Чи ви, мати, отримали лист від сеньйори Реатегі? Так, минулого місяця, але не припускала, що дон Хуліо приїде так швидко. Взагалі краще, щоб вихованки покидали місію наприкінці року, а не серед навчання, та оскільки він завдав собі клопоту приїхати особисто, то вона зробить виняток, звичайно лише для нього. І Хуліо Реатегі: правду кажучи, я вирішив одним пострілом забити двох зайців, хотів подивитися, що діється в таборі під Ньєвою, – там лісоруби знайшли рожеве дерево, от і скористався нагодою, щоб приїхати сюди. Ігуменя киває головою: авжеж, наша вихованка догляне за вашими донечками, здається, про це просила сеньйора Реатегі? А дон Фабіо: ой мати, які чудові дівчатка, коли б ви тільки бачили, – і мати: я бачила їх, сеньйора Реатегі прислала фотографії, старша як лялечка, а в молодшої такі великі очі, – і дон Фабіо: мали від кого успадкувати вроду, адже сеньйора Реатегі дуже гарна, кажу це з цілковитою повагою, доне Хуліо. І той: їхня нянька вийшла заміж, мати, а ви навіть не уявляєте собі, яка підозрілива сеньйора Реатегі, кожній дівчині, котра приходить найматися, закидає, що вона брудна, що розносить різні хвороби, їй завжди уявляється все найгірше, і, як наслідок, ось уже два місяці вона в них сама за няньку. Стосовно цього, – дон Фабіо підсувається на кріслі, – сеньйора Реатегі й ви, доне Хуліо, можете бути спокійними, – плескає легенько себе по коліну, – з місії жодна вихованка не виходить хвора чи брудна, – посміхається, – правда, мати? – легко вклоняється, – аж любо поглянути, в якій чистоті вони тут живуть. А Реатегі: гаразд, мати, але мене ще просила замовити за неї слівце дружина доктора Портільйо. Що, в неї також труднощі з прислугою? Так, доне Фабіо, в Ікітосі щоразу важче знайти путящих людей. Чи можна було б забрати для неї також одну з вихованок, мати? Так, можна, – ігуменя легенько закушує губи, – доне Хуліо, але не слід говорити про це так невимушено, – голос її стає менш впевненим, – місія не заклад для винаймання прислуги. Тепер Реатегі сидить нерухомо й однією рукою знічено поплескує по бильцю крісла. Можливо ви, мати, неправильно зрозуміли мої слова? – ігуменя втуплюється в розп'яття, дон Фабіо потирає лисину, гойдається у своєму кріслі, кліпає очима, – не так їх витлумачили? І мати ігуменя: вам відомо, звідки походять ці дівчатка, як вони жили, доки не потрапили до місії? Запевняю вас, мати, це якась помилка, ви не зрозуміли мене, – а вона: після закінчення навчання вихованкам нікуди подітись, індіанські племена постійно змінюють місця перебування, та навіть коли б дівчатка відшукали свої родини, то вже не змогли б призвичаїтися, хіба можливо, щоб вони знову ходили голими, – ігуменя робить люб'язний жест, – поклонялися зміям, – але усмішка в неї крижана, – їли вошей? Це моя провина, мати, я невдало висловився, а ви неправильно зрозуміли мої слова. Проте дівчатка не можуть залишитись і в місії, доне Хуліо, це було б несправедливо, авжеж, вони повинні звільнити місце для інших. Ми завжди схилялися до думки, що такі люди, як ви, доне Хуліо, допоможуть черницям залучити дівчаток до цивілізованого світу, полегшать їм вступ до нового суспільства, – саме це я й мав на увазі, мати, хіба ви мене не знаєте? – а в місії ми даємо притулок цим істотам і виховуємо для того, щоб навернути нові душі до бога, а не для того, щоб збільшувати ряди служниць, доне Хуліо, прошу вибачити мене за