По шосе через Іскирське міжгір'я...
— Слухаю, товаришу інспектор...
— Коли виїдеш за місто, наддай швидкості...
Шофер піддав газу, й машина рушила. Хлопчики за його спиною вражено мовчали. Мовчав і інспектор. Потім він злегенька обернувся назад і весело подивився на своїх маленьких помічників.
— Чи знаєте ви, куди ми їдемо? — запитав він.
— Не знаємо, товаришу інспектор...
— То знайте... Ми їдемо до Васка... Спробуємо його забрати...
— До Васка? — ошелешено вигукнули хлопчики.
— Так, до нього!.. Він, звичайно, нас не чекає, але це, мабуть, не має значення...
— А злочинець? — запитав Філіп.
— І його теж візьмемо... Причому, разом з його "Москвичем"...
Хлопчики немов заніміли від здивування — дивились на інспектора й не вірили своїм вухам.
— Отже, Васко живий і здоровий? — аж заїкнувся Зарко.
— Так, звичайно!.. А чи знаєте ви, хто винен у тому, що його викрали?..
— Ми ж нічого не знаємо, товаришу інспектор...
— Гаразд, і це вам скажу... Винен Філіп...
— Я?! — вигукнув хлопчик.
— Так, ти — першопричина всього! — засміявся інспектор. — 3 тебе почалися всі нещастя...
— Не може такого бути! — проказав вражений хлопчик.
— Кажу тобі, що все почалося з тебе, — посміхнувся інспектор.
— Але що саме почалося з мене? — не міг збагнути Філіп.
— Годі запитань! — серйозно мовив інспектор. — Через півгодини ви самі все зрозумієте...
"Шевроле" вже виїхав за місто п набирав швидкість. Проминули кілька сіл, потім в'їхали в мальовниче Іскирське міжгір'я. Шлях став вужчий і стрімкіший, часто траплялися різкі закрути. Стояв чудовий літній день, внизу, у глибині провалля, блищала сріблом річка. Та ні гострі верхів'я, ні стрімкі схили понад річкою, ні мальовничі вілли, розкидані де-не-де край дороги, не привертали уваги хлопчиків. Вони згоряли від нетерпіння якнайшвидше приїхати до Васка й дивувалися зі спокійного, навіть веселого зараз інспектора.
Машина притишила хід. По шосе рухалися великі навантажені грузовики, з-за поворотів вискакували з недозволеною швидкістю мотоцикли.
— Повільніше! — кидав інспектор шоферові. — Ми ж не самі!..
— Далеко ще до Реброва? — спитав Зарко.
— Вже близько, мій хлопчику... Дуже близько...
Машина виїхала на крутий схил. Тільки-но почали спускатися, як інспектор побачив внизу легковий автомобіль, який піднімався їм назустріч. В цю мить Табаков ніби перетворився на іншу людину — його обличчя застигло, погляд набув холодного металевого блиску. Хоч автомобіль був ще досить далеко, інспекторові здалося, що він таки впізнав його колір...
— Їдь повільно! — наказав він шоферу.
Інспектор припав до вітрового скла. Зустрічний автомобіль також рухався повільно, бо долав підйом. Так, це він, напевне він!.. Не може бути інакше!
— Дивіться, хлопчики!—сказав інспектор. — Але — жодного звуку, жодною поруху...
Хлопчики вп'ялися поглядами в автомобіль, що їхав їм назустріч. Філіп перший тихенько скрикнув — він побачив піджак брунатного кольору. Поруч з незнайомцем сидів якийсь зовсім малесенький чоловік, можливо, хлоп'ятко.
— Васко! — ледве чутно вигукнув Зарко. — Онде Васко!..
Він весь затремтів від хвилювання, не міг одірвати очей од вітрового скла в автомобілі. Там справді сидів його маленький двоюрідний братик. Зарко навіть не вірив своїм очам — той спокійно сидів поруч зі своїм викрадачем, озирався на річку й весь час щось жував. Ніщо в його поведінці не свідчило про те, що він був силоміць викрадений бандитом, який сидів поруч. Швидше вони скидалися на батька й сина, що вирушили на прогулянку.
