Ну що, все гаразд? — питав Куельяр, заходячи до більярдної, коли ми вже знімали піджаки, розв'язували краватки, закочували рукави. Добре побавилися? — голос якийсь неживий, в ньому і заздрість, і досада, і злий гумор. А ми: знову за своє, нумо, краще грати; а він: губенята, ручки і всілякі там штучки! — підморгує, ніби йому в очі дим лізе, ніби світло від ліхтаря засліплює. Ну чого ти казишся, Цюрко? Краще б ото знайшов собі дівчину, ніж язиком плескати, а він: із присмоктом цілувалися? — і кашляє, спльовує, наче п'яний, — спіднички задерли, пальчиком полоскотали? — човгає підбором по підлозі. А ми: заздрість тебе мучить, Цюрочко, ти ж на цьому схибнешся, краще помовч і сам берися до діла. А він як заведений, але вже серйозно: що ви з ними робили? Цілувати дівчата давалися? Куди? Знову ти за своє, замовкни вже, набридло.
А якось у Лало увірвався терпець: ах ти наволоч, як уріжу по пиці! Іч, базікає про наших дівчат, ніби вони якісь там шльондри! Насилу їх розборонили й умовили помиритись, але Куельяр нічого не міг із собою вдіяти, і щонеділі все починалося спочатку: ну, розкажіть, як там у вас? Кому пощастило?
У п'ятому класі другого ступеня Чинголо накинув оком на Малявку Ромеро, але спіймав облизня, тоді почав упадати за Тулою Рамірес — і теж нічого не вийшло, потім заходився коло Метисочки Салдівар — і не схибив. Пощастило з третього разу, сміявся Чинголо, хто шукає — той завжди знаходить.
Ми відсвяткували цю подію в невеличкому барі на вулиці Сан-Мартіно. Пригнічений, мовчазний, Куельяр сидів у кутку і перехиляв склянку за склянкою з "капітаном". І чого ти мучишся, тепер твоя черга вибрати собі дівчину і "підклеїтися" до неї, а ми, звісно, підстрахуємо, одне слово, допоможемо, і дівчата — теж. Ну гаразд, умовили, так він і зробить, а сам — склянку за склянкою, і раптом підводиться з-за столу: чао, мені, хлопці, пора, хочу сьогодні лягти раніше. Якби Куельяр посидів із нами ще трохи, то заплакав би, сказав Маньюко; а Чото: він ледве стримувався; а Чинголо: якби не заплакав, то завівся б, як того разу; і Лало: треба хлопцеві допомогти, знайдімо йому якусь дівчину, хай і негарну, тоді він заспокоїться. Авжеж, діло говориш, він хлопець непоганий, інколи, правда, буває нестерпним, але на його місці всякий би… Шкода бідолаху, випиймо за його здоров'я. Ну, Цюрочко, за тебе!
Відтоді щонеділі та в свята Куельяр ходив у кіно сам (ми бачили, як він, сидячи в останньому ряду, запалював сірник за сірником, щоб розгледіти в темряві закохані парочки), а з хлопцями зустрічався тільки ввечері у більярдній або в "Брансі"[132], або в "Cream Rica". Обличчя похмуре: ну, як розважилися в неділю? — голос уїдливий. Він погуляв просто чудово, а вони, мабуть, краще й не треба, еге ж?
Але влітку він ніби заспокоївся і перестав казитися: ми всі разом їздили на пляж — тільки не до Мірафлореса, а на Підкову[133] — їздили машиною, яку батьки подарували йому на різдво. Ганяючи без глушника на цьому форді-кабріолеті, Куельяр лякав усіх перехожих: він не визнавав ніяких світлофорів, мчав на величезній швидкості і натискав на клаксон, коли йому заманеться.
