Тарас Шевченко — Гайдамаки (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: історико-героїчна, соціально-політична поема.

Напрям, течія: романтизм (виняткові особистості в трагічних обставинах) із елементами реалізму (соціально-політична дійсність).

Система віршування: поєднання силабо-тоніки, силабіки, ритмізованої оповіді ("шевченківський вірш").

Віршовий розмір: різномаїття розмірів.

Римування: різноманітне.

Строфа: різноманітна строфіка й наявність нестрофічних фрагментів.

Провідний мотив, мотиви: "історичне безпам'ятство українців", "патріотизм", "соціальна справедливість", "національне відродження", "щире кохання", "людина-герой"; "релігійне протистояння".

Тема: боротьба українського народу проти польського панування (соціального, політичного й релігійного гніту). В основі поеми реальні події 1768 року — повстання на Правобережній Україні під проводом Максима Залізняка й Івана Гонти, відоме під назвою Коліївщина, метою якого було звільнення України від польського панування та єврейського знущання й приниження, ліквідація уніатської церкви, відновлення Гетьманської держави.

Ідея: заклик до боротьби за незалежність, возвеличення національно-визвольного руху в Україні та його народних героїв; засудження нікчемності, боягузтва, історичного безпам'ятства українців.

Композиція: твір складається зі вступу, "Інтродукції", 10 розділів ("Ярема", "Конфедерати", "Титар", "Свято в Чигирині", "Треті півні", "Червоний бенкет", "Гупалівщина", "Бенкет у Лисянці", "Лебедин", "Гонта в Умані"), "Епілогу", "Передмови" й звернення "Панове субскрибенти!".

Вступ: Ліричний герой розмірковує над скороминущістю життя, над своїм талантом (любов до України) і своїм безталанням (любов ця нікому не потрібна), показує, що в той час, як йому не дають спокою думи про долю своєї Вітчизни, мови, козацької слави, багато українців, які "навчилися, набралися науки" вважають це маячнею, не вартою уваги, бо прийшов час, коли треба співати не про славу козацьку, а про "Матрьошу й Парашу — красу нашу". Ліричний герой не поступається своїми поглядами, бо не дають йому спокою "привиди" козаків, які приходять до нього в убогу хатину на раду, вселяючи віру й надію на краще, на те, що із "розритих могил" ще підніметься слава козацька, постане нова Січ, нова Україна.

"Інтродукція": Опис подій в Україні напередодні Коліївщини: унаслідок чвар на політичному ґрунті, спричинених розбіжностями в поглядах шляхти на Московію та взаємодію з нею, по Україні, Литві, Молдавії розходяться загони конфедератів (вояків), які повинні протистояти тиску Росії й захищати місцевих, замість цього ж вони, "злигавшись із жидами", починають чинити сваволю й знущатися з простого люду, що викликає обурення народу й стає поштовхом до того, що українці "святять ножі" й піднімаються на повстання.

"Ярема": Ярема на службі в жида Лейби — Ярема йде у Вільшану — роздуми над "бідним багатим" сиротою Яремою.

"Конфедерати": Конфедерати приходять до Лейби, принижують його, вимагають гроші — Лейба вказує на титаря, у якого нібито є гроші — вирушають до титаря у Вільшану.

"Титар": Ярема зустрічається з Оксаною — прощаються — Ярема йде в гайдамаки — конфедерати знущаються з батька Оксани й убивають його — Оксана якраз повертається з побачення, її забирають у полон — Ярема, який нічого ще не знає, радо йде до Чигирина "святити ножі".

"Свято в Чигирині": Плач над зруйнованою колишньою колискою слави козацької, столицею гетьманів Чигирином — люди збираються в гаю над Тясмином — старшина обговорює ватажків (Залізняка, Гонту) — Божий чоловік співає пісні про Хмельницького, Залізняка, гайдамаків — задзвонили в церкві на освячення ножів — плач за долею колишніх отаманів і гетьманів.

