В. Шекспір
ДВАНАДЦЯТА НІЧ
АБО ЩО ЗАМАНЕТЬСЯ
Переклад Олександра Грязнова
ДІЙОВІ ОСОБИ
О р с і н о, герцог Ілірії.
С е б а с т ь я н, молодий дворянин, брат Віоли.
А н т о н і о, капітан корабля, друг Себастьяна.
К а п і т а н к о р а б л я, друг Віоли.
В а л е н т и н,
К у р і о – придворні герцога.
С е р Т о б і Б е л ч, дядя Олівії.
С е р Е н д р ю Е г'ю ч и к.
М а л ь в о л і о, управитель Олівії.
Ф е с т е, блазень Олівії.
Ф а б і а н, слуга Олівії.
О л і в і я, багата графиня.
М а р і я, камеристка Олівії.
В і о л а, сестра Себастьяна.
П р и д в о р н і, с в я щ е н и к, м а т р о с и, п р и с т а в и,
м у з и к а н т и, с л у г и.
Місце дії – місто в Ілірії і морський берег поблизу від нього.
Д І Я П Е Р Ш А
Сцена перша
Кімната в палаці герцога.
Г е р ц о г
Кохання живить музика; тож грайте
Щедріше, голосніше, щоб бажання,
Нарешті втамувавшись, знемогло.
Ще раз оту мелодію щемливу,
Дивіться також
Фіалковий принісши аромат!
Ні, досить! Вже не так вона звучить.
О дух кохання! Ти легкий і свіжий,
Вмістити можеш все, неначе море.
Але усе, що кане в глибину,
Хоч би було на світі найцінніше,
В ту ж мить втрачає цінність назавжди.
Ти сповнений таким зачаруванням,
Що справді зачаровуєш лиш ти!
К у р і о
Чи будете сьогодні полювати?
Г е р ц о г
На кого, вірний Куріо?
К у р і о
На лань.
Г е р ц о г
Так, я полюю за своєю ланню.
Коли зустрів Олівію я вперше,
Мені здалось, що подихом її
Очистилось повітря від зарази!
Сам оленем я став тієї ж миті,
І з того часу, мов голодні пси,
Гризуть і переслідують бажання.
Входить В а л е н т и н.
А, ось і ти! Ну, що вона сказала?
В а л е н т и н
Мій герцоге, не бачив я її.
Мене не допустили, та служниця
Переказала відповідь таку:
Ще сім наступних років без покрова
Її обличчя не побачить небо.
У одязі черниці день за днем
Вона обитель скроплювати буде
Росою сліз, щоб не могла зотліть
В засмученому серці ніжність брата,
Якого смерть у неї відняла.
Г е р ц о г
Якщо вже так вона платити вміє
Сестринського обов'язку данину,
То як вона зуміє полюбить,
Коли всі почуття і всі бажання
Уб'є кохання золота стріла!
Тоді її печінка, мозок, серце –
Єдиним будуть зайняті царем! –
Ходімо в гай, де свіжість і мовчання:
У затінку миліше снам кохання.
Ідуть геть.
Сцена друга
Берег моря.
Входять В і о л а, к а п і т а н і матроси.
В і о л а
Яка країна перед нами, друзі?
К а п і т а н
Ми припливли в Ілірію, синьйоро.
В і о л а
Що мушу я в Ілірії робити,
Коли в полях Елізіума брат
Блукає тінню? Може, випадково
Він врятувався теж?
К а п і т а н
Цілком можливо.
Ви ж врятувались!
В і о л а
О, якби ж то так!
Який це був би випадок щасливий!
К а п і т а н
Я майже певен: так воно і є.
Коли розбився корабель об скелі
І всіх нас, хто лишилися живі,
Жбурляли хвилі у човні малому,
Ваш брат кмітливий прив'язав себе
Міцним канатом до уламка мачти,
Що серед хвиль гойдався, і поплив,
Як на хребті дельфіна Аріон.
І доки міг за ним я слідкувати,
Надійно він тримався серед хвиль.
В і о л а
(кидаючи гаманець)
Ось золото тобі у нагороду
За звістку, що дає мені надію
На порятунок брата. Ти цей край
Хоч трохи знаєш?
К а п і т а н
Знаю дуже добре.
Звідсіль мені лиш три години ходу
До місць, де народився я і ріс.
В і о л а
Хто править тут?
