Меркуціо
Ця блідолиця, твердосерда Розаліна
його так мучить, що зведе із глузду.
Бенволіо
Прислав Тібальдо, родич Капулетті,
йому листа до батьківського дому.
Меркуціо
Це виклик.
Бенволіо
Що ж, Ромео відповість.
Меркуціо
Кожний, хто вміє писати, може відповісти на лист.
Бенволіо
Ні, він відповість хазяїнові листа, що він готовий одкликнутися на виклик.
Меркуціо
Ох, сердешний Ромео! Він уже мертвий! Пронизаний чорним оком білолицьої дівки, прострелений крізь вухо любовною піснею. В самісіньке серце влучила йому стріла сліпого хлопчика. Чи ж йому виходити проти Тібальдо?
Бенволіо
А що таке Тібальдо?
Меркуціо
Більш ніж котячий князь, ще б пак! О, це одважний майстер призвоїтости! Б'ється так, мов би співає по нотах, пильнуючи час, віддаль, міру. Додержує своєї паузи — один, два, а три вже в тебе в грудях. Сутий різник шовкового гудзика, дуеліст, дуеліст! Представник щонайпершого дому, а також першого й другого приводу! Ах, безсмертне passado!* punto reverso!** hay! ***
*passado! (іт.) — випад.
**punto reverso! (іт.) — відбій.
***hay! (анг.) — жаргонний вислів, щось на зразок "є", "поцілив" абощо.
Бенволіо
A ще що?
Мepкуціо
Чума отих чудернацьких, шепелявих, умисних диваків, що заводять нову вимову: "клянусь jesu, добрячий клинок! Височенний чоловік! Добряча хвойда!" Чи це ж не напасть, о діду мій, що нас так обпали оці чужоземні гедзі, ці модники, ці pardonner — moi*, що так прагнуть нового, аж не можуть сидіти спокійно на старому стільці? О, їхні bon та bon!**
**bon (фр.) — добре.
Входить Ромео.
Бенволіо
Ось іде Ромео, ось іде Ромео.
Меркуціо
Без свого рому, мов та порожня пляшка. — О тіло, тіло, як же ти висохло! Тепер йому пристали ті вірші, що виливав Петрарка: Лаура супроти його коханки — куховарка, хоч вона й мала кращого коханця оспівувати її. Дідона — хльорка, Клеопатра — циганка, Гелена та Геро — ледащиці та потаскухи. Тізбея, хоч і кароока, та не до пуття. Синьйоре Ромео, bon jour!* Це тобі французьке привітання до твоїх французьких шаровар. Гарненьку штуку викинув ти нам цієї ночі.
Ромео
Добридень вам обом. Яку ж я штуку вам викинув?
Меркуціо
Утікацьку, синьйоре, втікацьку. Невже не добираєш?
Ромео
Вибачай, друже Меркуціо, я був дуже заклопотаний. А в такій пригоді часом ніколи буває й головою кивнути.
Меркуціо
Це все одно, що сказати: така нагода часом змушує кивати п'ятами.
Ромео
Тобто, щоб зробити реверанс.
Меркуціо
Ти добре влучив.
Ромео
Дуже гречне пояснення.
Меркуціо
Та я ж — сутий цвіт гречности.
Ромео
Цвіт — тобто квітка.
Меркуціо
А так.
Ромео
Тоді й мій черевик добре заквітчаний.
Меркуціо
Добре сказано: провадь же свій дотеп далі, поки не зносиш черевика. Так що коли підошва на нім зноситься, твій дотеп зостанеться на одній підошві.
Ромео
О який же стоптаний дотеп! Тонкий, мов зношена підошва.
Меркуціо
Розборони нас, добрий Бенволіо, бо моя дотепність зрадила мене.
Ромео
Батіг та остроги, батіг та остроги! А то гукну: моя взяла.
Меркуціо
Ні, от коли наш розум почне вганяти за дикими гусями — тоді я пропав: бо в одному твоєму дотепі більше дичини, ніж у моїх п'ятьох. Чи ти й мене мав за гуску?
Ромео
Ніколи я тебе ні за що інше не мав, окроме як за гуску.
Меркуціо
Я готовий тебе вкусити за вухо за цей дотеп.
Ромео
Не кусайся, добра гусонько.
Меркуціо
Твій дотеп як та кислиця: годиться тільки на дуже гостру підливу.
Ромео
А хіба вона не пасує до доброї гуски?
Меркуціо
О, це вже дотеп з козлячої шкіри, що розтягається вдовж і вшир.
