Вільям Шекспір
КОРОЛЬ ДЖОН
Переклад Олександра Грязнова
ДІЙОВІ ОСОБИ
К о р о л ь Д ж о н.
П р и н ц Г е н р і х, син короля.
А р т у р, герцог Бретонський, племінник короля.
Г р а ф П е м б р у к.
Г р а ф Е с с е к с.
Г р а ф С о л с б е р і.
Р о б е р т Б і г о т, граф Норфолк.
Х'ю б е р т де Б у р г.
Р о б е р т Ф о к о н б р і д ж, син сера Роберта Фоконбріджа.
Ф і л і п Ф о к о н б р і д ж (Б а й с т р ю к), його брат.
Д ж е м с Г е р н і, слуга леді Фоконбрідж.
П і т е р із Помфрета, вдаваний пророк.
Ф і л і п, король Французький.
Л ю д о в и к, дофін.
Л і м о ж, ерцгерцог Австрійський.
К а р д и н а л П а н д о л ь ф, папський легат.
М е л е н, французький вельможа.
Ш а т і л ь й о н, французький посол до короля Джона.
К о р о л е в а Е л е о н о р а, мати короля Джона.
К о н с т а н ц і я, мати Артура.
Б л а н к а І с п а н с ь к а, племінниця короля Джона.
Л е д і Ф о к о н б р і д ж.
Л о р д и, л е д і, г р о м а д я н и А н ж е р а,
ш е р и ф, г е р о л ь д и, о ф і ц е р и,
с о л д а т и, о п о в і с н и к и, с л у г и.
Дивіться також
- Вільям Шекспір — Венеціанський купець (переклад О. Грязнова)
- Вільям Шекспір — Сон літньої ночі
- Вільям Шекспір — Сонет 1
- Ще 63 твори →
Д І Я П Е Р Ш А
Сцена перша
Нортгемптон. Тронна зала у палаці.
Входять к о р о л ь Д ж о н, к о р о л е в а Е л е о н о р а,
П е м б р у к, Е с с е к с, С о л с б е р і та інші,
а також Ш а т і л ь й о н.
К о р о л ь Д ж о н
Ну, Шатільйоне, що сказати хоче
Французький брат наш?
Ш а т і л ь й о н
Ось що він звелів
Монарху тимчасовому британців
З привітом передати на словах.
Е л е о н о р а
Монарху тимчасовому? Це дивно!
К о р о л ь Д ж о н
Спокійніше, дослухаймо посла.
Ш а т і л ь й о н
Король Філіп, вступаючись за право,
Яке дістав Артур Плантагенет
По смерті батька Готфріда дочасній,
Що був для тебе, Джоне, старшим братом,
Бажає, щоб йому ти повернув
Прекрасний острів цей і разом з ним
Ірландію та інші володіння:
Турень і Мен, Анжу і Пуатьє.
Тобі він пропонує скласти меч,
Що нині править краєм беззаконно,
Звільнивши трон племіннику Артуру,
Законному твоєму королю.
К о р о л ь Д ж о н
Якщо б ми ці вимоги відхилили?
Ш а т і л ь й о н
Тоді – війна, жорстока і кривава,
На захист вами знехтуваних прав.
К о р о л ь Д ж о н
Ось наше слово: на війну – війна,
І кров за кров, і сила проти сили.
Ш а т і л ь й о н
Прийми від короля Філіпа виклик –
К о р о л ь Д ж о н
Тоді йому мій виклик передай.
До нього мчи, як блискавка, бо поки
Ти донесеш цю звістку на словах,
Почує він гармат моїх ревіння.
Іди! Ти станеш вісником війни
І голосом труби, що пророкує
Французам біди. – Пембруку, нехай
З пошаною відправлять Шатільйона.
Шатільйон і Пембрук ідуть геть.
Е л е о н о р а
Що, сину мій? Чи не казала я,
Що не лише французьке королівство,
А цілий світ Констанція підніме
На захист прав свого малого сина?
