То краще б закохатись їй у мрію!
Мій одяг, бачу я, то хитрий засіб,
Який використовує лукавий,
Щоб в пастку легковірні йшли жінки.
Так без зусиль на воску наших душ
Брехня свої відображає риси.
Слабкі жінки, та їх нема вини,
Якщо такими створені вони.
Що буде з нами далі – невідомо.
Олівію Орсіно любить ніжно,
А я знедавна так люблю його!
Олівія ж у мене закохалась…
То що мені робити? Юнаку
Чекати марно на любов Орсіно.
Якщо ж я жінка, то які пусті
Олівії засліпленої мрії!
Потрібна часу праця копітка,
Сама я не розплутаю клубка.
Іде геть.
Сцена третя
Дім Олівії.
Входять с е р Т о б і та с е р Е н д р ю.
С е р Т о б і. Заходь, сер Ендрю. Хто до півночі не втрапив у ліжко, той все одно, що встав ні світ, ні зоря. А diluculo surgere – ти знаєш сам…
С е р Е н д р ю. Їй-богу, не знаю. Знаю тільки: хто пізно лягає, той лягає пізно.
С е р Т о б і. Невірний висновок, який мені огидний, як порожня пляшка. Хто ліг спати після півночі, той ліг у ранній час; отож, виходить: хто лягає спати запівніч, той лягає рано. Хіба наше життя не складається з чотирьох стихій?
С е р Е н д р ю. Так говорять, але я думаю, що воно складається з їжі та випивки.
С е р Т о б і. Ну, ти – мудрець! Давай же їсти й пити. – Гей, Маріє, вина!
Входить б л а з е н ь.
С е р Е н д р ю. Їй-богу, ось і дурень.
С е р Т о б і. Ласкаво просимо, осляча голово! Заспіваймо разом застільної.
С е р Е н д р ю. Слово честі, у цього дурня чудовий голос. Я віддав би сорок шилінгів, щоб мати таке солодке горло і такі литки, як у цього блазня. До речі, ти відмінно клеїв дурня вчора ввечері, коли розповідав про Пігрогромітуса і вапіанців, які перетнули Квеубуський меридіан. Їй-богу, чудово! Я послав тобі шість пенсів для твоєї дівчини. Ти їх отримав?
Б л а з е н ь.
Так, я притримав їх для втіх,
Бо ніс Мальволіо – батіг,
І в моєї злючки
Не короткі ручки,
А мірмідонців не пускають
Туди, де випивають.
С е р Е н д р ю. Чудово! Смішніше цих нісенітниць нічого не придумаєш. А тепер заспівай.
С е р Т о б і. Чекаємо. Ось тобі шість пенсів. Співай!
С е р Е н д р ю. І від мене стільки ж: якщо один лицар дає…
Б л а з е н ь. Яку вам пісню – любовну чи повчальну?
С е р Т о б і. Любовну, любовну!
С е р Е н д р ю. Звичайно, любовну! Ненавиджу повчання.
Б л а з е н ь
(співає)
Де ти, мила, де блукаєш?
Чом в гаю не зустрічаєш
І не слухаєш мене?
Кинь ти сумніви й вагання!
Довгожданний час кохання
Швидко промайне.
С е р Е н д р ю. Їй-богу, чудово!
С е р Т о б і. Добре, добре.
Б л а з е н ь
(співає)
Нам любов на мить дається.
Хто веселий, хай сміється:
Щастя тане, наче сніг.
Не барись, виходь до мене,
Доки час іще не збіг.
С е р Е н д р ю. Медоточивий голос, або я не лицар!
С е р Т о б і. Нестерпно солодкий!
С е р Е н д р ю. Солодкий і знадливий.
С е р Т о б і. Облесливий і нудотно-солодкий, якщо слухати носом. Ну як, утнемо застільну пісню, щоб небо пішло в танок? Злякаємо сичів хором, щоб у ткача три душі вимотати?
С е р Е н д р ю. Звичайно, утнемо. Я ж на застільних піснях собаку з'їв!
Б л а з е н ь. Певне, собака був музичний.
С е р Е н д р ю. Ще б пак! Давайте заспіваємо "Шахрая".
Б л а з е н ь. "Мовчи, мовчи, шахраю"? Тоді мені доведеться, лицаре, називати вас шахраєм.
С е р Е н д р ю. Ну, мене не вперше називають шахраєм. Заспівуй, дурне. Вона починається: "Мовчи, мовчи!"
Б л а з е н ь. Я ніколи не почну, якщо буду мовчати.
С е р Е н д р ю. Добре, їй-богу, добре! Ну, починай!
Співають застільну пісню.
Входить М а р і я.
М а р і я. Що це за котячий концерт? Я не я, якщо пані вже не послала за управителем Мальволіо і не звеліла йому вигнати вас за ворота.
