Однак найгірше було те, що він не мав анінайменшого уявлення, куди йти.
Думав, думав, а тоді пішов на луг, де билися чорти; а прийшовши на місце, роззирнувся на всі боки й закрокував тією дорогою, якою вони пішли помирені. Іде день, і ніч і нарешті, поминувши густий ліс, дістався до високої гори. Дивиться, а в горі — залізні ворота. Довго стукав він у них, але ніхто йому не відчиняв; нарешті якийсь хрипкий голос питає, хто це там так завзято стукає і що йому, біс би його взяв, треба в пеклі.
Зрадів Янек, що дістався нарешті до пекла, й сказав, що він за один.
За хвилину вийшов чорт і відчинив йому ворота; він упізнав Янека, а Янек — його. Розповів йому Янек, чого він сюди прийшов, і чорт пообіцяв принести троянду.
— Тобі тільки доведеться трохи почекати, Янеку, поки я в пана Люципера ключі від скарбниці випрошу, й тоді ти зможеш вибрати собі те, що сам забажаєш.
Янек зрадів і почав чекати. Не минуло й хвилини, як чорт примчав із ключами й потяг Янека до скарбниці. Довелося їм безліч дверей поминути, поки вони дісталися на місце. А коли чорт відчинив останні двері, Янек зупинився мов укопаний. Тут стояло стільки бочок із золотом, сріблом та іншими коштовностями, що якби навіть на одне місце знесли скарби з усього світу, то їх однаково було б менше, ніж у Люциперовій скарбниці. Янек стояв приголомшений і не знав, що йому взяти, аж поки раптом помітив між іншими коштовностями золоту троянду. Тільки тепер згадав він, чого прийшов сюди. Узяв Янек цю троянду, до якої чорт додав йому ще різних коштовностей, а тоді заквапився геть із пекла, щоб вчасно додому вернутися; і справді — на сьому ніч він без найменших пригод щасливісінько дістався до королівського палацу.
Янек вирішив і цього разу вдатися до хитрощів — він приготував собі чорної мазі і вранці, коли настав час нести троянду нареченій, намастив нею собі обличчя. Принцеса скрикнула з переляку, що це сам чорт по неї прийшов. Але Янек заспокоїв її і підніс золоту троянду.
Принцеса, звичайно, зраділа цьому дивові, але засмутилася ще дужче, що їй доведеться за цього чорного парубка заміж іти.
— Скажи мені, будь ласка, чого це в тебе так почорніло обличчя? — запитала вона в Янека з неприхованим острахом.
— А це коли я ніс троянду з пекла, чорти кинулися за мною, щоб відібрати її, але я все ж таки швидко втік від них нагору. Тоді чорти зі злості дмухнули мені в обличчя пекельним полум'ям, от воно все й почорніло. Але я цим не дуже-то й журюся, бо напевно знаю, що такого, люба панно, ти мене ще дужче покохаєш.
Король від усього серця жалів Янека й суворо заборонив дочці посилати його ще кудись і тим наражати на небезпеку.
Але принцеса придумала для нього останнє випробування. Увечері її слуги принесли Янекові мішок попелу й мішок маку, висипали все це на підлогу в його кімнаті й гаразд перемішали. А незабаром і сама наречена прийшла і звеліла, щоб він до ранку все це перебрав і назад у мішки склав, якщо хоче, аби вона стала його дружиною.
Коли принцеса пішла, Янек зовсім упав у відчай, не знає, що й робити. Яка жорстокість! Хіба зможе він це до ранку перебрати? І раптом він згадав про мурахів. Але як їх покликати? Адже до ранку весь мак має бути відділений від попелу. Дивиться сумно на підлогу, дивиться й раптом бачить, що купа починає ворушитися. Придивився парубок краще — а це тисячі роботящих мурахів самі прийшли йому на допомогу!
Почали мурахи з попелу мак вибирати й зносити його на одну купку; коли ж почало світати, маку була вже велика купа, а вранці — цілий мішок. І попелу теж стільки.