Ми відвернути сутичку могли,
Із нею досягнувши миру й згоди.
Тепер же ці великі дві держави
Зійдуться у запеклій боротьбі.
К о р о л ь Д ж о н
За нас – мої права і сила влади.
Е л е о н о р а
Скоріше сила влади, ніж права.
Хиткі ми, сину, без цієї сили –
Ось що тобі я пошепки скажу
І що крім нас відомо тільки Богу.
Входить ш е р и ф і тихо щось каже Е с с е к с у.
Е с с е к с
До вас з'явились двоє, мій король,
І просять розв'язати суперечку –
Доволі дивну. Що сказати їм?
К о р о л ь Д ж о н
Покличте їх.
Шериф виходить.
Монастирі й абатства
Дадуть потрібні кошти для війни.
Входять Р о б е р т Ф о к о н б р і д ж і Ф і л і п,
його позашлюбний брат.
Ви що за люди?
Б а й с т р ю к
Я – слуга ваш вірний
Нортгемптонширський дворянин Філіп
І старший син, як досі я вважав,
Роберта Фоконбріджа, що у битві
Був зведений у лицарське звання
Левиним Серцем за свої заслуги.
К о р о л ь Д ж о н
(до Роберта)
Ти хто такий?
Р о б е р т
Роберта Фоконбріджа
Я – спадкоємець і молодший син.
К о р о л ь Д ж о н
Він старший з вас, а спадкоємець – ти?
Від різних матерів ви народились?
Б а й с т р ю к
Ні, мати в нас, володарю, одна;
Усі це знають. Думаю, що батько
Також один. Відомо достеменно,
Хто батько мій, лиш матері та Богу,
А дітям невідомо це, на жаль.
Е л е о н о р а
Ганьбиш ти власну матір, безсоромний,
Бо жартома плямуєш честь її.
Б а й с т р ю к
Я, королево? Нащо б так робив я?
Усе це брат бажає довести.
Якщо йому це вдасться, то у мене
Він відбере до п'ятисот річних.
Хай береже Господь для мене землі,
Для матері ж – незганьбленою честь!
К о р о л ь Д ж о н
От щиросердний хлопець! Та чому ж
Молодший брат на спадок претендує?
Б а й с т р ю к
Не знаю. Хоче землі відібрати,
То й наклеп звів, що незаконний я.
Законно я народжений, як брат,
Чи ні – про це лиш матері відомо,
Але удався я нічим не гіршим
(Хвала тому, хто з нею потрудився!).
Ви порівняйте нас і посудіть:
Якщо ми сера Роберта нащадки,
І в нього вдався брат, – такий же "гожий", –
Щасливий, що на нього я не схожий.
К о р о л ь Д ж о н
Який дивак! Пошле ж такого Бог!
Е л е о н о р а
Я в голосі його і у обличчі
З Левиним Серцем схожість впізнаю.
Дивись, в його статурі богатирській
Відобразився мій покійний син.
К о р о л ь Д ж о н
Весь час не зводив з нього я очей:
Він – викапаний Річард. А тепер
Свої права доводь мені, молодший.
Б а й с т р ю к
На батька схожий він. Його лице –
Лиш пів-лиця, як на монеті мідній.
А землю хоче взяти всю собі:
На мідний гріш – півтисячі прибутку!
Р о б е р т
Король мій милостивий! Батько мій
Служив у брата вашого старанно.
Б а й с т р ю к
Ну, землі цим у мене не віднімеш.
Як матінка служила, розкажи!
Р о б е р т
Якось до імператора послом
В Німеччину король відправив батька
Важливі з ним вести переговори.
А сам король тим часом зупинився
У нього в замку. Соромно мені
Розповідати про мету зупинки,
Та правди ніде діти. Батько мій
Сам говорив: його і нашу матір
Тоді моря і землі розлучали,
Коли зачатий був суперник-брат.
