукави, брав кий, замовляв пива на п'ятьох, і ми грали до пізньої ночі. Якось після королівського карамболя він сказав упівголоса, відводячи очі вбік: мене збираються лікувати, — і записав крейдою свої очки, — операцію робитимуть. А ми: то тебе, Цюрочко, покладуть у лікарню? І він з байдужим виразом: нічого особливого, це роблять, але не тут, а в Нью-Йорку, старий мене повезе. А ми в один голос: оце здорово, оце новина! Скоро поїдете? І Куельяр: дуже скоро, через місяць. То радій, співай, кричи, смійся! А він: ще рано, треба ще дочекатися відповіді від лікаря, старий уже йому написав. То не просто лікар, а світило, такі бувають тільки за кордоном… Пройшов час, і Куельяр: тату, ну що, є лист? А наступного дня: була вже пошта, мамо? Ні, серденько, заспокойся, буде лист, нікуди він не дінеться. Лист таки надійшов, старий прочитав його, поклав Куельярові на плече руку: ні, мій хлопчику, не можна, будь мужнім. Як прикро, друже, казали ми, а він: може, пощастить у іншому місці, у Німеччині, Парижі чи в Лондоні, його старий усе розвідає, він хоче написати тисячі листів. Він згоден на будь-які витрати, якщо обіцяв, — значить, зробить. Ну, звісно, Цюрочко, ще б пак! А коли Куельяр пішов, ми мало не плакали, так було жаль бідолаху. Чото: де на лихо взялася Тересіта, і Чинголо — таж він уже змирився, а тепер просто не знає, куди подіти себе, і Маньюко: може, наука щось і придумає? А Лало: ні, мій дядько — лікар, він каже — марна справа, нічого не вийде.
А Куельяр: ну як, тату? Поки що ніяк. Із Парижа відповіли, мамо? А з Рима? А з Німеччини?
Він знову почав учащати на вечірки, а щоб позбутися поганої слави і здобути прихильність поважних родин, поводив себе бездоганно. Хоч би що там було, день народження чи пікнік, Куельяр приходив вчасно, був тверезий і завжди мав якийсь подарунок: це тобі, Чабукіто, вітаю, а ось квіти твоїй матусі; Тересіта уже тут? З партнершою танцював на відстані, як роблять це старі; запрошував дівчат, що нудилися: ходімо, товстулечко, потанцюємо, — розмовляв з батьками, усміхався тіткам: чи не бажаєте соку, — умовляв родичів: та хоч покуштуйте! Вчасно комплімент: яке гарне у вас намисто, або: як сяє ваша обручка, і ділова розмова: а ви були на останніх перегонах, сеньйоре, хто там зірвав найбільшу ставку? А також лестощі: ви, сеньйоро, справжня креолка, скільки грації, гідності; навчіть мене цього повороту, доне Хоакіне, я просто мрію танцювати так, як ви!
Коли ми про що-небудь розмовляли (в парку чи в "Cream Rica", чи на вулиці) і підходила Тересіта, наш Куельяр миттю змінювався. То він для неї старається, хоче похизуватися, мовляв, дивись, який я розумний, казали ми. А Цюрка знай молов усякі незрозумілі речі про релігію (чи може всемогутній бог заподіяти собі смерть, якщо він безсмертний?), про політику (Гітлер був не просто безумцем, як про це пишуть, адже за кілька років він перетворив Германію на високорозвинуту країну), про спіритизм (ніяка це не нісенітниця, а науковий факт! У Франції, в одному університеті, є такі медіуми, які можуть не тільки викликати душі, а й фотографувати їх. Він на власні очі бачив це в книжці. Якщо Тересіта схоче, він дасть їй почитати), про свої плани на майбутнє (наступного року він збирається вступати до Католицького університету). І Тересіта манірно всміхалася: ой, як чудово! Ким же він хоче бути? — білі рученята в нього перед очима, — адвокатом? — пальчики пухкенькі, а нігті довгі, лаковані, — пхе, як нецікаво! — і на обличчі гримаска. Куельяр — ні, він не буде крутієм чи базікалом, він стане дипломатом і попаде у вежу Тагле[138]. Тересіта у захваті, рученята, очі, вії… А він: так, так! Його батько приятелює з міністром, і розмова про це вже була. Значить, дипломатом, — на устах посмішка, — ой, як гарно! А він аж мліє від захвату: ясна річ, адже дипломати тільки те й роблять, що подорожують. А вона: ще б пак, у них щодня або вечірки, або прийоми.
