Влада, яка прийшла в Україну після революції 1917 року, принесла із собою нову ідеологію. Заклики радянських вождів звучали заманливо: не повинно бути великого соціального розриву в суспільстві, коли один помирає з голоду, а інший має всі матеріальні блага; усі люди рівні, як брати; кожна людина повинна відчувати себе патріотом рідної землі... Однак скоро заклики до миру й обіцянки світлого майбутнього перетворилися на ріки крові, спалахи ненависті, справжню братовбивчу війну. Це не перебільшення, бо в ті часи брат ішов на брата, колись відданого друга доводилося сахатися, люди жили у постійному страху опинитися серед так званих "ворогів народу", а отже, серед приречених на смерть.
"...Шість на моїй совісті? і це неправда. Шість сотень. Шість тисяч, шість мільйонів — тьма на моїй совісті! Тьма!" — думає головний герой новели Миколи Хвильового "Я (Романтика)".
Він чекіст, щоденний обов'язок якого полягає в тому, щоб вимовити жорстоке слово "розстрілять" у тривожні обличчя приречених людей. У чому ж винні ті нещасні? Лише в тому, що мають власні політичні погляди, вірять у Бога, не хочуть жити в тісних рамках радянської ідеології. За це, на думку головного героя твору та його колег, їх варто позбавити життя, аби не заважали будівництву найщасливішої держави на світі й не підбурювали своїм прикладом до "інакомислення" інших людей.
У нестямному фанатичному пориві чекісти ставлять підписи під тисячами страшних вироків, уже не розрізняючи облич і не задумуючись над долями засуджених. їхній Месія — ЧК, він, мов моторошний Молох, вимагає нових жертв, виконання плану з виявлення "ворогів народу". І герої новели виконують і перевиконують цей план.
- "Я (Романтика)" (повний текст)
- "Я (Романтика)" (скорочено)
- "Я (Романтика)" (аналіз)
- Чому М. Хвильовий присвятив новелу "Я (Романтика)" твору М. Коцюбинського "Цвіт яблуні"?
Та ось серед суцільного мороку кімнати, де засідають чекісти, з'являється сумне тривожне обличчя матері головного героя твору, тієї жінки, завдяки якій він хоч іноді почував порухи людського у своїй душі.
У читача жевріє надія: це ж той момент, коли безжалісний кат повинен зрозуміти, що ніяка надумана фальшива ідеологія не варта смерті найріднішої людини... Та лунає сміх одного з працівників ЧК, доктора Тагабата: "Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з "мамою" (він підкреслив "з мамою"), як умів розправлятися з іншими".
Мученицький вираз на обличчі героя твору свідчить про внутрішню боротьбу із самим собою, про те, наскільки важка для нього ця ситуація, проте єдина думка пронизує його єство: "Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент?" І чекіст прирікає матір на смерть, більше того, сам стріляє у скроню тієї, яка народила й виховала його. Він обирає скороминущі ідейні цінності, дбає про професійну репутацію, забувши про вічне, про століттями надбане народом — ідеали родинного життя.
"Я — чекіст, але я і людина", — стверджує головний герой новели "Я (Романтика)", виправдовуючись перед самим собою. Та читач розуміє: після убивства матері ці слова втрачають сенс, бо ми вже бачимо не Людину, а саме чекіста-фанатика. І недарма Микола Хвильовий не дав імені своєму герою. Таких безликих "я" в часи кривавих репресій було дуже багато...