"Трел півні": Ярема радісний іде з освяченим ножем на Черкаси — у ніч на Маковія (14 серпня) починається повстання.

"Червоний бенкет": Усе в полум'ї й крові — Залізняк запримічає Ярему й дає йому прізвисько Галайда — Ярема довідується від Залізняка, що титаря вбито — Ярема хоче страшної помсти — вирушають у Лисянку — Ярема згадує, страждає, а ворогів "...так і кладе по три, по чотири".

"Гупалівщина": Шляхта трясеться — міркування ліричного героя про причини злиденного, підневільного стану українців, якими є заздрість, братовбивство, взаємна ненависть, розбрат — Ярема з гайдамаками у Вільшані, довідується про долю титаря й Оксани — приходять у Лисянку.

"Бенкет у Лисянці": Різанина в Лисянці — Ярема шаленіє — нічна вечеря на горах трупів серед площі — старий Волох (кобзар) співає веселих пісень — Ярема страждає за Оксаною — зустрічає Лейбу й довідується, що Оксана в замку — гайдамаки палять замок, Ярема рятує Оксану.

"Лебедин": Оксана хвора в бабусі-черниці — через тиждень вінчання Оксани та Яреми — Ярема відразу ж іде далі воювати.

"Гонта в Умані": Минула зима, уже весна, а повстання триває — різанина ляхів в Умані, Ярема лютує-мститься — ксьондз-єзуїт приводить до Гонти його малих дітей-католиків — Гонта ріже власних дітей — увечері гайдамаки бенкетують, а Гонта таємно в сльозах ховає синів, які, як і він, змушені загинути через його фанатичну любов до України.

Епілог: Ліричний герой (автор) згадує своє дитинство й сльози від розповідей діда про Коліївщину, титаря — розповідь про страшну смерть Гонти, про долю Залізняка, Галайди — гайдамаччина минула, а кривда лишилася — Січ зруйнована, козацькі могили забуті й розриті.

Передмова: Передмова після мови, у якій автор зауважує: "Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами".

Панове субскрибенти! (передплатники): Іронічно-саркастичне звернення до передплатників твору, імена яких автор хотів зазначити в книжці, зокрема до тих паничів, "що соромились свою благородну фамілію (Кирпа-Гнучкошиєнко-в) і надрукувать в мужицькій книжці".

Композиційною особливістю поеми є наявність двох своєрідних вступів: перший — лірично-філософський пролог; другий — історично-полемічний пролог під назвою "Інтродукція".

Художні засоби, стилістичні фігури: увесь арсенал, особливу роль відіграють вставні елементи — народні пісні, виконувані кобзарем, авторські відступи, екскурси в минуле.

Образи та символічні образи: людей: Максим Залізняк — реальна особа, ватажок гайдамацького повстання; трагічний образ патріота; Іван Гонта — реальна особа, ватажок гайдамацького повстання; суворий і грізний месник, для якого основним у житті є визволення рідної землі; людина-патріот, яка свідомо йде на невимовні страждання й муки; Ярема Галайда — вигаданий персонаж, "сирота убогий", наймит корчмаря Лейби; романтичний герой, який кохає Оксану; наділений винятковими, гіперболізованими рисами; показаний у динаміці: на початку поеми — це звичайний селянин; з часом — мужній месник; Оксана — кохана Яреми; титар — батько Оксани; діти Івана Гонти, яких він убиває за те, що вони католики; Волох — "божий чоловік", кобзар; Лейба, Хайка — жиди, що знущаються з українців; гайдамаки — узагальнений образ повстанців, людей різного соціального стану, що діють як цілісна могутня сила (у їхньому зображенні автор широко використовує поєднання двох планів: загального та конкретного); конфедерати — представники польської шляхти, які чинять сваволю; народ — соціально та національно неоднорідна маса, яка готується до повстання як до свята; природи: місяць, ліс, річка; предметів і явищ: свячені ножі, площа, бенкет (кривавий), червона китайка, замок, церква, міста, різанина.