Він перед смертю заповів мені
Всі наші землі, бо переконався,
Що старший – аж ніяк йому не син,
Хіба що народилося до строку
На чотирнадцять тижнів немовля.
Ось я і хочу, згідно заповіту,
Отримати всі землі, мій король.
К о р о л ь Д ж о н
Твій брат цілком законний, я вважаю, –
Його у шлюбі матір народила,
А стався гріх – то це її вина.
Подібне може статися із кожним.
Але скажи мені: чи міг мій брат,
Приживши сина з матір'ю твоєю,
Його у Фоконбріджа вимагати?
Той мав би повне право на теля
Від власної корови. Брат не міг би
Його за сина визнати ніяк,
А батько твій – відмовитись від нього.
Ось вирок мій: народжений від брата
Син матері твоєї – спадкоємець
Твоєму батьку. Спадок весь – його.
Р о б е р т
Невже цілком безсила воля батька
Позбавити чужого сина спадку?
Б а й с т р ю к
Вона цілком безсилою була
Завадити народженню моєму.
Е л е о н о р а
(до Філіпа)
Скажи, ким хочеш бути? Фоконбріджем
І володіти землями, як брат?
Чи визнаним нащадком короля,
Хоч без землі, але гордитись честю?
Б а й с т р ю к
Якби мій брат на вигляд був, як я,
А я, як він, вірніше – як сер Роберт,
І мав би я не ноги, а жердини,
А руки, ніби чучела вугрів,
З мармизою худою, що не зміг би
Собі за вухо я ввіткнути квітку,
Бо скажуть: "Ось три фартинга пішло",
То, королево, із усього спадку
(Щоб не зійшов я з місця, як брешу!)
Віддав би я останній шмат землі,
Щоб повернуть собі своє обличчя.
Е л е о н о р а
Ти молодець! Відмовитися згоден
Від позову, щоб рушити в похід
На Францію? Скажи: зі мною підеш?
Б а й с т р ю к
Вперед за щастям! Брате, спадок – твій.
Півтисячі твоїй дістались пиці,
Хоч їй ціна – п'ять центів, не дорожче. –
За вами до могили, королево!
Е л е о н о р а
Ні, краще ти попереду іди.
Б а й с т р ю к
У нас, сільських, дають дорогу старшим.
К о р о л ь Д ж о н
Як звешся ти?
Б а й с т р ю к
Філіпом, мій король.
Я – старший син дружини Фоконбріджа.
К о р о л ь Д ж о н
Прийми ж ім'я уславлене того,
Чий образ носиш. Прихили коліна.
Тебе чекає небувалий злет:
Віднині Річард ти Плантагенет!
Б а й с т р ю к
Дай руку, брате! Хай в нас різні предки,
Мені дісталась честь, тобі – маєтки.
На благо нам, поміщику багатий,
Я був без сера Роберта зачатий.
Е л е о н о р а
Плантагенет за духом ти, клянуся!
Не забувай, що я тобі бабуся.
Б а й с т р ю к
Хоч випадковий родич, все одно
Я лівим боком виліз в паничі.
Не можеш в двері – лізь тоді в вікно,
Не можеш вдень – пролазь тоді вночі.
Ми всі на світі – щастя шукачі.
Хоч як стріляй, а здобич ця – твоя.
Хоч хто б мій батько був, а я – це я.
К о р о л ь Д ж о н
Йди, Фоконбрідже. Володій землею,
Молодший брат, за волею моєю.
А нам пора, сер Річарде і мати,
До Франції із військом поспішати.
Б а й с т р ю к
Прощай же, брате! Знаю достеменно –
Законним ти родився не даремно.
Усі, крім Бйстрюка, ідуть геть.
На добрий фут піднісся я званням,
Землі ж віддав я сотні футів сам.
Та маю право будь-яке дівчисько
Перетворити на шановну леді.
"Сер Річарде, добридень!" — "Будь здоровий,…"
І Пітера я Джорджем назову,
Бо вискочки імен не пам'ятають:
Новітній знаті навіть непристойно
Пригадувати люду імена.
