Я знову лягав; приречений на безрух, я мав уявну втіху від усього зразу: від гри, від купання, від ходні, від того, чим мені радив утішатися ранок, і радість моя була така буйна, що серце гучно стукотіло, наче заведена машина, але нерухома, змушена розвивати швидкість на місці, обертаючись круг себе.
Я знав, що мої подружки на узмор'ї, але не бачив, як вони йдуть повз неоднакові ланки моря, за якими далеко-далеко, коли ясніло, бовванів піднесений над синявими його баранцями схожий на італійське городище Рівбель, увесь, до останнього домочка, вирізьблений сонячним світлом. Я не бачив своїх подружок, але з долетілих до мого бельведера криків газетярів, "денникарів", як величала їх Франсуаза, криків купальників та захопленої грою дітлашні, криків, що увиразнювали, наче кигикання морських птиць, гомін плюскотливих тихих хвиль, — здогадувався, що вони близько, чув їхній сміх, подібний до сміху нерещ, затушкований у м'який шерех прибою, що долітав до моїх вух. "Ми чекали, — казала мені ввечері Альбертина, — чи не спуститесь ви. Але жалюзі у вас не відчинилися, навіть коли почався концерт". Справді, о десятій концерт бухав під моїми вікнами. У перерві, коли ще не було відпливу, знову до мене долинало текуче й немовчне шульпотіння валів, які ніби загортали кришталевими своїми сувоями скрипкові капричо й оббризкували шумовинням рвачкі виляски якоїсь попідводної музики. Та ось дзиґарі б'ють полудень, нарешті з'являється Франсуаза. І все літо в тому самому Бальбеку, куди я так поривався, бо він уявлявся мені збатоженим шквалами та заснованим туманами, стояла така осяйно сонячна і така стала погода, що коли Франсуаза відчиняла вікно, моїх сподівань ніколи не ошукувала заломлена на розі зовнішнього муру стяга світла, завжди однієї й тої самої барви, уже не хвильної як знак літа, а притьмянілої, наче неживий, штучний блиск емалі. І поки Франсуаза виймала з рамини шпильки, відчіпляла клапті матерії і розсувала фіранки, літній день, відслонений нею, здавався таким самим мертвим, таким самим одвічним, як чудова тисячорічна мумія, — досить було нашій старій служниці обережно розповити її з полотен, щоб вона постала перед моїми очима набальзамована, в золотих шатах.
Від перекладача
"У затінку дівчат-квіток" опубліковано у листопаді 1918 року видавцем Ґаллімаром. Цього другого тому "У пошуках утраченого часу" читачі "На Сваннову сторону" чекали понад п'ять з половиною років. Проте їхні перші двісті сторінок входили ще до першого тому, звідки Прустові довелося їх вилучити на вимогу видавця Ґрассе.У чернетці перша частина "У затінку дівчат-квіток" — "Довкола пані Сванн" нерозривна з третьою частиною нинішньої "На Сваннову сторону", — "Імена країв: ім'я". Отож сукупність цієї історії, якщо об'єднати те, що було роз'єднане сліпим жеребом видання, можна було б назвати, як це підмічає один із прустознавців, "Жільберта". Справді, її лейтмотивом є зустрічі героя з Жільбертою на Єлисейських Полях. Але, як видно з авторського заголовка, його розповідь пов'язана ще і з іншою героїнею — пані Сванн. Метаморфоза з Одеттою, так само як і страждання, завдані героєві її дочкою, роблять першу частину "У затінку дівчат-квіток" своєрідним продовженням "Сваннового кохання".
Писалася перша редакція приблизно від 1909-го до 1911 року. Історія створення другої частини тому "Імена країв: край" ще складніша. Перші редакції описують аж три поїздки героя на море. Під час першої поїздки герой вчиться вести спостереження за картинами природи; зустрічає він також нових людей: маркізу де Вільпарізіс, Монтаржіса, майбутнього Сен-Лу, і барона де Ґерсі, майбутнього Шарлюса, тоді як художник Ельстір лише згадується. Його наука, завдяки якій юнак навчається ще й розглядати картини, приносить свої плоди під час другої поїздки, саме тоді й появляється на пляжі ватага дівчат. Серед імен цих дівчат, принаймні до 1913 року, імени Альбертини не було. Ці дівчата, до яких належала і така собі мадемуазель Сванн і яку Пруст накреслив "туманно" саме перед початком розповіді про Жільбертину появу на Єлисейських Полях, призначені для останнього тому роману, що дивувати читача, знайомого з прийомом прустівської композиції, не повинно: стихійно працюючи над зовсім різними частинами вивершеної будови, Пруст завжди пам'ятає, хай навіть доводилося робити якісь перенесення, про призначення цих шматків. Відстрочена публікація першої поїздки на море дасть йому змогу включити сюди науку Ельстіра і ватагу дівчат, де вже першу ролю грає Альбертина.
"У затінку дівчат-квіток" видано накладом 3300 примірників майже одночасно з публікацією "Пастишів і різного" і новим виданням у Ґаллімара "На Сваннову сторону".
10 грудня 1919 року "У затінку дівчат-квіток" здобуває Ґонкурівську премію. За Пруста віддали голоси Постав Жефруа, Роні Молодший і Роні Старший, Анрі Сеар, Елемір Бурж, Леон Доде.
Анатоль Перепадя
Примітки
1
Твікінґем — резиденція графа Паризького під Лондоном. Бекінґем — резиденція англійської королівської родини. (Тут і далі — примітки А. Перепаді)
2
16 травня — тобто коли президент Республіки Мак-Магон утворив монархічний кабінет.