К а п і т а н
Один шляхетний герцог.
В і о л а
Яке його ім'я?
К а п і т а н
Зовуть Орсіно.
В і о л а
Орсіно? Пам'ятаю, батько мій
Розповідав, що він ще не жонатий.
К а п і т а н
Він був ще не одружений тоді,
Коли останній раз я йшов у море,
А з того часу промайнув лиш місяць.
Та йшли чутки, – бо любить бідний люд
Базікати про справи іменитих, –
Що герцог закохався не на жарт
В Олівію.
В і о л а
А хто вона?
К а п і т а н
Красуня,
Дочка старого графа, що помер
Десь рік тому, залишивши її
На піклування спадкоємця-сина.
Той також скоро вмер і, як говорять,
Олівія, сумуючи за братом,
Відлюдницею в траурі живе.
В і о л а
Якби могла найнятись я до неї,
До часу приховавши від людей,
Хто я така!
К а п і т а н
Нелегко це зробити:
Вона не хоче бачити нікого –
Ні герцога, ані його послів.
В і о л а
На вигляд, капітане, ти прямий;
Хоча природа в зовнішність шляхетну
Ховає часом зле й підступне серце,
Мені здається, що твоя душа,
Як в дзеркалі, в твоїх відбилась рисах.
Прошу тебе, – і щедра буде плата, –
Ти приховай, хто я, і десь добудь
Мені пристойний чоловічий одяг,
Щоб я пішла до герцога служити.
Шепни йому, що, певне, я кастрат…
Він буде задоволений: я граю
На різних інструментах і співаю.
Що далі? – доля вирішить прудка.
Хай правда не зірветься з язика.
К а п і т а н
Клянусь не прохопитись перед ним:
Ви будете кастратом, я – німим.
В і о л а
Спасибі. Тож веди мене до нього.
Ідуть геть.
Сцена третя
Дім Олівії.
Входять с е р Т о б і Б е л ч і М а р і я.
С е р Т о б і. Якого чорта моя племінниця так побивається за своїм покійним братом? Запевняю, що горе – ворог життя.
М а р і я. А ви, сер Тобі, повертались би раніше додому. Коли ви бозна-де засиджуєтесь до півночі, моя пані, ваша племінниця, просто виходить із себе.
С е р Т о б і. Ну і хай собі виходить на всі чотири сторони!
М а р і я. До того ж ви з'являєтеся у непристойному вигляді.
С е р Т о б і. А що в ньому непристойного? Найпристойніший для випивки одяг. І чоботи хоч куди. А якщо нікуди, то хай вони подавляться власними халявами!
М а р і я. Ці гульбища і пиятика до добра вас не доведуть. Вчора про це говорила пані, я сама чула. І ще вона згадувала про якогось дурника, котрого ви притягли вночі і нав'язували їй у женихи.
С е р Т о б і. Це ти про кого? Про сера Ендрю Ег'ючика?
М а р і я. Звичайно, про нього.
С е р Т о б і. Він не гірший за будь-кого в Ілірії.
М а р і я. А нам що з того?
С е р Т о б і. А те, що в нього три тисячі дукатів на рік.
М а р і я. Йому й на півроку цих дукатів не вистачить: він дурень і марнотратник.
С е р Т о б і. Як ти можеш таке казати? Він грає на віолі, говорить як по-писаному кількома мовами і взагалі багата натура.
М а р і я. Справді, натуральний дурень. І не тільки дурень, а ще й задерика. Розумні люди кажуть, що бути б йому давно покійником, якби його завзяття не стримувалось боягузтвом.
С е р Т о б і. Присягаюся цим кулаком, вони брехуни і мерзотники, якщо мелють такі дурниці! Хто вони?
М а р і я. Ті, від кого я дізналася, що він щовечора напивається у вашому товаристві.
С е р Т о б і. Це тому, що ми п'ємо за здоров'я моєї племінниці. Я буду пити за неї, доки мені не замулить горлянку і є ще вино в Ілірії. Боягуз і паскуда той, хто не п'є за мою племінницю, доки мозок у нього не закрутиться, наче дзиґа. Тихше, кралечко! Castiliano vulgo! Сюди йде сер Ендрю Ег'ючичирк.
Входить с е р Е н д р ю Е г'ю ч и к.
С е р Е н д р ю. Сер Тобі Белч! Як поживаєте, сер Тобі?
