Ромео і Джульєтта

Вільям Шекспір

Вільям Шекспір
Ромео і Джульєтта

З англійської переклав ВАСИЛЬ МИСИК.

Дійові особи

Ескалус — герцог Веронський.
Парис — молодий вельможа, родич герцогів.
Монтеккі, Капулетті — голови двох ворожих домів.
Дядько Капулетті.
Ромео — син Монтеккі.
Меркуціо — родич герцога і друг Ромео.
Бенволіо — небіж Монтеккі й друг Ромео.
Тібальдо — небіж пані Капулетті.
Отець Лоренцо — францисканець.
Отець Джовані — чернець того ж ордену.
Балдасаро — слуга Ромео.
Грегоріо, Сансоне — слуги Капулетті.
П’єтро — теж слуга Капулетті.
Абрамо — слуга Монтеккі.
Аптекар.
Троє музик.
Хор.
Хлопець; паж Парисів; урядовець.
Синьйора Монтеккі — дружина Монтеккі.
Синьйора Капулетті — дружина Капулетті.
Джульєтта — дочка Капулетті.
Мамка Джульєттина.
Міщани веронські; родичі й родички обох домів; маски, сторожа, вартові й почет.
Місце дії — протягом більшої частини п’єси — у Вероні; раз, у п’ятому акті, у Мантуї.

Пролог

Два доми, рівно поважа́ні й славні,
в Вероні красній, місці наших дій,
знов починають свої чвари давні
й чужою кров’ю кроплять розлад свій.

З лон тих домів — рокована, нещасна —
коханців пара у життя іде,
і їх загибель — люта, передчасна —
край ворожнечі батьківській кладе.

Любов, що їм життя розбити має,
і довга ворожнеча двох родин,
що тільки з смертю їх дітей сконає,

за дві години наш перейдуть кін.

Прислухайтеся ж вухом небайдужим,
ми працею всі вади надолужим.