С е р Т о б і. Твоя пані – лялька в марципані, Мальволіо – стара перечниця, а я й вони – три веселуни. Чи я їй не родич? Не одної з нею крові? Теж мені, пані!
(співає)
"Жила на світі пані,
Носила сукні драні…"
Б л а з е н ь. Ох, і здорово ж він вміє клеїти дурня!
С е р Е н д р ю. Звичайно, вміє, коли захоче. І я теж. Тільки в нього виходить тонше, а в мене – натуральніше.
С е р Т о б і
(співає)
"Дванадцятого грудня…"
М а р і я. Заради Бога, тихіше!
Входить М а л ь в о л і о.
М а л ь в о л і о. Ви з глузду з'їхали, добродії? Опам'ятайтесь! Де ваш розум, де пристойність і совість? В такий пізній час гуркочете, мов п'яні мідники, розсілися тут, як в шинку, і горланите свої безсоромні пісні! Невже у вас немає поваги до графині, немає простого такту?
С е р Т о б і. Неправда, такт у піснях ми витримували. І взагалі – заткніться.
М а л ь в о л і о. Сер Тобі, я змушений говорити з вами відверто. Графиня доручила передати, що вона дає вам притулок як родичу, але не збирається терпіти ваші неподобства. Якщо ви здатні їх припинити, її дім до ваших послуг; якщо вважаєте за краще покинути його, вона охоче з вами розпрощається.
С е р Т о б і (співає). "Прощай, племіннице, настав розлуки час…"
М а р і я. Не треба, сер Тобі!
Б л а з е н ь (співає). "В його очах веселий запал згас…"
М а л ь в о л і о. Ось ви як?
С е р Т о б і (співає). "Та не помру я, ні!"
Б л а з е н ь (співає). "Горлатиму пісні!"
М а л ь в о л і о. Це робить вам велику честь.
С е р Т о б і (співає). "Його я прожену!.."
Б л а з е н ь (співає). "Не віриться, ану!"
С е р Т о б і (співає). "Щоб дурень не підносив голови".
Б л а з е н ь (співає). "Я певен, що злякаєтеся ви".
С е р Т о б і. Збився з такту, блазне: тепер брешеш ти. – А ти що за птиця, управителе? Думаєш, якщо ти вже такий святий, то не буде на світі ні пирогів, ні пива?
Б л а з е н ь. Так, імбирне пиво добряче дере горло, присягаюсь святою Анною.
С е р Т о б і. Маєш рацію. – А ти, добродію, іди-но геть і натри свій ланцюг хлібною м'якушкою. – Маріє, принеси вина!
М а л ь в о л і о. Якби ви хоч трохи дорожили прихильністю графині, шановна Мері, ви б не потакали цьому безпутству. Клянусь цією рукою, господиня про все знатиме.
Іде геть.
М а р і я. Іди, воруши вухами!
С е р Е н д р ю. От була б потіха – викликати його на поєдинок, а самому не з'явитись і лишити його в дурнях! Це – ніби випити на порожній шлунок!
С е р Т о б і. А ти спробуй, друже! Я напишу за тебе виклик або, якщо хочеш, передам твоє обурення на словах.
М а р і я. Дорогий сер Тобі, потерпіть хоч ніч! Господиня місця собі не знаходить, відколи був у неї молодий герцогський посол. А з мосьє Мальволіо я впораюся сама. Якщо я не зумію його пошити в дурні і зробити посміховиськом для всіх, то вважайте мене круглою дурепою, що скочується навіть з власного ліжка. Я знаю, як це зробити.
С е р Т о б і. Ану, розкажи і нам, що ти знаєш.
М а р і я. Мені інколи здається, що він пуританин.
С е р Е н д р ю. Якби я в це повірив, то побив би його, як собаку!
С е р Т о б і. Як? Тільки за те, що він пуританин? Де твої переконливі підстави, дорогий лицаре?
С е р Е н д р ю. Переконливих підстав я не маю, але причин у мене достатньо.
М а р і я. Та який він, у біса, пуританин! Він – флюгер, що обертається за вітром; осел, який завчив напам'ять правила пристойності і сипе їх пригорщами; самовдоволений бовдур, який повірив у власну досконалість і свято вірить, що варто жінці поглянути на нього, і вона відразу в нього закохається. Ця вада прекрасно допоможе моїй помсті.
С е р Т о б і. А що ти зробиш?
М а р і я. Я підкину йому заплутане любовне послання і так опишу його литки, ходу, бороду, вираз очей, чоло і колір обличчя, що він обов'язково впізнає свій портрет. Я вмію копіювати почерк графині, вашої племінниці, так вправно, що, знайшовши якусь забуту записку, ми з нею не можемо розібратись, хто її писав.
С е р Т о б і. Відмінно! Я вже чую, в чому справа.
С е р Е н д р ю. Здається, і мені в ніс ударило.
С е р Т о б і. Мальволіо вирішить, що листа написала моя племінниця і що вона закохалася в нього.
