Про Йозу і Янека

У шевця Марека було двоє синів — Йоза і Янек. Йоза разом із батьком теж шив чоботи, але був парубок гордий і впертий, ні з ким не вмів жити в злагоді й через те ніхто його не любив. А Янек не знав ніякого ремесла, та все, що тільки бачили його очі, зразу ж могли зробити й руки. Він був добрий, розумний, слухняний і до того ж вродливий, тільки мав одну ваду — не хотів учитися ніякого ремесла, і тому Йоза, який не міг терпіти брата, називав його дурнем. Але батько, не зважаючи ні на що, все ж таки більше любив Янека.

Одного разу Йоза сказав батькові:

— Любий тату, хоч я вже й так багато чого вмію, та мені ще хочеться дечого навчитися; тож дозвольте піти у світ на людей подивитися.

— Що ж, іди, коли хочеш.

І Йоза подався в дорогу. На третій день він дійшов до межі й сів перепочити, а що мав у кишені ще й шматок хліба, то почав підкріплятися. Раптом біля його ніг з'явилося безліч мурахів, і всі лізуть до нього, наче просять хліба. Але парубок сердито струсив їх із себе й не дав навіть крихти.

— Стривай, стривай, ми тобі теж не допоможемо,— образились на нього мурахи.

Та Йоза не звернув на них ніякої уваги й пішов далі.

Іде день, іде другий, на третій дійшов до зеленого лугу, дивиться — а там двоє чортів б'ються.

— Ходи поможеш мені, Йозо! — крикнув один чорт.

Але парубок відвернувся й невдоволено сказав:

— Яке мені до вас діло — хоч повбивайте один одного на смерть, мені байдужісінько!

— Іди, йди,— крикнули йому навздогін чорти,— ми тобі теж не допоможемо!

Та він навіть не озирнувся і пішов далі.

Незабаром прийшов до озера, дивиться — біля берега лежить великий короп, кидається в багнюці, а до води дістатись не може.

— Прошу тебе, Йозо, вкинь мене в озеро,— попросив короп, коли парубок підійшов до нього.

— Та відчепіться ви всі від мене й дайте мені спокій! — невдоволено буркнув Йоза і лишив коропа в болоті.

— Постривай, я тобі теж не допоможу! — крикнув йому навздогін короп.

Але Йоза тільки засміявся у відповідь і пішов далі.

Довго ходив він по світу, та так і не знайшов собі якогось діла — йому скрізь не щастило. Довелося з порожніми руками додому вертатися.

— Щось дуже швидко ти повернувся, Йозо,— сказав Янек, побачивши брата.— Та й додому нібито нічого не несеш.

— А ти сам піди, побачимо, що ти принесеш,— відрубав Йоза.— Може, хоч трохи тобі, дурневі, розуму додасться.

— І піду, чого б не піти? — відповів серйозно Янек.

Йому було дуже боляче, що Йоза мав його за дурня, він хотів довести, що в нього теж є голова на плечах, і сказав про це батькові.

— Що це тобі, Янеку, в голову збрело? — здивувався старий Марек.— Навіщо тобі по світу швендяти? Лишайся краще вдома і навчися якого-небудь ремесла. Чи ти, може, думаєш, що в чужих краях печені голуби самі тобі в рот падатимуть?

— Я такого не думаю, але не хочу, щоб брат мене й далі мав за дурня,— відповів ображений Янек.

— Ну що ж, іди, якщо інакше не можеш, але все ж таки навчися чого-небудь від людей.

І наш Янек почав збиратися в дорогу.

А напередодні увечері, перед тим, як він мав вирушити з дому, взяв його батько за руку й повів до льоху за хатою. Коли вони спустилися вниз, швець відкотив із кутка камінь і витяг маленьку пляшечку, повну якоїсь рідини.