Янек щиро подякував мурахам за допомогу, і вони повернулися на свою межу.
А рано-вранці прийшла принцеса подивитися, чи багато Янек устиг перебрати маку й попелу. Як же вона здивувалася, коли побачила, що весь мак відділено від попелу! Тепер уже їй не залишалося ніякого виходу, і вона, хоч як це їй було прикро, змирилася зі своєю долею.
Батько на радощах звелів негайно готуватися до весілля. А в ті часи весілля гуляли бучні й пишні. Але Янек не почувався зовсім щасливим, він-бо знав, що принцеса його не любить, і це його дуже засмучувало. Може, він їй і сподобався б, якби пристойно вбрався, та йому цього не хотілося — він жадав покарати принцесу за її гордість і пиху, отож залишився в тому, в чому був.
Напередодні весілля з'явився він до нареченої і каже їй:
— Мила моя наречено, я виконав усі твої забаганки, і ти мала б мене все ж таки полюбити. Але я не ображаюся, бо бачу, що я й справді досить-таки бридкий. Як я вже сказав, усі твої забаганки я виконав, отож тепер і ти виконай одне моє прохання. Не годиться, щоб я в своїй старій одежі вінчався з такою прекрасною й ошатно вбраною королівською дочкою; тому завтра ти теж надягнеш просту селянську сукню без ніяких коштовних оздоб. Може, тебе й покарано моєю бридкою зовнішністю саме за твою безмежну гордість.
Розміркувавши гаразд над цими словами, принцеса переконалася, що він має рацію: вона й справді досі була надто горда й завдала великої кривди нещасному парубкові. Крім того, вона не могла не зважити на його досить скромне прохання. Задоволений пішов Янек від принцеси, в душі пробачивши їй усе.
На другий день гуляли весілля; всі були ошатно й гарно вбрані, і тільки молодий та молода скидалися на жебраків: молодий був у своїй потертій одежині, з розкошланою зеленок" чуприною та з чорним обличчям, а молода — в простій сірій сукні, схожа на вбогу служницю. Всі довкола раділи, що нарешті покарано її надмірну пиху.
І тільки добрий серцем Янек журився за столом, бачачи, яка сумна сидить біля нього молода. Він, звичайно, хотів її ще трохи помучити, але серце його розм'якло від її жалісного вигляду, і йому хотілося, щоб очі в молодої повеселіли. Тоді він пішов до свого покою й звелів принести вбрання, яке йому прислав на весілля король.
Коли Янек вимив своє волосся й обличчя, а також надів розкішне вбрання, то став такий гарний, що перша-ліпша принцеса, хоч би яка вродлива й багата вона була, могла б у нього закохатися. Пишно вбраний, пішов він до принцеси, яка сиділа в своєму покої.
Побачивши його, вона здивувалася, звідки до неї прийшов такий вродливий юнак, і вже хотіла запитати, хто він і що йому тут треба, але слова раптом завмерли в неї на устах, коли Янек заговорив і вона впізнала в ньому свого зеленочубого нареченого. Довелося їй на вимогу свого судженого теж у весільне вбрання перевдягатися, й пішли вони обоє до бенкетної зали. Радісними вигуками привітали гості таку гарну пару.
Весільний бенкет тривав цілих вісім днів. А через вісім днів молодий король зібрався і поїхав по свого батька.
У старого Марека аж молоток із рук випав, коли біля його вбогої хатини зупинилася карета, запряжена четвериком, а в тій кареті сидів пишно вбраний молодий пан. А коли цей пан вискочив із карети і, ввійшовши до кімнати, обняв старого Марека, той так і скам'янів від радості. Тільки тепер старий упізнав у ньому свого улюбленого сина Янека. В цей час до кімнати увійшов також брат Йоза, який не хотів вірити власним очам, що перед ним стоїть дурний Янек.
А через кілька днів Янек назавжди попрощався із своїм рідним домом, забрав із собою батька й брата і повернувся з ними до палацу.
Коли старий король помер, Янек став у країні повновладним господарем і правив довгі роки з любов'ю та справедливістю.