Засудження фанатизму в оповіданні М. Хвильового "Я (Романтика) (3 варіант)

Бурхливий початок двадцятого століття був багатим на радощі і розчарування. Революції, що відбувалися одна за одною, обіцяли початок нового життя, будівництво якого було зухвалим і радісним. Але невдовзі щось змінилося, і найбільш прозірливі й чесні побачили разючу невідповідність між тим, що будували, і тим, що мали, між світлим ідеалом і вражаючою дійсністю, між високою метою і жахливими засобами її досягнення. Одним із перших побачив 1 зрозумів цю невідповідність Микола Хвильовий, і поетичне оспівування героїки революції у його творах змінили неприкрита правда про шляхи до "нової щасливої ери" і гуманне засудження цієї революції.

У своїй новелі "Я(Романтика)" письменник показує трагічні наслідки фанатичного служіння ідеї, що проголошена зверху, а не йде з глибини душі. Автор через образ головного героя показує, що не можна сліпо йти за поводирем, йти, не замислюючись, не аналізуючи, не маючи своєї власної думки про те, що відбувається навкруги, що завжди слід бути готовим дати опір, що не можна приймати рішення раз і назавжди.

Микола Хвильовий малює образи типових революціонерів, впевнених у тому, що вони обрали єдиний вірний життєвий шлях. Вони фанатично служать абстрактному ідеалу, живуть в його ім'я, і ніяка сила в світі не зможе переконати їх змінити своє життєве кредо.

Вони впевнено йдуть до своєї мети і вживають найжахливіші засоби для її досягнення, бо, на їх думку, висока мета, а їхня мета, безперечно, найвеличніша, виправдовує будь-які засоби. їх не лякають смерті "невинного обивательського хламу", зламана доля дітей, що за їхнім наказом залишилися сиротами, прокльони матерів, котрі втратили своїх дітей — свої єдині надії, адже вони вірять, що будують для них світле майбуття.

Ставлення письменника до цих фанатиків виражається вже в тому, як він їх називає — дегенерати, що в перекладі з латини означає "виродки". Так, точнішого слова не підбереш. У них виродилося все людське, гуманне, вони втратили істинні цінності. Головний герой новели керує батальйоном, який складається з "юних фанатиків комуни", що розчищають дорогу революціонерам. Поряд з ним завжди перебувають "сторожі його душі", які знищують усе людське і чуйне, — доктор Тагабат "з холодним розумом і каменем замість серця" та "вірний вартовий на чатах", який у будь-яку хвилину готовий виконати наказ. Як результат повної і безповоротної дегенерації змальована сцена вбивства "главковерхом чорного , трибуналу" своєї матері, яка єдина в цілому світі могла підтримувати в синові залишки людського.

Змальовуючи сцену вбивства, Микола Хвильовий не тільки засуджує фанатичне служіння ідеалам, він застерігає сучасників і нащадків від непоправної втрати істинних цінностей.