— Слухай, Янеку,— сказав він синові,— цю водичку дав мені один дуже вчений чоловік, якого я з біди вирятував. Він сказав, що це ліки від усякої недуги. Хто вип'є п'ятнадцять крапель, той зразу ж видужує. Мені вона не знадобилася і простояла тут багато років. Твоєму братові я не відкрив цієї таємниці через те, що він однаково нікому не захотів би помогти. Але тобі я охоче довірю — може, ця пляшечка принесе тобі щастя. Тільки бережи її!

Янек сховав пляшечку в кишеню, і вони піднялися нагору.

Другого дня хлопець попрощався із своїм добрим батьком та злим братом і подався тією самою дорогою, якою недавно йшов Йоза. І випало йому прийти на ту саму межу, де раніше відпочивав його брат. Сівши, Янек дістав із кишені шматок хліба й почав полуднувати. Раптом з усіх боків чорною хмарою обсипали його мурахи.

— Ох, ви мої бідненькі! Мабуть, теж хочете їсти? Нікому вас нагодувати? Зачекайте, зараз я з вами поділюся, чим маю.

І Янек покришив мурахам цілий шматок хліба й висипав на землю. Мурахи почали збирати крихти і їсти. А Янек, перепочивши трохи, подався далі.

— Коли будеш у скруті, ми тобі теж допоможемо! — гукнули йому навздогін мурахи.

Другого дня Янек вийшов на зелений луг. Дивиться, а там двоє чортів б'ються.

"Подуріли, чи що? Чого це вони гамселять один одного? — здивувався хлопець.— Треба їх розборонити".

Він кинувся до чортів і справді їх розборонив.

— Коли тобі, Янеку, буде від нас щось треба, ти приходь, ми тобі охоче допоможемо,— сказали йому на прощання чорти.

— От і гаразд,— відповів Янек і пішов далі своєю дорогою.

На третій день дістався він до озера. Бачить, а в багнюці величезний короп борсається і ніяк до води дістатись не може.

— Так, сердего, й задихнутися можна,— сказав йому добрий Янек і, піднявши коропа з багнюки, пустив у озеро.— Пливи собі тепер, куди хочеш.

— Якщо тобі знадобиться моя допомога, ти тільки гукни мене,— сказав короп, вистромивши на прощання з води голову.

— Гаразд, гаразд, мені не коштувало ніяких зусиль порятувати тебе.

Пішов Янек із берега озера і незабаром опинився у великому місті. Зазирнув до шинку, питає, що нового.

— Та нічого особливого, тільки от нашій принцесі стає гірше й гірше.

— А вона що, занедужала? — поцікавився Янек.

— О, та ви, мабуть, чужинець, що нічого не знаєте. Принцеса наша хворіє вже багато років, але останнім часом їй дуже погіршало, і ніхто не може їй нічим допомогти; король оголосив, що віддасть її за дружину тому, хто поставить її на ноги.

— А вона хоч гарна?

— По-моєму, як картинка, хоч і нездужає,— відповів шинкар.— Єдина її вада — надмірна гордість.

"Ну, цьому можна зарадити",— подумав Янек, розплатився з шинкарем і пішов просто до короля.

З'явившись до палацу, він звелів доповісти, що прийшов лікар. Король негайно наказав покликати Янека до себе й радо привітав. Янек попросив, щоб його відвели до принцеси, і король охоче задовольнив це бажання. Янек про все розпитав дівчину, ніби й справді щось тямив у медицині, а сам намагався якомога довше затриматися біля неї, бо дуже вже вона йому припала до вподоби; потім вийняв пляшечку і дав їй кілька крапель чудодійної води. А прощаючись, пообіцяв, що завтра знов прийде подивитись, як вона себе почуває. Зі страху його цілу ніч не брав сон — він потерпав, щоб хворій від тих ліків не погіршало.

