Нехай вони чубляться, аби ми довідались, що в Америці жодних класів немає. Виходить, що Мендл має рацію. Він каже, що класи треба ненавидіти, тобто пасажирів вищих класів треба ненавидіти. Я не розумію чому? Що я маю проти них? А Мендл каже:
— Чого ж це вони замкнулися в себе у другому і першому класах з безліччю дзеркал? Чому їм не личить, тим великим панам, сидіти з нами отут, унизу? Хіба ми не такі самі люди, як вони? Чи наш бог не такий самий, як у них?
Але він дочекався помсти. Настала ніч, коли привілейовані пасажири другого і першого класів спустилися до нас у третій клас і стали рівні з усіма нами.
То було ввечері напередодні судного дня, коли читають молитву "Кол-нідрей" *.
7
Оскільки "Принц Альберт" вирушив у путь за кілька днів перед судним днем, нам довелося справляти це свято на пароплаві. Перед постом ми заговілись печеною картоплею, якою живимося весь час. А хліба нам дають удосталь. І щодня чай з цукром. Але Бруха, дружина мого брата Елі, каже, що від картоплі пухне живіт. Та мало що вона може казати. Хіба є така річ, яка була б їй до вподоби? У всьому вона вам знайде якийсь гандж. їй, наприклад, не подобається "Принц Альберт" через те, що він так повзе. Де це чувано, каже вона, щоб подорож тривала десять день? їй пояснюють, що винен не пароплав, а море. Наш товариш Пиня береться їй пояснити, що моря на земній кулі втричі більше від суходолу. Йому зауважує мій брат Еля, що не втричі, а тільки вдвічі. Що-що, а географію він знає краще. На землі, каже Еля, дві третини води і одна третина суходолу. Виходить, моря удвічі більше, ніж суходолу. Пиня заперечує:
— Ні, втричі!
— Ні, вдвічі!
— Утричі!
— Удвічі!
Починається сварка, але ненадовго: скоро вони знову помирилися.
8
Хто молитиметься перед амвоном? Хто читатиме молитву "Кол-нідрей"? Певна річ, мій брат Еля. Хоч правда, кантором він ніколи не був, але ж його батько був кантором, і знаменитим кантором. Голос в нього є, читати він уміє. Що вам ще потрібно? А до того наш товариш Пиня посприяв, щоб усі навіть просили мого брата Елю читати молитву. Він пустив чутку по всьому пароплаву, кожному сказав по секрету на вухо, що отой молодий з рудою борідкою (Еля) — надзвичайний співак. Молитви він співає — тс-с! Ну, а коли ще його підтримає своїм сопрано братик, отой жевжик (це він має на увазі мене), то у нас буде такий судний день, що сам бог і люди нам позаздрять!..
Хоч як благав Еля, щоб йому дали спокій, хоч як божився, що ніколи зроду не молився перед амвоном у свято, нічого не допомогло. Його мало не силоміць поставили перед амвоном (кругленький столик, вкритий білим простирадлом), а мене Пиня просто взяв за вухо:
— Іди, жевжику, до роботи!
І ми почастували пасажирів таким "Кол-нідрей", яке вони пам'ятатимуть довіку.
9
Пам'ятатимуть вони не так ту молитву, як плач жінок і чоловіків. Спершу вони тільки кректали, зітхали, сякали носи. Потім почали витирати очі, потім — тишком плакати, далі — щораз голосніше й голосніше, а потім уже тужити, лементувати і непритомніти. Пригадали, що тільки рік тому всі вони жили у себе вдома, кожен молився у своїй синагозі, на своєму постійному місці, із своїм молитовником. Слухали свого кантора, своїх півчих. Тепер вони скитальці, переслідувані і гнані, мов ті вівці, що їх ведуть на заріз. Набилися у пароплаві, як оселедці, дихати не можна.
