Проблематика оповідання Миколи Хвильового "Я (Романтика) (1 варіант)

"Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до інших і до себе, хворобливо вразливий і гордий, недоторканний і суворий, а часом — ніжний і сором'язливий, химерний характерник, залюблений у слово і форму мрійник", — так писав про Миколу Хвильового В. Коряк. І справді, твори цього письменника нікого не можуть залишити байдужими. Хтось захоплюється, хтось говорить, що нічого страшнішого не читав, та про байдужість не варто й згадувати.

Одним із тих творів, що найбільше вразив мене і змусив задуматися над зображеним, є оповідання "Я (Романтика)". У цьому творі, чи не найсильнішому в прозовому доробку автора, поставлено ряд питань, на які кожен читач мусить дати відповідь. І та відповідь буде мірилом людяності в нас.

Микола Хвильовий ставить свого героя, справжнього революціонера і захисника нової ідеології, перед страшним вибором: зберегти вірність ідеям більшовизму і стати матеревбивцею чи поступитися фанатичними переконаннями, можливо, позбавитися життя внаслідок цього, але залишитися Людиною. Ми спостерігаємо, як поступово розколюється внутрішнє "я" головного персонажа (це видно із внутрішніх монологів, із постійних спроб самовиправдатися). Так розгортається найголовніша колізія — колізія гуманізму і фанатизму або, краще сказати, герць між синівською любов'ю і революційним обов'язком. До останнього читач сподівається, що переможе людяність, але для того, хто вбив шістьох ("...Шість на моїй совісті? ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів — тьма на моїй совісті!!!"), хто убив матір трьох дітей ("Женина сказала глухо й мертво: "Слухайте, я мати трьох дітей". Я: "Розстрілять!"), убивство власної матері — лише справа часу. Не можна залишатися людиною, якщо ти служиш дійсності, яка, як зграя голодних вовків,, полює на найменші куточки твоєї душі.

Микола Хвильовий дає вичерпну відповідь на поставлене питання: чекіст і Людина не можуть співіснувати в одній особі, після подібного самознищення через убивство найріднішої людини залишається не особистість, а тільки дегенерат з вузьким лобом і приплюснутим носом. Суспільство, що складається з дегенератів, — страшна картина майбутнього, яке передбачав письменник.

Інша проблема, на розв'язанні якої зупиняється Микола Хвильовий, — розбіжність між мрією і дійсністю. Як правило, в усіх творах письменника час різко поділений на майбутнє ("загірну комуну", "голубу даль") і сьогодення, зображене в темних тонах, криваве і жорстоке. Герой оповідання "Я (Романтика)" прагне досягти загірної комуни, тої, де "жевріють кургани", де "йде Марія", та замість цього опиняється "серед мертвого степу", який не освячує своєю присутністю Божа Мати. Отже, відповідь на питання, чи виправдовує мета використані засоби її досягнення, однозначна для читача: нічим не можна виправдати втрати людяності, втрати моральних чеснот, які й відрізняють людину від звіра.

Талановитий майстер слова, видатний психологіст, Микола Хвильовий не оминав болючих проблем свого часу, він не приховував недоліків нового ладу, а відверто ставив питання, які його хвилювали. Своїми творами письменник, напевно, зберігав чиїсь душі від руйнації, дарував новий шанс не загубити себе на перехрестях історії. Його новели й оповідання, що викликають бурхливі емоції, є найкращим мірилом духовності кожного з нас.