Андрій Малишко і народна пісня. Так, саме народна, бо поряд з піснею фольклорною люди співають пісні, створені на слова Малишка, інколи не замислюючись над тим, хто автор?
Уявити нашу Україну без пісень не можливо.
Не можливо уявити нашого народу, позбавленого поезій Малишка. В них — і любов до життя, до землі, до Батьківщини, до матері, до коханої, в них чистота душі і вічне добро.
Відкриваю збірочку і відразу поринаю у дивний всесвіт батьківського краю письменника, закохуючись в нього з перших рядків. Hасамперед ваблять прості, й водночас сповнені найглибшого змісту образи рідної землі. Так промовляє до мене героїня однойменної поезії:
Я волошка, споконвік волошка,
Я земну енергію несу...
В цій малесенькій квіточці, що рішуче пробивається крізь море пшеничного лану, зібрано всю небесну синь, всю неозорість краєвиду. І водночас у крихітній тендітній голівці, що звернена до сонця, відбивається вся жага до життя і прагнення щастя.
"Ромашки сяйво" золотить рядки поезії "Балада про колосок". Образ рідної землі безпосередньо народжується у цьому творі. Ліричний персонаж вирушаючи на війну, бере з собою "суху грудочку землі, обпалену снарядом". Колосок виростає несподівано:
І в грудці зерно проросло
Hа втіху всьому взводу,
Від жару серця мойого
В осінню прохолоду...
Відбувається символічне уособлення автором трагічної долі людини, зокрема і народу в цілому. Проте колосок, що пробився крізь лихоліття війни, набирається сил. Він береже дух "отецького дому" та рідної землі, зміцнює серце людини, що стала знаряддям історіі. Водночас колосок є свідком минулого й майбутнього, пов'язує роки і покоління у сніп страшних спогадів.
- Реферати про життя та творчість Андрія Малишка
- Розкрийте тему: "Мотиви майбутнього життя у воєнній ліриці поета" (та інші запитання)
Образ землі безмежний. Вона, мов скарбниця невмираючих істин, дивних, нерозгаданих чар-приворотів, що примушують людину вертати до рідного порога. Ось чому А.Малишко називає її "дивною і вічно молодою". Земля-ненька, що не має віку, не знає смерті. А рідний дім оселяється в серці кожної людини, щоб жити там крихіткою теплих і радісних споминів.
Батьківська земля бринить у найніжніші хвилини кохання чарівною мелодією з п'янким трунком замріяних вечірніх лугів
Ми підем, де трави похилі,
де зорі в ясній далині,
линуть Малишкові рядки. Глибока чуттєвість окрилює поезію. Ліричний герой відчуває гармонію природи й почуттів. Груди переповнюються ніжністю, коханням, яке у всьому бачить прикмети щастя: "дві чайки у хмари зліта", а тому
У парі з тобою ми будем любити
Усе, що на душу лягло.
Ліричний персонаж гостро відчуває настрої природи, що в цю мить співвідносяться з його нинішнім щастям.
Інша перлина А.Малишка "Ранки солов'їні". Щирим захопленням красою "подніпровських далей" і тугою за "молодістю милою" просякнуті її рядки. Кохання і батьківська земля тісно переплелись у поезії, становлячи ту цілісну єдність у душі кожної людини, яку ніщо не може розірвати, бо
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є,
Молодість мила,
Серце моє.
"Пісня про Київ" звучить як продовження попереднього твору. Їх пов'язує лейтмотив закоханості в рідне місто, де, власне, ліричні герої знаходять свою долю.
У поезіях Андрія Малишка Україна, батьківська земля посідає чи не одне з головних місць. Це природньо, що людина не знаходить щастя на чужині, коли відірвана від рідного коріння. Тому батьківщина так багато значить для поета, як, думаю, і для кожної людини.
Диво власного відкриття Малишко розкриває у лебединій пісні свого письменницького життя, яку назвав "Стежина". "Одним одна" біля батьківських воріт дорога — це життя з усіма складностями і випробуваннями, де завжди слід залишатися Людиною, не забувати рідний дім, неньчин рушник із квітками щастя. Стежина одна, але доля готує безліч перехресть, на яких не треба губити вічного начала, виплеканого ненькою і батьком у душі, котре зростає у серці, повниться добром завдяки красі рідного краю.