АКТ ПЕРШИЙ
СЦЕНА 1
Майдан
Входять Сансоне й Грегоріо, озброєні мечами та щитами.
Сансоне
Кажу ж, Грегоріо, ми не потерпимо знущання.
Грегоріо
Авжеж, хай нам перше руки й ноги потерпнуть.
Сансоне
Адже ми потерпаємо від гніву, кажу.
Грегоріо
Гляди лишень, поки живий, щоб тобі горлянка не отерпла.
Сансоне
Я швидко рубаю, як хто мене зрушить.
Грегоріо
Тільки що не швидко тебе зрушиш.
Сансоне
Собака з дому Монтеккі зрушить мене.
Грегоріо
Рухатись — кидатись, а бути хоробрим — стояти. Тим-то, коли ти зрушишся, ти кинешся навтіки.
Сансоне
Собака з того дому зрушить мене, щоб я став. Я стану під стіну проти якого завгодно чоловіка чи то дівки з дому Монтеккі.
Грегоріо
По цьому ж то й знати, що ти безсилий раб. Бо тільки безсилий тулиться до стіни.
Сансоне
Правда. Тим-то жінок завжди й припирають до стіни, що вони — слабші сосуди. Тому-то я чоловіків Монтеккі відпихатиму від стіни, а дівчат припиратиму до стіни.
Грегоріо
Сварка йде між нашими панами, а ми ж їхні слуги.
Сансоне
Все одно, я покажу себе тираном. Воювавши з чоловіками, буду лютий до дівчат: стинатиму їм голови.
Грегоріо
Голови дівчатам?
Сансоне
Еге, дівчатам або ж їхньому дівоцтву; розумій, як хочеш.
Грегоріо
Зрозуміють ті, кого це торкатиметься.
Сансоне
Я торкатимусь їх, поки стою на ногах. Адже відомо, що з мене добрий шмат м’яса.
Грегоріо
Добре, що не риби, бо була б з тебе тараня. Ну, виймай своє начиння: он ідуть двоє з дому Монтеккі.
Сансоне
Моя зброя наголо. Зачепи, а я заслоню тебе ззаду.
Грегоріо
Як! Повернешся задом та й втечеш?
Сансоне
Не бійся мене.
Грегоріо
Ще б пак: мені тебе боятися!
Сансоне
Нехай за нами буде право: хай вони почнуть.
Грегоріо
Я нахмурюсь, проходячи мимо! Хай вони думають, що хочуть.
Сансоне
Ні, що посміють. Я покажу їм дулю. Буде ганьба для їх, коли вони це стерплять.
Входять Абрамо і Балдасаро.
Абрамо
Це ви показуєте дулю, синьйоре?
Сансоне
Я показую дулю, синьйоре...
Абрамо
Це ви нам показуєте дулю, синьйоре?
Сансоне
(стиха до Грегоріо)
Чи буде право з нашого боку, як я скажу — еге?
Грегоріо
Ні.
Сансоне
Ні, синьйоре, я не показую вам дулі, синьйоре. Але я показую дулю, синьйоре.
Грегоріо
Ви чіпляєтесь, синьйоре.
Абрамо
Чіпляюсь? Ні, синьйоре.
Сансоне
Коли чіпляєтесь, синьйоре, я готовий. Я служу такому панові, як і ви.
Абрамо
Але не кращому.
Сансоне
Нехай так, синьйоре.
Грегоріо
(стиха до Сансоне, помітивши вдалині Тібальдо)
Скажи — кращому: он іде один з роду мого пана.
Сансоне
Так, кращому, синьйоре.
Абрамо
Брешеш!
Входить Бенволіо, оподаль.
Сансоне
Виймайте ж мечі, коли ви не баби.— Грегоріо, пригадай свій разючий удар.
(Б’ються)
Бенволіо
Розійдіться, дурні! Сховайте мечі. Ви не знаєте, що робите.
Відбиває їхні мечі.
Входить Тібальдо.
Тібальдо
Як! Зняти меч між хлопів легкодухих?
Огляньсь, Бенволіо, і смерть зустрінь.
Бенволіо
Я мир встановлюю. Сховай свій меч,
або допоможи розборонити.
Тібальдо
З мечем про мир? Ненавиджу це слово,
як пекло, всіх Монтеккі і тебе.
Тримайся ж, боягузе!
(Б’ються)
Входять кілька осіб з обох домів і вмішуються в бійку. Потім входять кілька городян з киями та алебардами.
1-й городянин
Київ, списів! А бийте їх! Трощіть!
Геть Капулетті! Геть усіх Монтеккі!
Входить Капулетті в халаті, з синьйорою Капулетті.
Капулетті
Що це за гук? Мій довгий меч, агей!
Синьйора Капулетті
Ні, костур, костур! Нащо меч тобі?
Капулетті
Мій меч, кажу! Прийшов старий Монтеккі
й махає лезом на ганьбу мені.
Входить Монтеккі з синьйорою Монтеккі.
Монтеккі
Поганче Капулетті! А пустіть-но!
Синьйора Монтеккі
Й на крок до ворога не підпущу.
Входить герцог з почтом.
Герцог
Підданці буйні, миру вороги,
що леза умочили в кров сусідську,—
чи чуєте? Ви, люди, ви, звірюки,
що гасите вогонь своєї злоби
червоними струмками з власних жил,—
під страхом кари, із кривавих рук
на землю киньте ненаситну зброю
й почуйте гнівний вирок свого князя!
Три бучі, вами із пустого слова
ізняті, Капулетті та Монтеккі,
мир наших вулиць турбували тричі;
і змушували мешканців Верони
скидати з пліч своє вбрання поважне,
й старі списи, від миру ржаві, взявши,
ненависть вашу ржаву розчіпляти.
Коли стривожите ви знову місто,
життям тоді заплатите за мир.
А поки що — розходьтеся усі.
Ти, Капулетті, йди за мною слідом,
а ти, Монтеккі, прийдеш по обіді
довідатись про призвіл мій в цій справі
у давній Город, у міське судище.
Ще раз: під страхом смерти всі розходьтесь.