Ось гість прийшов до мене на обід,
Скажімо, незнайомий чужоземець.
Набивши шлунок, взявши зубочистку
І нею копирсаючись в зубах,
Я бесіду заводжу: "Добрий сер, –
Кажу, на стіл спираючись рукою, –
Дозвольте запитати…" Він мені
Відповідає: "Сер, до ваших послуг.
Наказуйте!" — "О ні, – я переб'ю, –
Мій добрий сер, я – ваш слуга покірний".
І не дійшовши навіть до питань,
В люб'язностях розсиплемось обоє.
А там про Апенніни піде мова,
Про Пірінеї, Альпи, річку По –
І так тягнутись буде до вечері.
Повинен я засвоїти тепер
Всі звичаї вельмож, бо в їхнє коло
Потрапив я, інакше відштовхне
Мене з презирством наш шалений вік,
Якщо іти із ним не зможу в ногу.
Я маю запозичити не тільки
Манери, лиск і зовнішність сучасну,
А на догоду часу із душі
Точити ту отруту найсолодшу,
Що всі зовуть брехнею, не тому,
Що хочу я когось-там обдурити,
А щоб мене ніхто не обдурив,
Бо без брехні піднятися не можна.
Та хто ця жінка-вершниця? Чому
При ній немає навіть чоловіка,
Щоб під стіною просурмив у ріг?
Входять л е д і Ф о к о н б р і д ж і Д ж е м с Г е р н і.
Це ж матінка моя! Привіт вам, леді!
Що привело і вас до короля?
Л е д і Ф о к о н б р і д ж
Де цей негідник, твій молодший брат,
Що привселюдно честь мою плямує?
Б а й с т р ю к
Де брат мій Роберт, велетень і витязь,
Законний син старого Фоконбріджа?
Л е д і Ф о к о н б р і д ж
Чому смієшся з батька так зухвало?
Для нього ти так само – рідний син.
Б а й с т р ю к
Ти б вийшов ненадовго, Джемсе Герні.
Г е р н і
Я залишу вас з матір'ю, Філіпе.
Б а й с т р ю к
Який Філіп? Я не Філіп тепер.
Новини є; я потім розкажу.
Герні виходить.
Не був я, мати, сином Фоконбріджа.
Усе, чим я завдячую йому,
Він міг би з'їсти в п'ятницю Страсну,
І цим би не порушив святість посту.
Чи міг би він такого породити?
Сама ти знаєш, що і як він міг.
Скажи, кому ж я дякувать повинен
За силу рук і богатирський зріст?
Л е д і Ф о к о н б р і д ж
Ви змовились із братом? Честь мою
Заради себе мав ти захищати.
Зухвалий хлопче, що усе це значить?
Б а й с т р ю к
Я лицар, мати, а не Базиліско,
Посвячений – іще болить плече.
Тепер я серу Роберту не син,
Народження я визнав незаконним,
Відмовившись від імені і спадку.
О матінко, молю тебе, скажи,
Хто батько мій? Був гідним чоловіком?
Л е д і Ф о к о н б р і д ж
Відрікся ти від роду Фоконбріджей?
Б а й с т р ю к
Відрікся, як монах від сатани.
Л е д і Ф о к о н б р і д ж
Твій батько – Річард, наш король славетний.
Так довго домагався він мене,
Так він мене кохав, що я пустила
Його до себе на подружнє ліжко.
Цього кохання плодом ти родився.
Нехай пробачить Бог мені цей гріх!
Була любов сильніша сил моїх.
Б а й с т р ю к
Клянусь, коли б народжуватись вдруге,
То кращого не побажав би батька!
Не воля зла у гріх тебе ввела,
А сильна, все скоряюча, любов.
Своє ти серце віддала, як здобич,
Тому, хто нездоланною рукою
Скоряв і лева, хто левине серце
Безстрашно вирвав в нього із грудей.
Трудів не більших, мабуть, вартувало
Скорити серце жінки.