Другого дня рано-вранці Янек з'явився до палацу й неабияк зрадів, почувши, що принцесі стало набагато краще. Він ще дав їй випити крапель. На третій день принцеса зовсім видужала і стала його нареченою. Янек почувався від щастя на сьомому небі. А принцеса засумувала, бо парубок їй геть не сподобався. Хоч Янек був і гарний, але у своїй потертій одежині скидався поряд з нею на справжнього простака. До того ж він іще захотів у цьому самому вбранні й до шлюбу йти. Це боляче образило горду принцесу, але нічого не вдієш: так звелів батько, і вона бачила, що мусить скоритися своїй долі. Але перед тим, як дати свою згоду на шлюб із Янеком, поставила йому умову, сподіваючись, що хоч так здихається небажаного нареченого. Вона сказала Янекові, що доти не піде за нього заміж, доки він виконає три її бажання. Янек з любові до неї ладен був на все й пообіцяв виконати кожну її забаганку. Тоді вона звеліла йому добути з морського дна перлину, та таку велику й гарну, якої ще досі ніхто не бачив, і визначила строк — сім днів і сім ночей. Янек неабияк засмутився, почувши це.

"Як же я можу спуститися в морську глибину, коли я не риба? — подумав він і раптом згадав про коропа: — Той же обіцяв допомогти мені, коли я щось у нього попрошу; спробу ю-но піти до нього".

Попрощався Янек із нареченою, попрощався з королем, який лаяв дочку, що вона так знущається із свого рятівника. Але Янек заступився за принцесу і сказав, що залюбки виконає всі її бажання, а сам у душі вирішив провчити цю гордячку. Потім пішов до озера.

Дорога туди була парубкові добре знайома, і він легко дістався до озера, сів на березі й задивився на чисту гладінь. Тисячі рибок плавали у воді, але великого коропа ніде не було видно, а як покликати його, Янек не знав.

"А, хай буде, що буде",— подумав він і почав голосно гукати:

— Коропе, коропе, це я прийшов просити у тебе допомоги!

Не встигла ще луна згаснути від його голосу, як озеро легко захвилювалося, і до Янека тихо підплив короп. Він був риб'ячим королем, отож його супроводжували тисячі рибок — його придворні.

— Чого тобі, добрий Янеку? — запитав короп.

І тут Янек розповів йому про своє горе.

— О, це не так і страшно, я тобі зараз допоможу, зажди хвилинку,— сказав короп і зник.

Минуло небагато часу, і він вернувся, виплюнувши Янеку до ніг небаченої краси перлину.

— Ось тобі найгарніша перлина, яку я тільки міг знайти на дні морському,— сказав короп.— Візьми її й віднеси своїй принцесі.

Янек схопив коштовну перлину й заквапився до палацу. Йшов день і ніч, щоб тільки встигнути вчасно повернутися, і таки встиг. Але по дорозі придумав, як покарати горду принцесу. Він знав одну рослину, яка фарбувала в зелений колір, відшукав її в лісі і, розтерши, намазав собі нею волосся.

На сьомий день уранці, коли парубок з'явився з коштовною перлиною до принцеси, кожен, кому він трапився дорогою, подумав, що це водяник. А принцеса аж завмерла зі страху, коли побачила зеленочубого жениха, який приніс їй перлину!

— Хто тобі так бридко чуба пофарбував? — запитала вона Янека.

— Та це мене так русалки вимастили, коли я в них із моря коштовну перлину вкрав. Але то нічого, сподіваюсь, тепер я тобі сподобаюся? Адже я виконав твоє бажання!

Але якщо Янек не подобався їй раніше, то тепер він не сподобався їй і поготів, і вона почала думати, куди б його послати вдруге, щоб він не зміг принести те, що вона загадає, і здихатися його. Нарешті придумала, що пошле його в пекло.

— А тепер,— сказала вона, принеси мені з пекла золоту троянду, і щоб вона була така прекрасна, як жива.

Це теж було нелегке завдання, та, на щастя, Янек згадав про чортів, яким допоміг помиритися на лузі.

Король знов страшенно розсердився, що донька так мучить і принижує нещасного нареченого, а себе виставляє на людський осуд, але Янек і цього разу заспокоїв його.

Другого дня він подався в дорогу, щоб за сім днів і ночей устигнути повернутися з пекла.