І
"Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну..." Отак разом із конем і підпрягався до будь—якої роботи. Іван Дідух працював багато, не менше, ніж його кінь. Але коня жалів більш, ніж себе.
Десять років відслужив Іван у цісарській армії. А "як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину завалену...
Розділ 1
"Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну…". Іван працював на рівні зі своїм конем, ніколи себе не жалів.
З нього часто насміхались, що він так піклується за землю на горбі, яка була найгірша на селі...
Відколи Івана Дідуха пам'ятали в селі, він впрягався разом із конем і виконував усяку роботу нарівні з ним, але коня жалів більше, ніж себе.
Десять років відслужив Іван в армії, коли повернувся, то вже не застав батьків живими. У спадок йому дістався шматок найгіршої в селі землі — на піщаному горбі. Там ніхто не орав і не сіяв, а Іван взявся те робити. Конем підвозив гній до горба, а тоді сам його виносив на гору. Працював так тяжко, що перегнувся, звали його на селі Переломаним...
Скільки у селі пам’ятають Івана Дідуха, у нього завжди була одна конячина, якою селянин оброблював горб, що залишився йому у спадок від батька. Незрозуміло було, хто з них більше тягне плуга — Іван чи коняка, але чоловік ніколи не кричав на худобину.
У селі Івана всі називали Переломаним, тому що на горбі його колись продули вітри, звідтоді в нього болить поперек.
Все життя гарував Іван навколо свого горба, завозив на нього гній, забивав кілля, щоб весняні води не змивали ґрунт...