Виходять герцог з почтом. Капулетті, синьйора Капулетті, Тібальдо, городяни й слуги.
Монтеккі
Хто сварку давню знов тут розпочав?
Скажи, небоже, як вона зчинилась?
Бенволіо
Тут слуги супротивника і ваші
рукопаш бились, як сюди прийшов я.
Я вийняв меч..., щоб розвести їх. Раптом
з мечем готовим надійшов Тібальдо —
і, викликаючи мене, махав
мечем над головою й різав вітер,
що з марних помахів свистів глузливо.
А поки ми ударами мінялись,
набігли люди й стали битись поряд,
аж поки герцог нас розборонив.
Синьйора Монтеккі
А де ж мій син? Чи хто про нього чув?
Я рада, що в цій бучі він не був.
Бенволіо
Ще за годину перед тим, як сонце
проглянуло з вікна свого на сході,
тривожний дух погнав мене із хати.
Гуляючи між фігових дерев
в гайку на західному боці міста,
я сина вашого тоді побачив.
Пішов до нього. Та, мене уздрівши,
у сховок гаю він скоріш прокрався.
Я ж, мірячи його чуття своїми,
що в марних пориваннях знемагали,
занадто стомлений для товариства
за настроєм своїм, а не його,
йдучи, минув того, хто втік від мене.
Монтеккі
Там часто вранці бачили його,
як він сльозами збільшує росу
і додає до хмар зітханням хмари.
А тільки сонце, всім привітне, має
розсунути на сході щонайдальшім
над постіллю Аврори тінні шати,
тікає геть від світла син мій журний
і замикається один в кімнаті
і вікна запинає й денне світло
вигонить, щоб зробити штучну ніч.
Недобре настрій цей скінчитись може,
хіба що рада добра допоможе.
Бенволіо
Шляхетний дядьку, знаєте причину?
Монтеккі
Ні, я дізнатися не зміг від нього.
Бенволіо
Чи ви хоч раз на нього натискали?
Монтеккі
І сам і через друзів натискав,
та він же сам своїм чуттям порадник,
і сам собі — не знаю вже, чи вірний,—
але такий закритний потаємець,
такий для зору інших неприступний,—
як брость, підтята черв'яком зажерним,
не встигши розгорнутися в повітрі
й свою красу для нього присвятити.
Якби причину смутку нам узнати,
то знали б ми, де ліків діставати.
Входить Ромео, оподаль.
Бенволіо
Іде Ромео. Відступіться поки.
Довідаюсь або прийму мороки.
Монтеккі
Бажаю успіху тобі, щоб скоро
почув ти сповідь. Ми ж ходім, синьйоро.
Виходять Монтеккі та синьйора Монтеккі.
Бенволіо
Із добрим ранком, брате.
Ромео
Чи ще рано?
Бенволіо
Дев’ята.
Ромео
В смутку довшають години.
То батько мій пішов так швидко звідси?
Бенволіо
Він. Що ж за смуток час Ромео довжить?
Ромео
Того, що час скорочує, відсутність.
Бенволіо
Любов?
Ромео
Ні.
Бенволіо
Нелюбов?
Ромео
Її неласка до мого кохання.
Бенволіо
О, чом любов, така на позір ніжна,
тираном обертається жорстоким!
Ромео
О, чом із запиналом на очах,
любов собі де хоче бачить шлях!
Де ми обідаєм? О! Хто тут бився?
Ні, не кажи, про все це я вже чув.
Багато злоби тут, любові ж більше.
Любов ненавидить, ненависть любить!
О річ, найперше створена з нічого,
легкий тягар, поважна легковажність!
Понівечений хаос форм прекрасних!
Перо із олива, вогонь холодний,
сон явний, що не є те, що він є.
Така любов моя, мені нелюба.
Ти не смієшся?
Бенваліо
Ні, я скорше пла́чу.
Ромео
О, серце добре, чом?
Бенволіо
Над серцем брата.
Ромео
Що ж, це любови власть проклята,
з грудей важкого суму ніде діти.
Мені ти радиш смуток притлумити
твоїм: та приязнь, що явив ти, друже,
ще більше серце пригнітить недуже.
Любов — це дим, що в’ється з уст зітханців,
очищена ж — огонь в очах коханців.
А збурена — це сліз любовних море.
А ще любов — обачне божевілля,
гірка отрута й животворне зілля.
Прощай же, брате.
Бенволіо
По дорозі нам.
Образиш ти мене, як підеш сам.
Ромео
Ет! Я стерявся. Тут мене немає.
Це не Ромео, ні. Він десь блукає.
Бенволіо
Скажи не в жарт, хто ж та, кого ти любиш?
Ромео
Як же скажу, — стогнанням?
Бенволіо
Не стогнанням; скажи мені без жартів.
Ромео
Ти скласти заповіт скажи слабому:
лиха порада в лихові такому.
Без жартів, брате: я кохаю жінку.
Бенволіо
То ж я не схибив, як отак подумав.
Ромео
Меткий стрілець. І ще додам я: гарну.
Бенволіо
Як гарна ціль — то й легше поціляти.
Ромео
Ти схибив, бо вона неподоланна,
бо зважна й неприступна, як Діана.
Вона в дівоцтві чистім — як у зброї.
Дитячий лук любові — ніпощо їй.
Облоги слів любовних уникає,
очей вогненних нападу не терпить
і злота, що й святим страшне, не хоче.
Багата на красу, та бідна тим,
що з нею щезне й скарб її, як дим.
Бенволіо
Чи жити в цноті заклялась довіку?
Ромео
В повстримності нестриманість велику
являє — й личко в’ялючи дівоче
красу й в нащадків одібрати хоче.
Вона прекрасна й мудра.
1 2 3 4 5 6 7