Уявляєте собі, що було, коли навіть причепурені пасажири з вищих класів, з блискучими циліндрами на головах, не могли стриматись і витирали шовковими хусточками ніби піт з лоба. Але я добре бачив сльози на їх очах.
Смуток був такий великий, що навіть стюардси і матроси шанобливо стояли осторонь і спостерігали, як євреї убралися в біле, стоять без черевиків, у самих шкарпетках *, похитуються, плачуть і тужать,— певно, їм дуже гірко на серці.
Мій брат Еля співав, як соловей. Я допомагав йому. А там, у куточку, поміж жінками, стояла наша мама у святковій шовковій хустці з молитовником у руках і обливалася слізьми.
Мамі сьогодні добре, краще не може бути. Сьогодні її день.
10
Уранці ми постаралися прокинутись трохи раніше, щоб вчасно прочитати ранкову молитву. Але з цього нічого не вийшло. Неможливо було не те що молитися,— не можна було встояти на ногах, а підійти до амвона і поготів. Було темно в очах. Ми не пізнавали одне одного. Спротивило саме життя. Погано, погано до смерті. Так, ми помираємо.
Що сталося? Тепер я стомлений. Розповім вам наступного дня.
II. Р03ВЕРЗЛ0СЯ МОРЕ 1
Я почав вам розповідати про неприємність, яка спіткала нас уранці судного дня на пароплаві "Принц Альберт". Це була велика неприємність. Ми її пам'ятатимемо до самої могили.
Ще вночі одразу після молитви "Кол-нідрей" край неба з'явилася якась хмарка, чорна густа хмаринка. Раніш за всіх помітив її мій товариш Мендл. Бо коли ще всі були внизу, плакали й читали псалтир після "Кол-нідрей", ми, я і Мендл, прогулювалися по "Принцу Альберту". Потім забралися в куточок і мовчки сиділи. Було тихо, тепло і хороше на серці. Тільки трохи сумовито. Що саме думав Мендл — не знаю. Я думав про бога, що сидить там, на небі. Який він мусить бути великий, коли все йому тут належить! І що він собі думає, коли слухає, як стільки євреїв читають псалтир, славословлять його і виливають перед ним серце? Мама каже, що він усіх бачить і чує. І геть усе знає. Навіть те, що я в цю хвилину думаю. Коли так, кепські справи, бо я оце тільки-но подумав про смачне яблуко, про солодку грушу і хоч про ковток води. Холодної води. Через оту картоплю пече всередині. А пити не можна. Хто дозволить собі пити воду в судний день після "Кол-нідрей"? Мй брат Еля вб'є мене. Він хоче, щоб я постався аж до вечора другого дня. Мама каже: "Побачимо". Тим часом вона шукає мене по всьому пароплаву і не може знайти. Один з матросів показує, що онде в куточку ми сидимо — я і мій товариш Мендл. Вона гукає:
— Мотл! Мотл!
— Що таке, мамо?
— Як то що таке? Іди спати! Завтра треба рано вставати. Забув? Свято ж...
Мені не дуже хочеться, але треба йти.
2
Вранці, коли ми прокинулись, усе небо було вже нахмарене. Море страшенно гнівалось. Хвилі підіймалися вище пароплава, кидали "Принца Альберта", немов тріску чи іграшку. Матроси, як миші, бігали туди й сюди. Стюар-дси трималися за поручні. Пасажири ходили впритул коло стін і падали майже на кожному кроці. Раптом линула злива. Грім гуркотів безперестанку. То бог у страшному гніві їде на своїй колісниці. І це в судний день... Одна блискавка за одною освітлюють чорне небо. "Принц Альберт" крекче, хитається туди й сюди, вгору і вниз. А дощ періщить. Що це? Новий потоп? Але ж господь заприсягнувся, що потопу вже ніколи не буде на землі... *
— Море розверзлося,— каже мій брат Еля. А наш товариш Пиня притакує:
— Це правда, море розверзлося...
Уперше чую, що вони обидва кажуть одне і те саме. Слова "розверзлося море" всім прийшлися до вподоби.
