Пісенна творчість Андрія Малишка (5 варіант)

Багатьом віршам видатного українського поета Андрія Самійловича Малишка судилася щаслива доля: вони житимуть вічно, бо стали народними піснями.

Андрій Самійлович зростав із піснею, яку чув із маминих уст, на вулиці в рідному селі. І сам любив співати, змінюючи в піснях кінцівки, щоб всі вони були щасливими.

А першу власну пісню до кінофільму Олександра Довженка "Щорс" написав Малишко в тридцять шостому році, коли він був ще молодим літератором. Тоді прийшов до нього Довженко і сказав: "Мені потрібна пісня до фільму. Для Богунського полку. Пісня щорсовців, що йдуть у бій перемагати ворога. Це має бути героїчна пісня". Тричі змінював Малишко слова і врешті догодив Довженку, який любив молодого поета й іноді говорив: "Якби я не був самим собою, то хотів би бути тобою, Андрію".

Наприкінці сорокових років поет познайомився з композиторами Майборода-ми — Платоном та його братом Георгієм. А згодом товаришування поета й композиторів перейшло в справжнє побратимство на все життя.

Більшість пісень створюють композитори на вірші, а Малишко часто писав слова до вже написаної музики. Так була написана пісня "Ми підем, де трави похилі".

Але Малишко не тільки писав вірші до пісень, а й сам складав музику до віршів. Так під час війни народилися пісні "Хусточка червона", "Голубе мій, голубе", "Як на дальнім небосхилі", які облетіли всі фронти і стали улюбленими піснями бійців.

Цікава історія створення однієї з найвідоміших пісень Андрія Малишка — "Пісні про рушник". У 1958 році режисер М. Мишурін знімав фільм "Літа молодії". Там був епізод, де герої фільму — юнак і дівчина — їдуть на даху вагона у Київ вступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, у який мати загорнула в дорогу нехитру їжу, і пригощає дівчину. Режисер запропонував: "А що як ми дамо юнаку пісню про рушник". Платону Майбороді ця пропозиція сподобалася. Він подзвонив Малишку в санаторій, де той відпочивав, давши початок вірша. Наступного ранку поет по телефону продиктував вірш. Під час демонстрації фільму пісня блискавично облетіла країну, зачарувавши слухачів. Серпанком найніж-нішої любові й шанобливості огорнутий у вірші образ матері. Мати журиться, розлучаючись із сином, але вірить у його світлу долю. Ця віра втілена в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу людини, материнське благословення:

І в дорогу далеку

Ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний

На щастя, на долю дала.

Багато можна назвати пісень на слова Андрія Малишка. Серед них — "Київський вальс", "Білі каштани". І звичайно ж, незабутнє "Вчителько моя". Вона була присвячена улюбленій учительці Платона Майбороди Олені Павлівні Дзіваківсь-кій, з якою композитор спілкувався до останніх днів її життя.

Лебединою піснею Андрія Малишка стала пісня "Стежина" якою поет прощався з життям. Вірш "Стежина" він написав за 9 днів до смерті. Його останні думки були звернені до стежки, яка вела до батьківського дому:

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці скільки літ

Ота стежина в нашім краю,

Одним одна коло воріт.

Поет пішов із життя, але не з серця людського. Його ніжність, його світлий образ, поетичний голос навіки збереже в своїй пам'яті народ, співаючи пісні на вірші Андрія Малишка.