М а р і я. На цього коника я і збираюсь поставити.
С е р Е н д р ю. І цей коник зробить його ослом.
М а р і я. Ще й яким ослом!
С е р Е н д р ю. О, це буде чудово!
М а р і я. Королівська потіха, будьте певні. Я знаю: мої ліки на нього подіють. Я заховаю вас обох і блазня на додачу десь поблизу від місця, де він знайде листа. Побачите, як він буде його тлумачити. А поки що – спати, і хай вам присниться ця потіха. На добраніч.
Іде геть.
С е р Т о б і. Добраніч, Пентезілеє!
С е р Е н д р ю. Чудове дівчисько, щоб я провалився!
С е р Т о б і. Чистокровна гонча, ще й палко в мене закохана.
С е р Е н д р ю. Мене вже колись теж палко кохали.
С е р Т о б і. Ходімо спати, лицаре. Доведеться тобі ще раз послати за грошима.
С е р Е н д р ю. Якщо я не підчеплю вашої племінниці, то кепські мої справи.
С е р Т о б і. Пошли за грошима, лицаре. Якщо вона врешті не стане твоєю, можеш звати мене кульгавою шкапою.
С е р Е н д р ю. Буду звати, а там вже як хочете.
С е р Т о б і. Ну, ідемо, ідемо! Я приготую грогу. Лягати спати вже пізно. Ходімо, лицаре, ходімо.
Ідуть геть.
Сцена четверта
Палац герцога.
Входять г е р ц о г, В і о л а, К у р і о та інші.
Г е р ц о г
Бажаю співу я. – Привіт вам, друзі! –
Цезаріо, хотів би я почути
Ту пісню, старовинну і просту,
Яку вночі ми слухали учора.
Вона мені лікує краще душу,
Аніж бездумні і дзвінкі пісні
Сучасного зманіженого віку.
Один куплет для мене заспівайте.
К у р і о. Вибачте, ваша світлосте, тут немає того, хто вміє співати цю пісню.
Г е р ц о г. А хто це був?
К у р і о. Фесте, блазень, який дуже подобався батькові графині Олівії. Він, певне, десь поблизу.
Г е р ц о г
Знайдіть його. – А ви, музики, грайте.
Куріо виходить. Лунає музика.
Цезаріо, коли ти сам полюбиш,
Страждаючи, про мене ти згадай.
Закохані усі такі, як я:
Знервовані, мінливі, норовливі.
І тільки милий образ в їх душі
Незмінний вічно… Як тобі цей наспів?
В і о л а
Він шле своє відлуння до престолу,
Де владарює виключно любов.
Г е р ц о г
Ну, що ж? Твої слова напрочуд вдалі.
Хоч юний ти, та можу присягнутись,
Що ти в очах коханих вже шукав
Жаданий відгук. Чи не так, мій хлопче?
В і о л а
Це правда: ви в моє проникли серце.
Г е р ц о г
Яка вона?
В і о л а
Вона така, як ви.
Г е р ц о г
Поганий вибір. А якого віку?
В і о л а
За вас не старша.
Г е р ц о г
Ой, яка стара!
Молодшою дружина має бути
За чоловіка, і тоді вона,
Всі звичаї від нього перейнявши,
Міцніше в душу зможе увійти.
Хоч ми себе усюди вихваляєм,
Та ми в коханні більше за жінок
Капризні, непостійні й легковажні.
В і о л а
Мій герцоге, і я такої ж думки.
Г е р ц о г
Отож, молодшу пошукай для себе,
Бо швидко охолоне почуття.
Жінки, немов троянди: день настане –
Розквітне квітка і за мить зів'яне.
В і о л а
Як жаль мені, одначе, квіти всі,
Що часто гинуть в розквіті й красі!
К у р і о повертається з б л а з н е м.
Г е р ц о г
А, ти прийшов! Скоріше нас порадуй,
Мені вчорашню пісню заспівавши.
Вона стара, печальна і проста.
Її, зібравши хліб, співають жниці,
В'язальниці під ніс собі мугичуть,
Коли свої мережива плетуть.
У ній багато щирості і правди,
Як взагалі у сивій давнині.
Б л а з е н ь
Накажете мені розпочинати?
Г е р ц о г
Так-так, тебе я слухаю, співай.
Б л а з е н ь
(співає)
"Не барись, моя смерте, прийди!
Хай мене заспокоїть могила
І загасить в очах назавжди
Образ жінки, яка розлюбила.
Час в душі його досі не стер,
О кохана!
Тільки смерть мені мила тепер
І жадана.
Оддалік від проїжджих доріг
Поховайте в місцині затишній,
Щоб прийти на могилу не міг
Перехожий чи друг безутішний,
Щоб закоханий там не зітхав,
Гірко й скрушно,
Щоб один я в могилі лежав
Незворушно".
Г е р ц о г
Ось, голубе, візьми собі за труд.
Б л а з е н ь.