В той час Філіпова увага була прикута до обличчя того чоловіка в піджаку брунатною кольору. Чи це ного він бачив з вікна?.. Так, той самий!.. І автомашина та сама, і прикраса та сама... Але тоді Філіп не помітив його обличчя, тепер же це довгасте, трохи втомлене, сумне обличчя здалося йому знайомим. Але звідки?.. Він ніяк не міг пригадати!.. В жоднім разі, цей чоловік не схожий на бандита, ні, зовсім не схожий!..
Машини вже майже розминалися. Чоловік у брунатному піджаку навіть не глянув на людей у стрічній автомашині — вся його увага була спрямована на те, щоб якомога безпечніше розминутися на вузькому шляху. Тільки Васко прикипів оченятами до авто, й Заркові здалося, що їхні погляди зустрілися. Потім машини розминулися.
— Що ж тепер буде? — вигукнув Зарко. — Куди повезли Васка?
— Не бійся! — спокійно проказав інспектор.
— Але ж вони віддаляються...
— Ми їх наздоженемо! — сказав інспектор і обернувся до Філіпа:
— Впізнав?
Філіп ніяково кліпнув очима.
— Не можу згадати, хто це! — відповів він.
— Стоп! — наказав інспектор, звертаючись до шофера: — Чи можеш ти тут розвернутися?
Шофер почухав потилицю.
— Можу, — відповів він. — Але ми затримаємось...
— Хлоп'ята, виходьте! — так само твердо наказав інспектор. — Швидко!
Хлопчики поспішили вийти. Незабаром вони вже з цікавістю спостерігали, як вміло і спритно шофер проробляв складні маневри, щоб розвернути машину на такому вузькому шляху. Невдовзі він впорався зі своїм завданням.
— Сідайте! — звернувся до них всміхнений інспектор. — Тепер буде найцікавіше!
Машина легко рушила вгору й швидко подолала підйом. "Москвич" десь загубився, але інспектор не сумнівався, що вони його скоро наздоженуть. Справді, не минуло й десяти хвилин, як вони знову побачили вдалині синій багажник "Москвича"; на сонці виблискувало його заднє скло.
— Наздожени його, не дуже розганяючись! — наказав інспектор.
Потужний "Шевроле" почав наздоганяти легковий автомобіль. Ось до нього лишалося вже сто метрів, п'ятдесят, двадцять...
— Посигналь і обжени! — казав інспектор шоферу. — Коли випередиш його на сто метрів, зупинишся... І піддаси вліво, щоб заступити йому шлях...
— Зрозуміло! — відповів шофер.
Інспектор обернувся до своїх помічників, які протягом усієї дороги мовчали, і попередив:
— Будьте напоготові!..
Все сталося саме так, як передбачав інспектор. "Шевроле" просигналив, і "Москвич" одразу ж відповів, потім притишив хід і збочив праворуч.
— Точно за правилами! — глузливо сказав шофер. — Лише з маленьким запізненням!..
"Шевроле" відірвався на сто метрів і раптом зупинився, майже заступивши вузьке шосе. Хлопчики аж здивувалися, з якою спритністю троє працівників міліції вискочили на дорогу. Хлоп'ята теж поквапились вийти з машини. "Москвич" був зовсім близько. Філіп добре бачив оповите невиразною тривогою обличчя чоловіка в брунатному піджаку. В цю мить інспектор зробив крок уперед і підняв правицю.
— Стій! — вигукнув він спокійно, але владно.
"Москвич" спинився. Водій висунув голову в бокове віконце і глухо запитав:
— У чім річ?
— Міліція! — так само спокійно проказав інспектор.
Він помітив, як зблідло обличчя чоловіка в брунатному піджаку.
— Що вам треба від мене?
— Виходьте з машини! — наказав інспектор.
Не зронивши й слова, чоловік у брунатному піджаку вийшов на дорогу.