Ромео
От я й розтягну його для цього слова — вшир: бо, коли його додати до гуски, то вийде, що ти гуска й вдовж і вшир.
Меркуціо
Хіба ж не краще це, ніж стогнати з кохання? Тепер ти став товариським, тепер ти Ромео. Тепер ти став таким, як ти єсть, і з виховання й з природи. Бо ця дурномовна любов,— мов той дорослий телепень, що бігає, висолопивши язика, сюди й туди та шукає, в яку б дірку встромити свого дубця.
Бенволіо
Спинися, спинися.
Меркуціо
Ти хочеш мене спинити тому, що розповідь моя комусь проти шерсті.
Бенволіо
Бо інакше ти її дуже розтягнеш.
Меркуціо
О, ти одурений! Я зробив би її короткою, бо вже сягнув був до самої її глибини — і справді не думав більше розводитись.
Ромео
От і добре.
Входять мамка й П'єтро.
Меркуціо
Парус, парус!
Бенволіо
Два, два: штани й спідниця.
Мамка
П'єтро, будь ласка, дай мій вахляр.
Меркуціо
Будь ласка, П'єтро, дай, хай сховає свій вид, бо її вахляр кращий за її вид.
Мамка
Дай вам, боже, добрий ранок, синьйори.
Меркуціо
Дай вам, боже, добрий вечір, прекрасна синьйоро.
Мамка
Хіба зараз добрий вечір?
Меркуціо
Не менше, кажу ж вам: бо безсоромний палець годинника вказує якраз на полудень.
Мамка
Цур вам! Що ви за чоловік?
Ромео
Я той, синьйоро, кого бог зробив для того, щоб самому ж і знищити.
Мамка
Їй-право, добре сказано. "Щоб самому ж і знищити", каже він. Синьйори, чи може хтось із вас сказати мені, де шукати молодого Ромео?
Ромео
Я можу. Тільки молодий Ромео буде старіший тоді, коли його знайдете, ніж тепер, коли його шукаєте. Я наймолодший з усіх, шо так звуться, за браком гіршого.
Мамка
Ви добре говорите.
Меркуціо
Ого! Невже найгірше — добре. Дуже добре зрозуміла, присягаюсь. Розумно, розумно.
Мамка
Коли ви — він, синьйоре, то я хочу вам щось сказати.
Бенволіо
Вона хоче запросити його кудись на вечерю.
Меркуціо
Зводня, зводня, зводня! Агей!
Ромео
Що ти побачив?
Меркуціо
Не зайця, синьйоре. А коли й зайця, то хіба в постовому пирозі, що вже був причерствів, поки його з'їли.
(Співає)
Хай заєць цвілий —
та в великий піст
і він підживлює тіло.
Коли ж він цвіте,
що ніхто не їсть —
то це вже зовсім не діло.
Ромео, чи ти прийдеш додому? Ми до твого батька на обід.
Ромео
Я прийду слідом.
Меркуціо
Прощай, старенька синьйоро. Прощай, синьйоро, синьйоро, синьйоро!
Виходять Меркуціо та Бенволіо.
Мамка
Куди ж пак, прощай! Скажіть, будь ласка, синьйоре, що це за нахабний купець, такий повний своїм крутійством?
Ромео
Синьйор, що дуже любить слухати власні теревені, що наговорить за хвилину більше, ніж обстоїть потім за місяць.
Мамка
Коли б він сказав що проти мене, я б його провчила, нехай би він був ще огрядніший та й ще двадцятеро таких дурнів мав коло себе. А коли б сама не змогла, то знайшла б таких, що змогли. Мерзенне ледащо! Я ж не яка-небудь його хвойда, я ж не яка-небудь його приплічниця.— І ти стоїш коло мене й дозволяєш, щоб усяке ледащо тішилося мною, як хотіло?
П'єтро
Я не бачив, щоб хто тішився вами. А якби побачив, запевняю, що скоро добув би свою зброю. Я сміливо виймаю, тільки хто інший вийме, коли бачу привід до доброї колотнечі та коли право на моєму боці.
Мамка
Як перед богом кажу, я така роздратована, аж все тіло мені труситься. Мерзенне ледащо! Будь ласка, синьйоре, одне слово. Як я казала, моя синьйорина звеліла мені відшукати вас. Що вона звеліла вам передати, я держатиму про себе. Але перше дозвольте вам сказати, що коли ви введете її, як то кажуть, у дурний рай, то це буде дуже безсоромне діло, бо синьйорина ж молода. Тим же то, коли ви двоєдушно поведетеся з нею, то це буде дуже недобре діло проти моєї синьйорини й дуже злий вчинок.
