Незабутні сторінки поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки"

Незабутні сторінки поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки"

Передусім звертає на себе увагу вступ до поеми. Та й не один, а два. У них даються міркування про історію гайдамацького руху, про ті джерела, до яких звертався Шевченко, створюючи поему. Але особливе значення, по-моєму, в цих вступах мають рядки-роздуми про українську мову, літературу. Шевченко стверджує, що він пише тією мовою, "що мати співала, як малого повивала, з малим розмовляла". Саме "Кобзар", "Гайдамаки" були першими ластівками української літератури, а Шевченко, як Данте в Італії чи Пушкін у Росії, став основоположником української літературної мови та національної літератури. І якщо вся поема — це уславлення мужності народних борців за свободу, то ці сторінки поеми — приклад справжнього подвигу геніального поета, який протиставив "шляхетній" і культурній тематиці тогочасної літератури свою "кобзарсько-мужицьку" музу.

Найяскравіші і найбільш вражаючі сторінки поеми присвячені картинам визвольної боротьби українського народу.

Пекельнеє свято

По всій Україні сю ніч зареве,

Потече багато, багато, багато

Шляхетської крові. Козак оживе...

Вірними лицарями свободи постають перед нами Ярема, Залізняк, Гонта. Хіба можна забути, як на тлі кривавих пожеж народної помсти вимальовується постать у чорній киреї: мужній ватажок народного повстання Іван Гонта своїм синам хату серед степу "глибоку будує", просить у них прощення за те, що змушений був убити їх. Непомірно дорогу ціну заплатив він за свободу.

Спочивайте, діти,

Та благайте, просіть бога,

Нехай на сім світі

Мене за вас покарає,

За гріх сей великий!

Простіть, сини!

Кожен рядок, кожне слово цієї поеми дзвенить славою козацькій вольниці, возвеличує подвиги в ім'я свободи рідного народу. Поема сповнена і великою тугою за тими славними часами. Серце поета болить від того, що правнуки героїчних прадідів ходять у ярмі, забули своє минуле.

Історичні й художньо-літературні джерела поеми Т. Шевченка "Гайдамаки"

У ряді своїх ранніх творів Шевченко оспівав героїчне минуле українського народу.

Поема "Гайдамаки" посідає визначне місце в творчості поета. "Гайдамаки" написана в видана була вперше окремою книжкою в 1841 році. Присвятив її поет В. І. Григоровичу, секретареві Академії мистецтв, одному з учасників викупу поета з кріпацтва. Для її написання Т. Шевченко використав наявні тоді праці, а головним чином народні перекази про повстання, які чув поет від старожилів: "Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей...", — писав Шевченко у передмові до поеми. Багато розповідей про Коліївщину чув малий Тарас від свого діда, що був її активним учасником. Згодом Шевченко називав себе онуком гайдамаки. У "Епілозі" поеми Шевченко з глибоким почуттям згадує ті захоплені розповіді діда:

Столітні очі, як зорі, сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось:

Як ляхи конали, як стріха горіла.

Сусіди од жаху, од жалю німіли.

І мені, малому, не раз довелось

За титаря плакать.

Поет характеризує свою поему як відтворення яскравих розповідей діда:

Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав.

Під час роботи над поемою Шевченко ознайомився й з деякими друкованими історичними джерелами, пов'язаними з Коліївщиною. Поет скористався ними для характеристики суспільно-політичного ладу Речі Посполитої, конфронтації магнатів і шляхти з королівською владою, зокрема — королем Станіславом Понятовським, діяльності шляхетських конфедерацій та їхньої ролі в спричиненні Коліївщини. Шевченко ознайомився з романом польського письменника М. Чайковського "Вернигора" і взяв з приміток до нього деякі подробиці для відтворення епізоду захоплення гайдамаками Умані, зокрема — вбивства Гонтою своїх синів. Але вони виявилися неточними. Гонта не вбивав синів, та й мав не двох, а одного сина.

Для реакційних дворянських письменників і істориків характерне було негативне трактування Коліївщини. Гайдамаки для них — "злодії", "розбійники", "криваві бунтівники", що заплямували себе жорстокою розправою над панами. Шевченко рішуче відкинув подібний погляд на повстанців. У основу поеми він поклав оцінку Коліївщини й гайдамаків, висловлену в народнопоетичних джерелах-переказах, піснях, оповіданнях. Все опубліковане в той час Шевченко читав з великим зацікавленням. Це "Історія Малої Росії" Д. Бантиш-Каменського, "Історія Русів" невідомого автора, "Історія королівства польського" та ряд інших праць.

У "Епілозі" поет спеціально розглянув облудні погляди на гайдамаків як на розбійників і пристрасно заперечив їх. У поемі гайдамаки змальовані як справжні герої, сини народу, патріоти, гайдамаччина — як героїчна сторінка визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення.

Отже, основним джерелом створення поеми "Гайдамаки" стала видатна історична подія — селянське повстання 1768 р. (гайдамаччина), глибокий інтерес Тараса Григоровича до історії України, використання різних друкованих і усних джерел, що існували на той час. Найважливішими стали для поета історичні пісні, думи та перекази, в яких події з історії України трактувалися самими народними масами. Високохудожня й багата українська народна творчість була для поета також і значним фактором у формуванні його історичних поглядів.