3
Леґуве Ернест (1807–1903) — романіст, драматург, найбільший успіх йому принесла п'єса "Андрієнна Лекуврер", написана у співавторстві зі Скрібом.
4
Дюкан Максим (1822–1883) — друг Флобера, автор "Літературних спогадів", член Академії.
5
Мез'єр Альфред (1826–1915) — політичний діяч і літератор, писав етюди про Шекспіра, Петрарку, Ґете.
6
Клодель Поль (1868–1955) — поет і драматург, автор п'єс "Благовіщення Діві Марії", "Атласний черевичок" з містичними мотивами.
7
Баррес Моріс (1862–1923) — прозаїк, член Академії, в романах "Під поглядом варварів", "Перекотиполе", "Натхненний пагорб" підносив національні цінності, критикував соціальні утопії, проповідував католицизм.
8
Беррі Жорж (1852–1915) — депутат, спершу монархіст і антидрейфусар, а потім незалежний республіканець.
9
Рібо Олександер (1842–1923) — поміркований республіканець, міністр закордонних справ, прем'єр-міністр, обраний до Академії того самого року, що й Баррес.
10
Дешанель Поль (1855–1922) — голова партії прогресистів, голова палати депутатів 1898–1902 та 1912–1920 років, президент Республіки.
11
Моррас Шарль (1868–1952) — письменник, діяч "Аксьйон франсез".
12
Доде Леон (1867–1942) — письменник, син Альфонса Доде. Прустів друг.
13
Теодосій — вигаданий персонаж, прообраз болгарського царя.
14
…пале-рояльський актор… — Пале-Рояль— паризький театр, де грали водевілі й комедії.
15
Берма — в цьому образі відбилися риси французьких актрис Рашель і Сари Бернар.
16
"Ревю де Де Монд" — грубий столичний журнал, з яким співробітничали Лоті, Коппе, Анатоль Франс, Мопассан.
17
…бачити Берму в "Андромасі", у "Примхах Маріанни", у "Федрі"… — "Андромаха" — трагедія Расіна (1667),"Примхи Маріанни" — комедія Мюссе (1833).Вірш цей узятий з расінівської "Федри".
Картина Тіціана "Пречиста" (1516) збереглася у церкві Сан— та Марія Ґлоріоза деї Франі у Венеції.
Ла Скуола Сан-Джорджо дельї Ск'явоні у Венеції виставляє в одній із зал ряд картин Віттора Карпаччо, виконаних десь між 1501 і 1507 роками. Великі полотна складають чотири цикли: євангельський цикл, цикл святого Єремії, цикл святого Трифона і цикл святого Юрія.
18
"Напівсвіт" — комедія Александра Дюма-сина (1855).
19
…для пам'ятника Юлію II… — тобто надгробок папи Юлія II роботи Мікеланджело (1513–1545).
20
…Медічі в П'єтросантському кар'єрі… — Мікеланджело створив славетну Капелу Медічі, беручи мармур з кар'єрів в Апуанських Альпах.
21
Енона — Федрина подруга з расінівської трагедії.
22
Ариція — расінівська царівна у полоні.
23
Ментор — в "Одіссеї" знатний житель Ітаки, якому Улісс, вирушаючи до Трої, доручив доглядати дім і виховувати свого сина Телемака. Ментор став героєм твору Фенелона "Телемакові пригоди". Ім'я Ментора зробилося загальним для означення наставника, мудрого вчителя.
24
Анахарсис — скіфський філософ, друг грецького політика Солона. У романі абата Бартелемі "Подорож юного Анахарсиса по Греції у IV сторіччі до нашої ери" (1788) герой втілює собою чистоту і повернення до природи.
25
3 належною поправкою (лат.)
26
Ке д'Орсе — набережна Сени, де розміщене міністерство закордонних справ.
27
Вікторія-Пьянца — африканське озеро, з якого витікає Ніл.
28
Ватель — маршалок принца Конде, наклав на себе руки, не догодивши під час обіду якоюсь стравою Людовікові XIV. Ця історія описана в листах пані де Севіньє.
29
Воґубер — вигаданий персонаж, француз при цареві Теодосії.
30
Консульта — римський палац, садиба міністерства закордонних справ Італії.
31
Фарнезе — римський палац, садиба міністерства закордонних справ Франції.
32
Карраччі — галерея у палаці Фарнезе з фресками на міфологічні сюжети, виконані між 1597-м і 1606 роками Аннібале та Аґостіно Карраччі.
33
Вільґельмштрасе — берлінська вулиця, де було міністерство закордонних справ Німеччини.
34
Сент-Джеймський кабінет… — Сент-Джеймс — палац, садиба британського уряду, суворого архітектурного стилю, символ британського двору й уряду.
35
Співочий міст — петербурзький міст через Мойку, де розміщалося міністерство закордонних справ.
36
Двоголова монархія — Австро-Угорська імперія.
37
Монтечіторіо — римський палац, де засідала палата депутатів.
38
Бельплац — віденський майдан, де розміщалося міністерство закордонних справ.
39
Барон Луї — діяч спершу на службі у Наполеона І, а потім міністр за Людовіка XVIII.
40
…еттинґенівський погляд… — Еттинґени— баварські магнати з титулами дуків.
41
…той, хто прогнав Бісмарка… — Кайзер Вільґельм, незадоволений політикою Бісмарка щодо Росії, змусив канцлера подати у відставку.