— Мене цікавить тільки "Еко", це підприємство цілком незалежне, і я не маю ніякого відношення до банкових справ.
— Так, так, я знаю, — сказав Руссо, — але Шудлер довіряє вам, як не довіряв нікому в світі, навіть рідному синові. Постарайтесь поговорити з ним. Я прошу вас про це в його ж інтересах... і, можливо, ваших теж... — Руссо знову помовчав якусь мить. — Стрінберг запропонував мені позику, — тихо додав він, вибовкуючи те, про що дав собі слово мовчати. — Яку я тільки захочу... Мені, розумієте, залишилося тільки назвати цифри...
Марнолюбство знову взяло в ньому гору над обачністю. Сімон знизав плечима.
— Так, любий мій Сімоне, — вів далі міністр, гордовито посміхаючись, і поклав руку на плече молодого депутата, — даремно ви мене зрадили!.. Так, так, я знаю, що кажу. Не треба було вам виставляти свою кандидатуру від іншої партії. Так ви тільки згаєте час. А коли б ви діяли спільно зі мною, то, може, незабаром, обійняли б посаду товариша міністра. А втім, це, мабуть, можна буде зробити будь-коли.
Впевнений, що він уже досяг вершини всіх почестей, Руссо пильно подивився на свого протеже.
— Отже, я на вас покладаюсь, — закінчив він. — Але все це залишиться між нами, так? Бачите, як я вам довіряю...
Сімон вийшов, глибоко замислившись, і попрямував до Марти Бонфуа. А та одразу ж подзвонила Роберові Стену.
"Робер", "голова фракції", один із "щирих друзів", які прикрашали поличку каміна, того вечора збирався до театру. Йому хотілось подивитися, поки п'єса ще не зійшла зі сцени, "цю крихітку, яку всі так хвалять, це нове Вільнерове відкриття".
— По-моєму, вона нічого не варта і, до того ж, у неї препогана вдача, — сказала Марта. — Мені здається, що Едуард стає все невибагливіший.
Голова фракції на другому кінці провода кинув солоний дотеп.
— Та ні-бо.. Я ж тобі кажу: він стає все невибагливіший, — повторила Марта, дзвінко розсміявшись. — Робере, ти просто неможливий! Отже, ти зайдеш до мене після спектаклю, домовились?
Близько півночі голова фракції подзвонив біля дверей квартири на набережній Малаке.
Колишній коханець Марти був смаглявий, з високим чолом. На суглобах його тонких пальців морщилася шкіра — особливо це було помітно тоді, коли він тримав сигарету або писав. Адвокат з гучним ім'ям, чудовий політик, котрий уже не раз був прем'єр-міністром, Стен добре розбирався в обстановці й був надзвичайно культурною людиною; це давало йому змогу часто перемагати під час дебатів у Бурбонському палаці.
Робер Стен у накрохмалених манжетах, що виглядали з рукавів піджака, слухав Лашома, злегка нахилившись над бокалом з замороженим шампанським, яке він помішував паличкою із слонової кістки, щоб збити піну.
Марта Бонфуа дивилася на горбкуваті суглоби свого "щирого друга" трохи сумним і водночас ніжним поглядом.
— Так от, друзі мої, Руссо — йолоп. Щоправда, мені це давно відомо, — заявив Робер Стен, — і ти мав рацію, Лашоме, відмовившись іти за ним.
Лашом і Стен зверталися один до одного на "ти", як це заведено в парламенті, але трохи ніяковіючи й дотримуючись деяких нюансів: Стен завжди називав Сімона на прізвище, а Сімон називав Стена "головою".
Марта призналася, що вона не розуміє, як це одна людина, навіть така, як Стрінберг, може позичити Франції суму, яка врівноважить її бюджет і допоможе відбудувати зруйновані міста.
— Справа в тому, що позику цю надає і він, і не він, — пояснив Стен. — Якщо цю операцію буде здійснено, то зробить це банковий консорціум, у якому Стрінберг грає головну роль і куди, очевидно, хоче ввійти і Шудлер... Запам'ятай гарненько, люба Марто, що в наші часи капіталізм базується на двох речах: по-перше, на так званому "контролі", тобто такому стані речей, коли певне акціонерне товариство потрапляє під повний контроль того, хто володіє лише десятьма-п'ятнадцятьма процентами акцій, а решта вісімдесят п'ять чи дев'яносто процентів у руках тисяч, а може, навіть десятків тисяч зовсім безпорадних людей; і, по-друге, на тому, що певне акціонерне товариство може володіти акціями іншого товариства, а отже, згодом і контролювати його. Якщо взяти, наприклад, Стрінберга, то йому не належать ті фонди, що ними він розпоряджається, як не належать ні рудники, ні доменні печі, ні лісопильні заводи, ні склади, ні кредитні товариства, які є основою його могутності. Але він усе це контролює. Він володіє десятьма процентами акцій десяти чи дванадцяти найбільших європейських компаній, а кожна з них у свою чергу контролює десять інших і так далі... Він схожий на сюзерена, який сидить на вершині піраміди васалів. Він міг би, коли б йому захотілося, карбувати монети, друкувати банкноти із своїм портретом і користуватися привілеєм екстериторіальності, яким, до речі, він користується, і то досить активно.
Стен замовк і подивився на Марту, чи не набрид їй. Та Марта Бонфуа володіла здатністю переконувати чоловіків, що вони геніальні, і вміла терпляче слухати їх.
— Але це все ж таки якось протиприродно, —мовив Сімон. — Адже виходить, що ця могутність, з одного боку, ґрунтується на грошовому мішку, а з другого — на праці тисяч робітників, докерів, гірників...