Так чи так, він заприязнився з нашими дівчатами і загалом ладнав із ними, хоча ті постійно смикали його: ну чому, Куельяре, ти не знайдеш собі дівчини, було б у нас тоді якраз п'ять парочок, їздили б усім товариством, куди душа забажає. А Куельяр відбувався жартами: мій форд не гумовий — десятеро в нього не влізуть, одній із вас доведеться йти пішки, адже нас у машині й так, як оселедців у бочці. А Пусі: я тобі серйозно кажу, в усіх, крім тебе, є подруга, а ти що собі думаєш? Закрутив би з худенькою Гаміо, вона давно за тобою сохне, сама нещодавно призналася, коли дівчата грали в "садівника". Хіба вона тобі не подобається, Куельяре? Підкотися, ми допоможемо. А він: на дідька мені ці знайомства, я хочу бути вільним, — поглядає на них з погордою, посміхається, — самому в тисячу разів краще. А нащо тобі свобода, Куельяре? Щоб бешкетувати, дуріти? — питала Метисочка, і Чабука: щоб плутатися з отими повійницями — уачами? А в Куельяра на обличчі грає якась загадкова посмішка, нахабна, майже сороміцька: може, й так — чом би й ні?
Чого ти не приходиш на наші вечірки, допитувалася Фіна, адже раніше не пропускав жодної? А який був веселун, як гарно танцював! Що з тобою діється, Куельяре? А Чабука: не кисни, краще приходь і знайдеш собі порядну дівчину. Та Куельярові як горохом об стіну: на ваших вечірках нудно й нецікаво, — корчить із себе бозна-кого, — я знаю місця, де можна куди краще розважитися. Бач який, казала Фіна, порядні дівчата не подобаються йому; а він: неправда, дружити з порядними можна; а вони: а розважатися краще з тими чолітами, з тими шльондрами? А Цюрочка раптом: д-дурниці, м-мені п-подобаються порядні дівчата, а-але ця т-тріска Г-гаміо — ан-ніскілечки; к-крім того, с-скоро іс-спити, і я н-не маю часу. І тут ми, захищаючи його: ну годі, дайте людині спокій, чого причепилися; у нього свої справи, свої плани, свої таємниці. Вези нас, Цюрочко, швидше, бачиш, сонце припікає, на Підкові, мабуть, пісок як жар, ну ж бо, не барися: твій форд — сила, домчимо миттю.
Ми купалися навпроти "Чайок"[134], і поки чотири парочки засмагали на піску, Куельяр відчайдушно пірнав під хвилі, мовляв, дивіться, який я спритний!
А он ту, височенну, подужаєш? — питала Чабука, і Цюрка миттю підхоплювався з гарячого піску — він тільки й чекав, щоб його попросили, адже в цьому він не мав суперників: гаразд, Чабукіто, спробую! Голова закинута, груди випнуті — шубовсть! І зграбно вимахуючи руками, швидко плив назустріч хвилі. Чудово плаває, казала Пусі.
Коли водяна гора ось-ось мала звалитись, Куельяр опинявся якраз під нею. Ой-ой, зараз вона накриє його! — зойкнула Метисочка. Та Куельяр, загрібаючи однією рукою (друга притиснута до тіла), миттю випливав на самий гребінь і завалювався з ним униз, зникаючи у білій водоверті. Дивіться, дивіться! — кричала Фіна. — Зараз його закрутить і переверне. Величезна навскісна хвиля підхоплювала Куельяра. Ми тепер його добре бачили — тіло вигнуте дугою, ноги схрещені в повітрі, голова ледь стирчить із води.
І ось він уже спокійно підпливає до берега, підштовхуваний прибоєм.
Чудово плаває, який молодець! — захоплювалися дівчата, а Куельяр, помахавши нам рукою, знову повертав назустріч хвилям.
Такий гарний, такий сміливий і не має дівчини! Диво, та й годі! Хлопці перезиралися. Лало хихотів, а Фіна: ну, чого сміятись, краще б ото розповіли, в чім річ. А Чото, почервонівши: та то ми просто так, ніхто не сміється, тобі здалося. А вона: не крути, нас не одуриш, а він: хто крутить, слово честі, то вам здалося. Він сором'язливий, тому й не має дівчини, казав Чинголо. А Пусі: ха, знайшли сором'язливого, та він скоріше нахаба. А Чабука: ну то в чому ж річ? А Лало: Куельяр піяк не зустріне дівчини, яка б сподобалася йому, але настане час — обов'язково зустріне. А Метисочка: брехня, він і не шукає, і на танцях не буває, і нікуди не ходить. І Чабука знову: то в чім же річ?