Ромео
Мамко, кланяйся від мене твоїй пані-синьйорині. Я присягаюсь тобі...
Мамка
Добра душа! Їй-право, я так і скажу їй. Боже, боже! Та вона ж буде веселою жіночкою.
Ромео
Що ж ти скажеш їй, мамко? Та ти ж не слухаєш мене.
Мамка
Я скажу їй, синьйоре, що ви присягаєтесь. А це, як на мене, шляхетне лицяння.
Ромео
Скажи, щоб спосіб винайшла на сповідь
прийти опівдні.
У келії отця Лоренцо буде
їй шлюб і сповідь. Це тобі за труд.
Мамка
Ні, справді, синьйоре, не треба нічого.
Ромео
Бери, кажу ж тобі.
Мамка
Опівдні? Буде там вона, синьйоре.
Ромео
Ти ж, добра мамко, жди край стін абатства.
Через годину мій слуга до тебе
драбину принесе, з верьовки звиту.
На верховину щастя, мов на щоглу,
по ній зберуся я в таємну ніч.
Прощай! Коли не зрадиш, я віддячусь.
Прошай! Вклонись від мене синьйорині.
Мамка
Благослови вас, боже! — Почекайте ж.
Ромео
Що скажеш, добра мамко?
Мамка
Слуга не зрадить? Люди гомонять,
що два без третього вірніш мовчать.
Ромео
Кажу тобі — слуга мій — що та криця.
Мамка
Гаразд, синьйоре. Моя панна — наймиліша від усіх. Господи, господи — коли вона була маленькою щебетухою... О! Тут є один пан у місті — якийсь-то Парис — що охоче підчепив би її, та вона, добра душечка, дивиться на нього так, як на жабу, на справжню жабу. Я серджу її часом, кажучи, що Парис їй більше до пари. Але — їй же право, коли я було скажу їй це, то вона стає біла, як найбіліше на світі полотно. Правда, що розмарин і Ромео починаються з однієї літери?
Ромео
Так, мамко, то що ж? Обоє — з літери ер.
Мамка
Ах, насмішник! Це ж собак так дражнять. Ти кажеш ер? Ні, я знаю: воно починається з іншої літери. І вона там гарно говорить про це, про вас та про розмарин, що вам би втішно було слухати.
Ромео
Вклонись від мене синьйорині.
(Виходить)
Мамка
Еге ж, тисячу раз.— П'єтро!
П'єтро
А що?
Мамка
П'єтро, візьми мій вахляр і йди попереду.
Виходять.
СЦЕНА 5
Сад Капулетті.
Входить Джульєтта.
Джульєтта
Ще о дев'ятій я послала мамку.
Казала: вернеться за півгодини.
Ще, може, й не знайшла його. Та ні.
Вона ж кульгава! Посланцем любови
мисль має бути, швидша в десять раз
ніж промінь, що жене з гір хмарних тіні.
Тому-то голуби везуть любов
і крила, як у вітру, в Купідона.
Вже сонце на найвищий шпиль зійшло
денного шляху. Довгі три години
з дев'ятої спливло — її ж немає.
Було б кохання в неї й кров юнацька
гаряча — швидко б, як той м'яч, летіла:
слівцем її перекидала б я
до милого, а він до мене.
Старі вдають із себе мертвих часом:
незграбні — не ідуть, а лізуть плазом.
Входять мамка й П'єтро.
О боже! Йде вже.— Що за звістка, мамцю?
Чи ж відшукала? Одішли слугу.
Мамка
П'єтро, побудь коло воріт.
П'єтро виходить.
Джульєтта
Як, добра мамцю? Боже, чом ти смутна?
Хоч смутна вість — ти весело скажи.
А гарна — любу музику псуєш ти,
коли з таким обличчям квасним граєш.
Мамка
Я притомилась. Дай спочити хвильку.
Ой, кісточки! Ну й вибігалась я!
Джульєтта
Тобі б мої кістки, мені б твої
новини. Ну, промов же, добра мамцю.
Мамка
Jesu! Нащо цей поспіх! Почекай.
Ти ж бачиш — духу я звести не можу.
Джульєтта
Як же не можеш, коли духу в тебе
стає на те, щоб мовити "не можу".
У тебе довша вимовка, ніж вість,
що вимовляєшся мені сказати.
Скажи лише: лиха чи добра вість.
Що ти не скажеш, я на тім і стану.
Так вдовольни ж мене: лиха чи добра?
Мамка
Ну, простацький у тебе вибір: не знаєш пак, як чоловіка вибирати.