Раз у раз підводиться хтось із пасажирів, дивиться навколо і каже, що справді розверзлося море. Потім якось чудно відбігає набік, вибльовує все, що їв протягом місяця, і більш його не видно...
Про судний день і молитви ніхто вже не згадує. Забули всі навіть, на якому світі живуть.
З
В нашій сім'ї почин зробила Бруха. Вона почала репетувати, що помирає! Потім заходилася на всі заставки лаяти мого брата Елю. Навіщо він умовив її поїхати до Америки? Вона знала наперед, що Америка — це Сибір. Гірше від Сибіру! Сибір — це золото проти Америки!.. Мама захотіла заступитися за свого сина. Вона почала доводити Брусі, що людина повинна все зносити, бо то господня воля. Адже в біблії написано... Але вона не змогла докінчити, що там написано в біблії, бо їй враз стало погано. На неї дивлячись, знепритомніла дружина нашого товариша Пині — Тайбл. Тут Пиня виступив із промовою:
— З цими жінками просто комедія! — сказав він, засунувши руки в кишені і збивши капелюх на маківку.— Дурепи! Навіжені! Здається, що мене обходить, коли море бурхає, а корабель хилитається? Людина, розумна істота, сама дає собі раду. Коли корабель хитнеться сюди, я хилюся туди, а коли корабель хитнеться туди, я хилюся сюди. Це зветься "баланс".
Хитаючись туди й сюди, Пиня показав нам такий "баланс", що моєму братові теж стало погано і вони обидва віддали все, що будь-коли їли... Те ж саме було з усіма іншими пасажирами. Насилу допленталися кожен до свого ліжка і повалилися на них, як снопи. І тільки тоді по-справжньому розверзлося море.
4
Я і мій товариш Мендл трималися довше за всіх. Мендл знав один засіб проти хвороби від емігранта, що їхав разом з нами і завжди давав нам поради. Цей емігрант був "битий птах". Так він казав сам на себе. Він уже тричі їздив морем до Америки туди й назад. От він і знає засіб щодо моря. Засіб полягає в тому, що треба сидіти на палубі і дивитися не впоперек моря, а вздовж, і зовсім викинути з голови, що нібито їдеш верхи на коні, нехай тобі здається, що ковзаєшся саньми по снігу. Кінчилося це тим, що наш "битий птах" лежав як мертвий на своєму ліжку, а я і мій товариш Мендл змокли на палубі до самісінького рубця. До наших ліжок ми вже самі не могли добрести. Нас взяли під руки і відвели кожного на його місце.
5
Скільки часу це тривало? День, два, а може, всі три — не скажу, не знаю. Забув геть усе. Знаю тільки одне, що коли ми прокинулися, було радісно жити на світі. Небо стало чисте, як золото. Вода — як скло. "Принц Альберт" посувався вперед умитий, причепурений, різав колесами воду, здіймаючи довкола піну і бризки. Пасажири ожили. Всі, старе й мале, вийшли на палубу погрітися під сонцем, помилуватися гарним ясним світом.
Хтось пустив чутку, що незабаром можна буде побачити землю. Я і мій товариш Мендл перші сповістили всім радісну звістку, що землю вже видної На відстані вона здавалася плямою, великою жовтою плямою. Пляма дедалі більшала, ширшала. Уже видно здалеку пароплави. Силу-силенну пароплавів, з високими тонкими щоглами. Всі злигодні забулися. Пасажири повдягалися по-святковому. Мій брат Еля розчесав бороду. Бруха і Тайбл причепурилися. Мама надягла свою суботню шовкову хустку. Я і мій товариш Мендл не мали що вдягти. Та й часу не було. Ми вже ось-ось підходили до берегів Америки. Всім пояснішало в очах і стало добре на серці.
6
— Привіт тобі, Колумбусе! Будь благословенна, вільна країно! Золота, щаслива державо!
Так привітав наш товариш Пиня нову країну.