—Ну, звичайно! — погодився голова фракції, знизуючи плечима. — Тому, якби я був у твоїх літах, Лашоме, і якби виходив сьогодні на політичну арену, то сів би не в центрі, а ліворуч од нього. — І він подивився на Сімона з деяким докором, як дивляться часом люди, що досягли вершини своєї кар'єри, на молодь, несхильну до традиційних функцій бунтарів. — Тільки не перебільшуймо, — вів далі Стен. — Грошовий мішок ми, звичайно, захищаємо в парламенті: це в наших інтересах і це наш обов'язок. Проте, якщо абстрагуватися, влада грошового мішка аж ніяк не викликає в мене до себе симпатії. Капіталізм став економічною системою боягузів. Адже прибуток тут пов'язаний з величезним риском. На важелі влади завжди має лежати чиясь рука, і тільки-но одна рука випустить його, як за нього зразу ж ухопиться інша. Так уже повелося, що люди, здатні ризикувати, інакше кажучи, авантюристи, беруть гору над безліччю дрібних лякливих гравців. З ласки всіх цих людей, які хотіли розбагатіти, нічого не роблячи, або зберегти те, що вони мають, нічого не виробляючи, і з'явилися знамениті "пірати грошового мішка" та всемогутні фінансисти... — Він устав, підійшов до каміна, постукав по своєму портрету й сказав:
— Так, у ті часи я був молодий і непоганий з себе! — Потім обернувся, сперся обома ліктями на зелений мармур дошки каміна і, злегка нахилившись уперед, сказав: — Капіталізм приречений на загибель — в цьому можуть сумніватися тільки дурні; рано чи пізно все вмирає — цивілізації, народи, держави, релігії. Всякий привілей, за який люди не платять послугами або риском, кінець кінцем убиває тих, хто ним користується... Але скільки мине часу, перш ніж це станеться — то вже інше питання!.. Наприклад, у мене в тридцять років виявили хворобу серця, а от бачите — живу й досі...
У Стена був гарний голос, трохи самовдоволений, але теплий, співучий, говорив він неквапливо, зупиняючись, де треба. З того місця, де він стояв, йому добре було видно глибокий виріз Мартиного пеньюара, облямований пишним рюшем.
— Боже, які гарні в тебе перса! — сказав він.
Ось про що розмовляли в цій із смаком обставленій, елегантній і затишній кімнаті троє людей, чий вплив, рішення і вчинки відігравали таку велику роль в імперії з населенням у сто мільйонів чоловік; вони тверезо мислили й розуміли вади свого часу, але не наважувалися продумати свої висновки, боячись, що їм доведеться осудити себе разом з тим суспільством, яким вони керують.
Могильники, які пройшли хорошу школу, тепер тільки несли до могили лад, котрому служили, обсипаючи його квітами, щоб від нього не дуже тхнуло гниллям.
— Так от, щодо Стрінберга, — провадив далі Стен. — Таких людей, як він, не можна назвати інакше, ніж поважними персонами великої ваги. На мою думку, вони не вкладаються в рамки поняття "фінансист". Операції, які вони здійснюють, належать уже до абстрактної математики, формальної логіки й деспотизму. Але себе вони бачать у романтичному світлі. Ти з цим згоден, Лашом? Авантюристи, які дорвалися до диктатури, але надто швидко відірвалися од реального ґрунту, щоб устигнути створити династію, і надто закохані в себе, щоб створити її, стоячи понад законами, милуючись своєю могутністю, вони втрачають зв'язок з реальністю і забувають, що їхній величезний вплив, — я вдаюсь приблизно до того ж образу, яким щойно користувався ти, — базується на обмолоченій пшениці, на виплавленому металі, на предметах, що переходять з рук у руки, на-суднах, що можуть потонути або пливти порожнем, одне слово, на плодах людської праці й на людських потребах.
Зупинити Робера Стена вже було неможливо. Невгамовний базіка, він ніколи не втомлювався слухати себе й першої-ліпшої хвилини ладен був виголосити промову, в якій відчувався професіонал-адвокат, звиклий виступати на політичних зборах й ораторствувати.
Сімон ловив кожне слово "голови": це був розум, вищий і ясніший, ніж його власний, і, стежачи за його роботою, Сімон збагачувався для своїх майбутніх виступів.
— ! ось одного чудового дня, — провадив далі Робер Стен, — реальні фактори, що на них перестають звертати увагу ці поети грошового мішка, — перенасиченість ринків, непотрібність демпінгів, зниження купівельної спроможності, брак збуту для товарів, зростання безробіття, революція, неврожай у якій-небудь частині світу, а також заздрість конкурентів і нетерпіння підлеглих, — несподівано вибивають у них з-під ніг ґрунт, і вони летять сторчма з висоти своїх паперових пірамід. Так куля, влучивши в голову поета, назавжди припиняє його роздуми про безсмертя. В мене є серйозні підстави гадати, що Стрінбергові теж загрожує така катастрофа. І коли таке трапляється, люди здивовано кажуть: "Як же це могло статися?" Тим часом як це наперед було визначено долею. Тепер він має намір повторити те, що вдалося йому на початку його кар'єри. Як ти гадаєш, чому Стрінберг так хоче втягти в цю справу Шудлера? Тому, що це він, Стрінберг, створює славнозвісні об'єднання, бо одночасно з ними можна створити споживчі кооперативи, яким він зможе збути продукцію підприємств, що перебувають під його контролем.