Трагізм селянської долі в новелах Василя Стефаника (2 варіант)

Він витісував слово, як брилу.

Він трудився завзято, як вія,

Аж допоїш не падав безсило...

І коли відчинялися двері,

Щоб гукнути йоге на двір,

Він лежав, наче мрець, на папері,

Та зате був живий папір.

П. Сорока

Василь Семенович Стефаник — геніальний український письменник. І.Франко вважав, що В. Стефаник виділявся серед письменників "найбільшим талантом": був найбільшим митцем, "який появився у нас від часу Шевченка". Його іменем, за висловом Франка, ми "можемо повеличатися перед світом".

Новели письменника "Кленові листки", "Новина", "Камінний хрест" були новим словом у світовій літературі. У цих творах одна тема — трагічна доля селянської родини, особливо дітей бідняків, їх нікому приголубити, обігріти, сказати ласкаве слово — мати й батько не мають часу, бо знемагають на важкій роботі, здобуваючи шматок хліба, або й зовсім батьків немає. І розлітаються діти, як кленові листки восени.

Перед читачем "Кленових листків" постає вражаюча картина. Натомлені люди сидять, "як вкопані", не мають сили навіть поворухнутись; "руки найрадше не рухались би, лише спочивали би зігнені в кулак на колінах". В. Стефаник малює своїх героїв покірними, але велика сила таїться навіть у цих умиротворено-стомлених постатях. Образи нерухомих тіней, схожих на велетнів, які сягають аж до стелі, символізують безмежність поки що прихованої людської сили.

З великою ніжністю змальовує Стефаник маленьких нещасних людей, яких у майбутньому чекають тільки тяжка праця і неймовірні злидні. А як виразно виписана трагедія селянської родини. Умираюча мати "клала коліна під груди", заціплювала губи — це ж який біль проймав ш А вона боялась закричати, щоб не злякати дітей. Семенко ще не може збагнути всієї трагічності смерті і свого майбутнього сирітства. І тим трагічніше звучання новели.

Письменник зумів знайти вражаючу художню деталь, що стала акордом твору — пісню про кленові листки, яку співає слабким уривчастим голосом мати. Мелодія ніжним смутком і щирим благословенням огортає душі дітей. Пісня звучить гімном матері-страдниці, високим духовним силам людини з народу, яка зуміла протиставити смерті свою любов до дітей.

Страшно читати про жахливу трагедію селянина Гриця Летючого з "Новини", що призводить його до страшного злочину — вбивства дітей! Смерть дружини, неможливість прогодувати і зігріти своїх дітей... Батько з розпачем дивиться, як голодні діти заходяться біля кусника хліба, "як щенята біля голодної кістки". Діти "їли хліб на печі, і дивитися на них було страшно і жаль. Бог знає, як ті дрібоньки кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі ї що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'я... Гриць глянув на них із лави і погадав: "Мерці"..."

Стефаникові слова так тривожать душу, так глибоко западають у серце, що не можеш переказувати зміст, хочеться його цитувати. Страшний вигляд дітей-сиріт так перелякав батька, що "аж піт його обсипав". Яких сил коштувало боротись із жахливою думкою! До чого доведена людина, яка вбиває власних дітей, страждаючи від безвиході! Автору вдалося викликати співчуття до дітовбивці. Герой новели Василя Стефаника лишився людиною, в його серці горить великий жертовний вогонь батьківської любові і батьківського страждання.

Багатостраждальна історія нашого народу, ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Одна з них висвітлюється В. Стефаником у новелі "Камінний хрест". На думку Лесі Українки, вона "вражає і бере за душу".

Письменник дає яскраве уявлення про тяжку долю західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Показавши людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим, — Стефаник показує безвихідне становище трудівників. Іван Дідух прощається з сусідами і виїздить до Канади, де має будувати нове гніздо. Він, як перед смертю, прощається з жінкою, з дітьми, з селом. Виявляється, що він уже "собі на своїм горбі хресток камінний поклав", як покійникові. Далека й невідома Канада асоціюється в нього з могилою. Стефаник, будучи вірним правді життя, в своїх творах змальовує людей, які страждають, у безсиллі опускають руки, навіть гинуть.

Новели Стефаника — величний пам'ятник всьому українському народові, яскравий прояв його геніальності. Його творчість належить до кращих здобутків вітчизняного художнього слова, вона є одною з чарівних перлин у світовій літературно-мистецькій скарбниці.