відвертість. Я це чудово розумію, мати, тому я та моя дружина завжди співпрацюємо з місією, і коли існує якась перешкода, то вважатимемо, що цієї розмови не було, прошу не турбуватися. Щодо вашої сім'ї я не турбуюся, доне Хуліо, бо знаю, що сеньйора Реатегі вельми набожна й що дівчинка потрапить у добрі руки. Але ж доктор Портільйо найліпший адвокат у цілому Ікітосі, мати, колишній член парламенту, коли б мова не йшла про шановану й відому родину, то чи зважився б я клопотатися за неї? І він повторює: нехай мати вже не думає про це, – а ігуменя посміхається знову: невже ви на мене образилися? Нічого, кожному не зашкодить час від часу вислуховувати маленьку проповідь, – і тоді Хуліо Реатегі, зручно вмостившись у кріслі: так, мати, нам'яли ви мені вуха, змусили відчути себе винним. А ігуменя: якщо ви поручитеся за того сеньйора, доне Хуліо, то я вірю вам, але чи не дозволите задати вам кілька питань? Які завгодно, мати, я розумію вашу обережність, це логічно, однак повірте, що доктор Портільйо та його дружина – дуже благородні люди, з дівчинкою там будуть добре поводитися, одягати, годувати, навіть платити гроші. А ігуменя: я не сумніваюся в цьому, доне Хуліо. Знову закушує свої вузенькі, ледь помітні губи: мене цікавить інше. Чи піклуватимуться вони про збереження того, що дівчинка набула тут? Чи не знищать своїм недбальством те, що їй дала місія? Передусім я турбуюся саме про це, доне Хуліо. О, ви, мати, не знайомі з подружжям Портільйо! Анхеліта щороку влаштовує свята для найбідніших, сама збирає пожертву по крамницях, а потім ходить і роздає її в передмістях, можете бути певні, мати, що Анхеліта братиме дівчинку з собою на всі церковні походи в Ікітосі. А ігуменя: мені не хотілося б вам набридати, але є ще одна справа: чи візьмете ви на себе відповідальність за обох дівчаток? Авжеж, мати, ясна річ, на випадок якоїсь скарги чи пригоди я готовий підписати, що належить, від свого імені та від імені доктора Портільйо. Отже, згода, доне Хуліо, я зараз приведу їх, а Гризельда приготує для вас щось прохолоджуюче, це вам не зашкодить при такій спеці, – і дон Фабіо здіймає радісно руки: ви завжди такі люб'язні! Ігуменя виходить з кімнати, сонячні плями на стелі вже не блищать, стали матові, з прилеглого саду долинає спів вихованок. Що це все означає? Хто їй дав право? З ласки тієї черниці я зазнав дуже неприємних хвилин, доне Фабіо, – а той: доне Хуліо, це лише звичайна формальність, черниці дуже люблять сиріток, то ж їм і шкода з ними розлучатись, от і все. І дон Хуліо: але хіба офіцерам з форту Борха вони задають такі питання, а до тих інженерів, які сюди приїжджали, вони теж лізуть з такими порадами, га, доне Фабіо? Губернатор сидить із сумним обличчям, – певно, мати була не в настрої, не беріть собі в голову, доне Хуліо, – однак Реатегі не заспокоюється: і нехай мені не кажуть, що військові будуть з ними поводитися краще, військові змусять їх працювати, як худобу, ясна річ, не даючи їм жодного сентаво, можете бути певні, а чи відомо вам, доне Фабіо, який мізер отримують військові? Зрештою мене досить добре знають, і якщо я рекомендую доктора Портільйо, то, значить, існують на те причини, доне Фабіо, от і маєте, де ж таке бачено. Хор в садку зненацька стихає, а губернатор нічого не розуміє: ігуменя завжди така запопадлива, так добре вихована, але бог із нею, все вже минулося, доне Хуліо, не псуйте собі