Пісенна творчість Андрія Малишка (1 варіант)

Творчість Малишка розвивалася в річищі народнопісенної традиції. "Повів народної творчості невідступно супроводить поезію Малишка", — проникливо відзначав Максим Рильський. Мабуть, тому його поезія, ніколи не втрачаючи з народною творчістю цього прямого зв'язку, так легко спромоглася встановити і зворотний: десятки Манишкових творів буквально "пішли в народ" і, покладені на музику, стали справді народними піснями. Наприклад, "Пісня про рушник", "Ранки солов'їні", "Ми підем, де трави похилі", "Пісня про Київ". Ці твори, окрилені чарівними мелодіями Платона Майбороди, полюбилися людям і стали народними піснями. У піснях цих своєрідність художнього почерку поета позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Повів народної пісні відчутний у лексиці, в ясності й простоті вислову, у глибині людських почуттів, у характері художнього мислення. З глибинних джерел фольклору черпає Малишко барви для змалювання образів.

Лірична пісня "Колгоспний вальс" відображає почуття щасливих хліборобів. Різноманітними художніми засобами поет малює радість трудівників, щедрість колгоспних ланів, народний достаток:

Люба, нам з тобою врожаю моря,

Тихо в надвечір'ї світить нам зоря...

Бадьорий настрій викликає картина літнього вечора, коли пісня сама злітає з вуст.

У пісні "Ранки солов'їні" звеличується ніжне кохання, яке ніколи не забудеться, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і подніпровські далі, якими колись милувалися разом:

Стежки і доріженьки

Ген лягли у даль,

В парі ми любилися —

Серденьку жаль.

Смуток ліг на душу ліричного героя. Розійшлися життєві шляхи закоханих, але сподівання на зустріч живе, тому і бадьорить душу приспів:

Знову цвітуть каштани,

Хвиля дніпровська б'є,

Молодість мила, Ти серце моє.

Поезія Андрія Малишка живилася з джерел народної творчості та класичної літератури.

Саме близькість до фольклору визначає такі якості поезії Малишка як пісенність, прозорий і чіткий вислів, розмовні інтонації.

Материнській любові і відданості, материнській печалі і величі Малишко присвятив схвильовані рядки багатьох віршів, поем. Образ матері в "Пісні про рушник" набуває узагальненого значення.

З глибинних джерел фольклору черпає Малишко барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу: Рідна мати моя, ти ночей не доспала І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя дала.

Мати журиться, розлучаючись із сином, але вірить у його світлу долю, і благословляє у дорогу:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю, І дитинство, й розлука, і вірна любов.

"Він полишив нам золоті розсипи своїх поезій, нев'янучу красу своїх пісень... Вогнистий син України, улюбленець народу... співець життя, молодості, любові:— такий він для нас, незабутній Андрій Малишко", — сказав про поета Олесь Гончар.