Вони все знають, присягаюся, що знають. Знають, але вдають, що ні. А навіщо? Певне, хочуть випитати в нас якнайбільше, витягти все, що можна. Таж по їхніх очах це видно. А Чото: вигадки, нічого наші дівчата не знають, а питають просто так, бо їм шкода, що в Куельяра досі нікого немає, і вони хочуть допомогти йому. Може, й не знають, але рано чи пізно здогадаються, каже Чинголо, і тоді хай нарікає сам на себе. Важко йому, чи що, походити з якого-небудь дівчиною, хоча б про людське око?
А Чабука: ага! Ви таки щось приховуєте! А Маньюко: яке тобі діло, годі до нього чіплятися, настане час, Куельяр і сам не помітить, як закохається, а зараз позатикайте пельки: він іде сюди.
Що не день, то похмурішим і мовчазнішим ставав Куельяр у товаристві дівчат. І дедалі частіше викидав усякі коники: на іменинах у Пусі став жбурляти у вікно бенгальські вогні, і вона, певна річ, розплакалась. Маньюко розлютився й кинувся на Цюрку, але той дав йому здачі. Тільки через тиждень ми помирили їх. Вибач, Маньюко, я навіть сам не знаю, як це сталося. Пусте, Цюрочко, і ти вибач, що я скипів. Онде стоїть Пусі, вона вже не сердиться і запрошує тебе в гості.
Якось Куельяр добре випив і припхався на різдвяну месу; Лало з Чото насилу виволокли його з церкви й потягли в парк. Пустіть мене, горлав він, плювати я хотів на все, — аж заходиться криком, — мені б оце револьвер! Ну й дивак, навіщо він тобі? Може, нас пристрелити? Так, так! — хвицає ногами. — І отого типа, що підходить до нас, і тебе, і себе, — бах, бах! А в неділю заїхав на своєму форді — ж-ж-жик — просто на газон іподрому і ну лякати людей — дж-ж-ж-жик — хто верещить від жаху, хто стрибає через бар'єр, паніка страшенна! На карнавалі всі дівчата від нього — врозтіч, — чим він тільки в них не жбурляв: і смердючими хлопавками, і шкуринками, і гнилими яблуками, і надувними кулями, наповненими сечею, перемазюкав кого міг багном, чорнилом, милом, борошном, гуталіном…
Вони йому: дикун, свинюка, хуліган, наволоч… У святкові дні на "Терасах", у парку та на тенісних кортах він розгулював у пом'ятому костюмі, брудний, скуйовджений, в обох руках пляшечки з ефіром — пікі-ті, пікі-ті, пікі-ті-бам! Я їй просто в око влучив — ха-ха, пікі-ті, пікі-ті, пікі-ті-бам! — тепер вона нічого не бачить. Перечіпав палкою парочки, що танцювали, вони спотикалися й падали. Встрявав у всі бійки, і його лупцювали, а ми за нього, звичайно, заступались, якщо могли. Ех, Куельяре, ти дограєшся, казали ми йому, коли-небудь тебе вб'ють!
Цими витівками Куельяр зажив собі поганої слави. Чинголо: послухай-но, друже, час зав'язувати, а Чото: Цюрочко, ти стаєш просто бридким, а Маньюко: дівчата знати тебе не хочуть, ти для них псих, кривляка й бандит. Куельяр то сумно і згідливо: слово честі, більше цього не буде! А то гнівно й виклично: то я бандит для тих вертихвісток? А плювати мені на них, нехай хоч показяться…
На випускний вечір, де грало аж два оркестри, прийшов увесь клас, окрім Куельяра.