настрою через дурниці, – а той: я собі настрою не псую, мене лише дратує така несправедливість, як дратувала б кого завгодно. Здається, перерва вже закінчилась. Пальці дона Фабіо барабанять по бильцю крісла, – мати ігуменя і мене рознервувала, доне Хуліо, я відчув себе, як на сповіді, – вони повертають голови, і двері прочиняються. Ігуменя вносить блюдо з пірамідою тістечок, мати Гризельда – глиняну тацю зі склянками та глечиком, у якому щось піниться, а біля дверей стоять дві вихованки, перелякані, вороже настроєні, у кремових фартушках. Сік папайї, браво! Ох уже ця мати Гризельда, завжди нам догодить, – дон Фабіо встає, а мати Гризельда сміється, затуляючи долонею рота. Черниці розставляють склянки, наповнюють їх. Вихованки, притулившись одна до одної біля дверей, дивляться спідлоба, в однієї з напіввідкритого рота видніються малі, гострі зубенята. Хуліо Реатегі підіймає свою склянку, – мати, я справді дуже вдячний, бо вмирав від спраги. Однак ви повинні скуштувати ще й печива, ніколи не відгадаєте, з чого воно, ну, доне Фабіо? Ніяк не спаде на думку, мати, але ж таке вишукане, немовби з маїсу, пишне, чи може, з батату, – і мати Гризельда починає сміятися: з маніоки! Це її власний винахід, а коли приїде сеньйора Реатегі, вона дасть їй рецепт. Дон Фабіо попиває сік маленькими ковтками, закочуючи від насолоди очі: у вас, мати Гризельдо, янгольські руки, вже хоча б за одне це ви повинні потрапити на небо, – а вона: доне Фабіо, тихіше, тихіше, налийте собі ще соку. Вони п'ють, витягують хустинки, витирають оранжеві сліди довкола губів, лоб. Реатегі вкритий краплинами поту, лисина губернатора блищить. Нарешті мати Гризельда бере тацю, глечик й склянки, поблизу дверей грайливо посміхається до гостей, виходить, Реатегі й губернатор дивляться на вихованок, що стоять нерухомо, ті опускають голови. Добрий вечір, дівчатка. Ігуменя наближається до них, – будь ласка, підійдіть, чому ви там стоїте? Та, що з гострими зубенятами, поволі човгає ногами, друга залишається на своєму місці, а Хуліо Реатегі: ти також, донечко, не бійся, я тебе не з'їм. Вихованка не відповідає, обличчя ігумені набуває загадкового веселого виразу. Вона дивиться на Реатегі, і в його очах з'являється іскорка зацікавленості. Губернатор продовжує манити дівчинку рукою, щоб підійшла, а ігуменя з посмішкою вказує на неї пальцем: хіба дон Хуліо не впізнає її? – і Хуліо Реатегі повертається до дівчинки, мружиться, придивляючись до неї, ворушить губами, ляскає пальцями, – ой мати, невже це вона? Ну й несподіванка, мені б навіть на думку не спало. Дуже вона змінилася, доне Хуліо? Дуже, мати, якщо я візьму її з собою, сеньйора Реатегі буде в захопленні. Донечко, адже ми з тобою давні знайомі, чи ти вже мене не пам'ятаєш? Та, що з гострими зубенятами, і губернатор дивляться то на нього, то на неї, вихованка біля дверей трохи підводить голову, її зелені очі контрастують з темною шкірою. Ігуменя зітхає: Боніфаціє, годі маніритись, адже до тебе говорять, що за дивна поведінка. Хуліо Реатегі й далі придивляється до неї, – ой мати, хай йому грець, минуло вже років чотири, як час летить, ну й виросла ж ти, донечко, була такою билинкою, а тепер лишень погляньте – доросла дівчина. Ігуменя киває головою, – Боніфаціє, ну ж бо, привітайся з сеньйором Реатегі, – знову зітхає, – ти повинна його поважати і його дружину також, вони ставитимуться до тебе добре.