Камінний хрест — символ трагічної долі українського селянина-бідняка (за новелою В. Стефаника "Камінний хрест") (4 варіант)

Еміграція. Скільки їх, українців, живе за кордоном. Протягом 1890-1910 років тільки з Галичини виїхало за кордон 300 тисяч українців. Цієї теми торкалися у своїй творчості багато письменників. Та й розглядалося це питання по-різному. Бо ж і покидали свою батьківщину люди з різних причин.

У Стефаника в "Камінному хресті" еміграція — один з виходів для селян з нестерпного становища, пошуки кращої долі. Безземелля, занепад селянських господарств, загроза смерті — це штовхає селян до еміграції. Але й втрата батьківщини для багатьох була рівноцінною смерті. Так і з'явився камінний хрест на "могилі" живих людей як символ трагедії у житті українців.

Hовела "Камінний хрест" — єдиний твір Василя Стефаника присвячений темі еміграції. В основу твору покладено справжній факт. Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. Він і понині стоїть на найвищому пагорбі в Русові.

Герой новели Іван Дідух емігрує, піддавшись вимогам дружини і синів: "Два роки нічого в хаті не говорилось, лише Канада та й Канада..."

Іван не тішив себе ніякими ілюзіями. Він переконаний, що Канада — це могила для нього і дружини.

Так, на горб "щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле", що його отримав Іван Дідух у спадщину від батьків, на нього витратив селянин молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Hе багачем, але свій шматок хліба був. А тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, Іван добровільно залишає. "Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кільки біді витримати", — звучить розпач у словах селянина.

Для героя розставання з рідною землею — трагедія. Пройнятий страшною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. Та й весь він наче закам'янів.

Картини прощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танець — все це намагання автора показати читачеві народну недолю, людське горе і водночас сподівання трудівника на краще майбутнє.

Василь Стефаник — великий знавець психології людини в її найкритичніші хвилини життя. Письменник часто подає свого героя в ситуації відчаю, розпуки, захмеління з горя, тобто в такому стані, коли наболіле виривається на зовні. Камінний хрест зі своїм і жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному горбі, став пам'ятником не лише його родині, а й всім тим трудівникам, які виїздили до "Гамерики" й Канади, котрі асоціювалися у Стефаника з могилою, став символом трагізму життя селянина-бідняка, емігранта.

Чуєш, брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком

Журавлі в вирій.

Чути: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька Зітру

( Богдан Лепкий ).

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

Можливі варіанти вступу:

Творчість Василя Стефаника виросла з безмежної любові до селянина, з несхитної віри у його велику духовну силу. "Я люблю,писав він,— мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру, що витворила з них людей, котрі смерті не бояться. За те, що вони є, хоч пройшли над ними бурі світові... Є що любити і до кого прихилитися. За них я буду писати і для них".

В історії літератури — не лише української — мало письменників, які б з такою проникливістю розкрили трагедію трудівників-селян в умовах капіталістичної дійсності, які б мали право сказати так, як Василь Стефаник: "... Я свою душу пустив у душу народу , і там я почорнів з розпуки..."

Василь Семенович Стефаник належить до славної кагорти українських демократичних письменників кінця ХІХ — початку ХХ століття. Його творчість міцно ввійшла в духовну скарбницю нашого народу в золотий фонд української класики. Вийшовши з селянства В.Стефаник був оборонцем і виразником його інтересів. Співцем селянської душі і володарем дум селянства, поетом мужицької розпуки і мужицьким Бетховеном слушно називали В.Стефаника його сучасники. Зображуючи страждання селян Галичини в лещатах капіталістичної експлуатації, письменник створив ряд глибоких за своїм змістом і високодосконалих за художньою формою новел...

Василь Стефаник має світову славу як майстер психологічної новели. Його оповідання з життя сільського люду, що відзначаються високою простотою і глибоким ліризмом, Іван Франко порівнював з найкращими народними піснями. Змалювання трагічного становища селян Західної України в умовах буржуазно-поміщицького ладу наскрізна тема новел письменника, особливо виразна в ...

Василь Стефаник... В історію української літератури він увійшов як автор глибоких змістом, самобутніх формою соціально-психологічних новел із життя західноукраїнського трудового селянства, як письменник, уся творчість якого спрямована на захист трудової людини від світу зла й несправедливості, на розкриття її мук і драм, породжених жорстокою тогочасною дійсністю. Василь Стефаник із глибокою життєвою і художньою правдою показав у своїх творах...

Василь Стефаник... Син неписьменного хлібороба з покутського села, вихідець із низів народних, які століттями несли на своїх плечах тяжкий тягар соціального і національного поневолення, він прийшов у літературу, щоб стати захисником скривджених і знедолених, сказати про них своє слово...

"Як коротко, сильно і страшно пише ця людина", — сказав про Стефаника вражений до сліз Максим Горький. І справді, коли читаєш новели письменника, тебе пронизує гострий, нестерпний біль. Чим обумовлена така сила впливу?.. Переживаннями. Читач переживає те, що пережив сам письменник, він страждає і радіє, коли страждає і радіє письменник. Hе слід забувати і про те, що переживання читача — то відблиск думок і почуттів митця. І чим сильніше джерело, тим ясніше світло лягає довкола. Василь Стефаник був таким могутнім джерелом, що не кожен може витримати й відблиск його. В його промінні не поніжишся. Те проміння палить...

Духовна єдність з народом дала письменникові можливість не тільки пізнати, а й розкрити перед світом душу бідного селянина ніжну й чулу до краси світової, здорову й горду з природи, але неймовірно зболену, розторгану, пошматовану.