С е р Т о б і. Моє шанування, сер Ендрю!
С е р Е н д р ю. Вітаю вас, прекрасна злючко!
М а р і я. І я вас теж, добродію.
С е р Т о б і. Наддай, сер Ендрю, наддай!
С е р Е н д р ю. Хто це?
С е р Т о б і. Покоївка моєї племінниці.
С е р Е н д р ю. Наймиліша міс Наддай, я бажав би познайомитися з тобою поближче.
М а р і я. Моє ім'я Мері, добродію.
С е р Е н д р ю. Мила Мері Наддай…
С е р Т о б і. Ти не зрозумів, лицаре. "Наддай" — означає "сміливіше", "не бійся", "атакуй", "штурмуй".
С е р Е н д р ю. Ну, знаєте, ви стільки наговорили, що мені тепер до неї і підступитись страшно. Це і означає "наддай"?
М а р і я. Бувайте здорові, добродії!
С е р Т о б і. Якщо ти так її відпустиш, сер Ендрю, щоб тобі довіку не працювати шпагою!
С е р Е н д р ю. Щоб мені довіку не працювати шпагою, якщо я так тебе відпущу! Ти що, красунечко, думаєш, що водиш дурнів за носа?
М а р і я. Ні, лицаре, я не вожу вас за носа.
С е р Е н д р ю. А ти спрабуй, ось тобі моя рука.
М а р і я. Звичайно, думки ваші вільні, та не завадило б вам тримати їх на прив'язі. Віднесіть краще свою руку до погребу і гарненько почастуйте елем.
С е р Е н д р ю. Навіщо, моя рибко? Що означає твоя метафора?
М а р і я. Занадто вона немічна.
С е р Е н д р ю. Оце вірно. А в моїй руці і без елю досить сили. Так у чому сенс твого жарту?
М а р і я. Він зачерствий для ваших зубів.
С е р Е н д р ю. І багато їх у тебе?
М а р і я. Запас такий, що навіть пальці сверблять. А зараз я відпустила вашу руку, і жарти зникли.
Іде геть.
С е р Т о б і. Ну, лицаре, підкріпись-но склянкою канарського. Зроду не бачив, щоб тебе так майстерно укладали на обидві лопатки.
С е р Е н д р ю. Можливо, і не бачив… Хіба що канарське теж добряче укладало. Далебі, мені інколи здається, що розуму в мене не більше, ніж у будь-якого християнина, чи навіть у будь-якої людини. Бо я їм багато яловичини, а вона шкодить моїй дотепності.
С е р Т о б і. Без сумніву.
С е р Е н д р ю. Якби я справді так думав, нізащо б не їв. Сер Тобі, завтра я від'їжджаю додому.
С е р Т о б і. Pourquoi, мій лицаре?
С е р Е н д р ю. Що означає "pourquoi"? Їхати чи не їхати? Жаль, що на вивчення мов я не витратив часу, який розтринькав на фехтування, танці та полювання! Я мав би розвивати себе!
С е р Т о б і. Твоєму волоссю це не потрібно.
С е р Е н д р ю. А до чого тут моє волосся?
С е р Т о б і. Як-то – до чого? Воно ж у тебе одвіку не завивалося.
С е р Е н д р ю. Ну то що? Хіба воно мені не личить?
С е р Т о б і. Дуже личить: висить, як льон на прялці. Ось женишся, і я ще подивлюсь, як дружина затисне тебе між коліньми, та як почне прясти – тільки тримайся!
С е р Е н д р ю. Їй-богу, завтра ж я від'їжджаю. Твоя племінниця не бажає мене бачити. А якби й побажала, десять проти одного, що я їй не сподобаюсь. До того ж, сам герцог залицяється до неї.
С е р Т о б і. Герцог тут ні до чого. Вона ніколи не вийде за чоловіка, який вищий від неї званням, багатством чи розумом. Я сам чув, як вона присягалась у цьому. Веселіше, брате! Не все ще втрачено.
С е р Е н д р ю. Ну добре, лишуся ще на місяць. Дивна я людина: інколи мені до душі лише бали та маскаради.
С е р Т о б і. Невже ти здатний на такі дурощі?
С е р Е н д р ю. Як і будь-хто інший в Ілірії, не рахуючи тих, хто знатніші за мене. З ними я рівнятися не хочу.
С е р Т о б і.