Ліна Костенко увійшла в українську літературу в 60-ті роки 20-го століття. Ця письменниця заявила про себе чіткою громадянською позицією, мужністю, але водночас і ніжністю, високим філософським змістом своєї поезії. А ще високими вимогами до себе, до своєї творчості. Це засвідчено у вірші "Доля":
Великі поети не вміють писати віршів
Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав
Графоманові краще.
Графоман вирішив написати — і написав.
Для поетеси аркуші паперу, списані рядками — це "смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самою собою". Поезія для Ліни Костенко — це крик її згорьованої душі, серця, що обливається кров'ю.
У творах цієї поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дисгармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. Не знаходячи часто гармонії в людському житті, Ліна Костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: "Вікна сплять, заскалив мороз їм сльози", "Блакитні вії хата підійма..." "Світить сонце оком загадковим" тощо. Поетеса наголошує, що зв'язок із природою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей.
Гармонія природи, якою так милується поетеса, співзвучна гармонії людських взаємин, яких так прагнула письменниця, і до яких вона намагалася наблизити своїх героїв. Особливу увагу письменниця приділила долі жінки, яка, звичайно ж, не була їй байдужою. Ціла галерея портретів, змальованих нею, розкриває красу жіночої душі — щирої, відданої й по-справжньому шляхетної. Саме про це твори "Маруся Чурай", "Пелюстки старовинного романсу", "Апологія лицарства" та інші.
Трохи інший, пом'якшений, стриманіший у своїх почуттях образ ліричної героїні постає в інтимній ліриці Ліни Костенко: "Очима ти сказав мені: люблю", "Двори стоять у хуртовині айстр...", "В дні, прожиті печально і просто" та інші. Героїня цих творів страждає внутрішньо, не виставляючи напоказ і не нав'язуючи своїх почуттів:
"О, як я Вас люблю!.. Але про це не треба говорити".
Поезії Ліни Костенко глибоко пройняті філософською та історіософічною спрямованістю. Це виявляється у віршах, де проступають її життєві орієнтири: "Шукайте цензора в собі", "Між іншим", "О, не визискуйте гіркого меду слави", "Ще вчора була я висока" та інші. Тут письменниця розмірковує над сенсом життя, відстоює загальнолюдські, гуманістичні цінності, які є усвідомленням внутрішньої гармонії людини.
Зверталася Ліна Костенко й до біблійних мотивів. Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі й просторі героїв біблійних легенд.
Своєю творчістю Ліна Костенко вписала назавжди своє ім'я в когорту українських талановитих письменників-гуманістів.