"Вона побачила їх",— шепоче Хамайкіно. Кінчик його язика впирається в шорсткий метал сюрчка. Сеньйора Мерседітас і далі мотає головою й харчить. Коза мекає, і Хамайкіно ловить її. За кілька секунд він бачить, як над жінкою нагинається якась тінь і гола рука тягнеться до її пов'язки. Він щосили дмухає в сюрчок і водночас кидається на прибульця. Свист піднімає всіх на ноги і губиться, заглушений лайкою і швидким тупотом, що лунає зліва і справа. Двоє чоловіків навалюються на жінку. Лейтенант діє блискавично: коли Хамайкіно підбігає до нього, він уже однією рукою тримає Нуму за чуба, а другою приставляє до його скроні револьвер, їх оточують четверо поліцейських з гвинтівками.
— Біжіть! — кричить Хамайкіно поліцейським.—У гайку його дружки. Мерщій, бо втечуть. Мерщій!
— Спокійно! — мовить лейтенант, не відриваючи очей від Нуми. Той краєчком ока намагається побачити револьвер. Він зовсім спокійний, руки його висять уздовж тіла.
— Сержанте Літума, зв'яжіть його.
Літума кладе на землю гвинтівку й розкручує сировицю, приторочену до пояса. Він зв'язує Нумі ноги, а потім над}ваё йому наручники. Підійшла коза і, обнюхавши Нумині ноги, починає їх лизати.
— Подати сюди коней, сержанте Літума.
Лейтенант ховає револьвер у кобуру й нахиляється до сеньйори Мерседітас. Знімає їй з рота пов'язку і розв'язує руки. Жінка зводиться на ноги, відганяє козу й підходить до Нуми. Мовчки гладить його чоло.
— Що він тобі зробив? — питає Нума.
— Нічого, — відказує вона.— Курити хочеш?
— Пане лейтенант, — править своєї Хамайкіно, — невже ви не розумієте, що за кілька метрів звідси, у гайку, його спільники? Ви що, не чули їхніх кроків? їх щонайбільше троє. Чому ви не пошлете нікого взяти їх?
— Заткни пельку, негре,— мовить лейтенант, дивлячись на нього. Він витирає сірник і підносить до сигарети, яку сеньйора Мерседітас
стромила в рот Нумі. Той жадібно затягується, тримаючи сигарету в зубах і випускаючи дим через ніздрі.— Я прийшов, щоб узяти тільки його.
— Що ж,— мовить Хамайкіно.— Тим гірше для вас, якщо ви не знаєте своєї служби. Я своє зробив. Я вільний.
— Так,— каже лейтенант.— Ти вільний.
— Коней подано, сеньйоре лейтенант,— доповідає Літума, тримаючи за повіддя п'ятеро скакунів.
— Посадіть його на свого коня, Літума,— наказує лейтенант.— Повезете його до міста.
Сержант разом з іншими поліцейськими піднімають Нуму і, розв'язавши йому ноги, висаджують на коня. Літума сідає позад нього. Лейтенант підходить до свого коня.
— Послухайте, сеньйоре лейтенант, а з ким поїду я?
— Ти? — перепитує лейтенант, ставлячи ногу в стремено.— Ти?
— Так,— говорить Хамайкіно.— Як же я?
— Ти вільний,— відповідає лейтенант.— Тобі не обов'язково їхати з нами. Можеш іти на всі чотири сторони.
Літума й інші поліцейські регочуть.
— Це, мабуть, треба розуміти як жарт? — питає Хамайкіно тремтячим голосом.— Ви не покинете мене тут, сеньйоре лейтенант. Ви ж чули ці шерехи, там, у гаю. Я дотримав свого слова. Ви не залишите мене тут самого.
— Якщо їхати швидко, сержанте, — мовить лейтенант, — то на світанні будемо в Піурі. Вночі краще їхати через піски. Коні менше втомлюються.
— Сеньйоре лейтенант! — благає Хамайкіно, чіпляючись за стремено офіцерового коня — Ви не покинете мене тут самого! Майте бога в серці!
Лейтенант стромляє другу ногу в стремено й відштовхує негра.
— Доведеться час від часу переходити на чвал,— каже він. — Як, по-вашому, буде дощ, сержанте Літума?
— Я гадаю, що ні, сеньйоре лейтенант. Небо чисте.
— Ви не можете поїхати без мене! — кричить Хамайкіно здавленим голосом.
Сеньйора Мерседітас заливається гучним реготом.
— Рушаймо! — наказує лейтенант.
— Сеньйоре лейтенант! — волає Хамайкіно.— Сеньйоре лейтенант благаю вас!
Коні поволі віддаляються. Хамайкіно вражено дивиться вслід. Світло лампи падає на його перекошене від страху лице. Сеньйора Мерседітас невтримно регоче. Зненацька вона змовкає. Складає рупором долоні й підносить до рота.
— Нумо! — гукає вона.— Я приноситиму тобі щонеділі фрукти!
І знов заливається гучним реготом. З гайка долинає тріск сухого галуззя і листя.