— Лікарю Стефан Ненов, вас заарештовано! — виразно, без будь-якої злості й роздратованості проказав інспектор. — Сподіваюсь, ви знаєте за що?
— Так, знаю, — тихо мовив чоловік. — Але бачите — я сам відвозив його додому...
— Бачу! — відповів інструктор. — Суд зважить на це.
— Так, суд! — гірко сказав чоловік у брунатному піджаку.
Інспектор звернувся до Зарка.
— Забери хлопчика! — наказав він.
Зарко рушив до двоюрідного братика. Саме в цю мить Васко впізнав його, обличчя в нього засвітилося радістю, й він щасливо закричав:
— Братику Зарко!.. Братику Зарко!..
Поки Зарко відчиняв дверцята, сльози радості зволожили йому очі. Він обійняв свого маленького двоюрідного братика і зробив те, чого досі ніколи не робив, — міцно, від усього серця поцілував ного в щічку.
— Як хлопчинка? — звернувся інспектор до лікаря. — Вже здоровий?
— Зовсім здоровий! — сумно кинув лікар. — Але йому добре було б полежати ще кілька днів...
— Що в нього було?
— Сильний струс мозку...
— Він був непритомний?
— Так, близько двадцяти годин...
— Ого!—проказав інспектор. — Справа дійсно була серйозна!
— Так, на жаль! — якось надломлено відповів лікар.
Інспектор звернувся до своїх помічників:
— Васка — до хлопчиків у "Шевроле"... А ви — но місцях...
— Зрозуміло, товаришу майор...
— Лікарю Ненов, я вже вам сказав, що вас заарештовано, — звернувся він знову до лікаря. — Зараз ви сядете на заднє сидіння з одним з моїх помічників... Другий вестиме ваш автомобіль... За півгодини ви будете в і правлінні міліції... Там про все й розповісте...
— Що ж, їдьмо! — зітхнув лікар.
Незабаром "Шевроле" рушпв, "Москвич" поїхав слідом за ним. Табаков сів на своє місце й ніжно погладив Васка по голівці.
— Чи знаєш, мій хлопчику, де ти був досі? — запитав він.
Васко помовчав, а потім здивовано підвів на нього свої невинні сині очі.
— Та в клініці ж, — відказав він. — 3 дядечком лікарем...
Інспектор мимоволі всміхнувся.
— І добре тебе там доглядали?
— Дуже добре! — не зволікаючи відповів Васко.
— Так... Так.. Там була ще іі тітонька, чи не так?
— Так, була.
— Молодець!.. І був старший хлопчик?
— Він залишився там...
— Тільки не було твоєї мами, — сказав інспектор. — Але тепер ти побачиш і маму...
Васка схопили на руки, так міцно обнімали й так цілували, що інспектор не на жарт схвилювався.
— Товаришко, прошу вас, спокійніше! — зауважив він трохи сердито. — Дитина ще не зовсім здорова!.. Може статися новий струс.
Та мати нічого не чула. Зі сльозами на очах вона продовжувала цілувати сина.
— Товаришу Піронков, прошу вас! — наполягав інспектор. — Доведеться вам втрутитися!..
Їм ледве вдалося вирвати Васка з материних рук і вкласти у ліжко. Інспектор терпляче пояснив, що переніс Васко і як його треба доглядати протягом кількох наступних днів. Перелякана мати знову залилася слізьми.
— Хлопчику мій!.. Любий мій хлопчику!..
— Хіба ж я не казав тобі, що він повернеться? — бурчав наче сам не свій Захарі Піронков. — А ти ревла...
— А тепер ходімо до мене! — звернувся Табаков до своїх маленьких помічників. — Провідаємо мого синка, та й заразом поговоримо!..
— А варта? — згадав Зарко.
Табаков ляснув себе по чолі.
— Ой-ой-йой, знову забули про неї! — засоромився він, — Звичайно ж, знімемо вартових!.. А потім нагородимо їх грамотами!..
Лікар Стефан Ненов був одним з найвідоміших і найповажніших лікарів у Софії.