Любов творить чудеса, казала Пусі, яким кавалером став, яким розумником! І Метисочка: але ж і дивне у них кохання. Якщо він уже так липне до Тери, навіщо ж гаяти час, треба переходити до діла. І Чабука: отож-то й воно, він уже два місяці ходить за нею, як тінь, і все без пуття. А хлопці поміж себе: знають чи прикидаються? Але перед дівчатами захищали його, як могли: поволі їдеш, далеко будеш. Він просто гордий, казав Чинголо, не хоче марно ризикувати, поки не побачить, що вона згодна. Ну який тут ризик, казала Фіна, звичайно, вона згодна бути його дівчиною. Так і грає до нього очима, померти можна! Метисочка: так і пускає бісики і все з посмішкою: ти чудово їздиш на ковзанах, який у тебе гарний светр, який теплий, ми з тобою станемо в одну пару, гаразд?
У тім-то й річ, казав Маньюко, що таким кокеткам, як Тересіта, довіряти не можна: сьогодні — так, а завтра — ні! А Фіна з Пусі: от і неправда, вони самі її питали, й вона дала зрозуміти, що — так. А Чабука — про що мова? Хіба Тересіта не з ним усюди ходить? Хіба не з ним увесь час танцює? Хіба не з ним сидить у кіно? Дурень і той зрозумів би, що вона закохалася в нього по самі вуха! І Метисочка: а як їй набридне чекати, поки він наважиться? Треба йому підказати, мовляв, не тягни, а дій, ми створимо тобі всі умови, влаштуємо в суботу танці у мене, або в Чабуки, або у Фіни, а там придумаємо, як залишити їх удвох. І хлопці в більярдній: ото дурні, нічого не розуміють, а може, й розуміють, тільки прикидаються…
Так не годиться, сказав якось Лало, наш Цюрка може схибнутися або вмерти від кохання, треба щось робити. Хлопці: авжеж треба, тільки що? Насамперед перевіримо, закохана в нього Тересіта чи просто так, водить за ніс, запропонував Маньюко.
Ми прийшли до неї додому, почали розпитувати як там і що, а вона (не на ту натрапили!) прикинулася дурненькою і всіх чотирьох обвела круг пальця. Куельяр? — умостилася на балконі,— але ж ви не звете його на ім'я, а придумали жахливе прізвисько! — гойдається в качалці, ніжки виставила, — закоханий у мене? — гарненькі коліна, — а ви звідки знаєте? І Чото: не крути, бо це всім відомо: і тобі, і нашим дівчатам, і всьому Мірафлоресу. А вона оченятами кліп-кліп, носик зморщила. Та невже? — дивиться на нас, ніби ми з неба впали, мовляв, уперше чую. І Маньюко: годі тобі, Тересіто, давай відверто, хіба не бачиш, що з ним робиться? А вона: ох, ох, ох! Оченятами закліпала, рученята випростала, підборчиками застукотіла: онде метелик, ловіть його, хлопці, ловіть його! Звичайно, Куельяр задивляється на мене, але ми з ним лише друзі, і тільки… Який гарненький метелик, — бере його за крильця, — бідолашний, мабуть, уже помер, не могли обережніше… Та що ви, Куельяр, нічого мені не казав, зовсім нічого. І хлопці: ну, це байка, щось та казав, хоча б комплімент.