Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Л. Костенко (7 варіант)

Шкільний твір

Загальнолюдські цінності. Напевно, це система норм людської моралі, обов'язки людини щодо суспільства, своєї Батьківщини і один до одного, повага до людської гідності. А ще — це і справедливість, чесність, правди, любов до людини. І напевно, засудження жорстокості, лицемірства, віроломства, боягузства, заздрощів, наклепу... А також розуміння добра і зла.

Справедливість. Хтось про неї забув, бо шістнадцять років удавали, що такого поета, як Ліна Костенко, нема, просто не існує; зуміли відірвати, затиснути, сховати від народу.

У своєму вірші "Доля", розмірковуючи про свою громадянську позицію, вона пише: "Поезія — рідна сестра моя. Правда людська — наша мати". І цій правді чесно і мужньо поклялася поетеса до остатку служити. Ось І з'явилися книга поезій "Зоряний інтеграл" та збірка "Княжа гора". "Мужність не дається напрокат", — так зазначає Ліна Костенко.

Які ж загальнолюдські цінності осмислює вона своєю творчістю?

Будучи сама чесною і безкомпромісною; поетеса звертається до "співців краси земної" "гартувати голоси не пустослов'ям пишним та барвистим <...>, а заспівом в дорозі нелегкій".

Глибокий біль і правда. Славні сини українського народу розстріляні, замордовані в концтаборах, а потім реабілітовані "хоч посмертно, зате — своевременно".

Пропадали ж люди ні за гріш,

Перед смертю лаявся Косинка.

Божеволів у тюрмі Куліш.

Курбас ліг у ту ж промерзлу землю!..

Опис кладовища, де стоять обеліски з прізвищами, датами.

Лежать наморені солдати,

а не проживши й півжиття.

"Тут обелісків ціла рота"

Вони віддали життя за свою рідну землю, захищаючи її від загарбників. Найцінніше на землі — життя людини. Це цінність, вище від якої немає у світі.

А хто ж тоді відповість за безневинні жертви жахливого голодомору 1932—1933 років? А жертви жахливих репресій? їх мільйони. Де їм пам'ятники, обеліски — як знак пошани?

"Пастораль XX сторіччя". Павло, Сашко і Степан розбирали заржавілу гранату. І "...їх рвонуло навідліг", "бризнуло кров'ю в багаття", "...личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю, осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць".

Це пастораль XX сторіччя. Давній жанр в літературі. Читаєш і бачиш, як на тлі прекрасної природи благородні пастухи і пастушки грали, співали, кохалися. Мир і благодать панувала між ними. Волає, кричить поетеса: "Бережіть життя дітей! Кому потрібні криваві наслідки війни?"

Велику цінність для Ліни Костенко мають духовні, мистецькі цінності — все, що прийшло до нас у спадок від попередніх поколінь. Про це багато сказано у збірці "Княжа гора". Сучасна людина мусить знати історію, побут, культуру свого народу. Вона повинна, бути спадкоємницею цінностей минулого. І щоб словами Т. Шевченка за поезією "Княжа гора", кожен українець міг сказати: "Але у вітчизни ніхто не одніме мене". Це теж велике і людське.

Усе в світі коштовне й неповторне. Його треба берегти, шанувати: людину, природу, історію, культуру, традиції свого народу, добро і святу свою землю.

Слова ці вражають і серце, і глузд,

І їм не шукайте заміну.

Слова ці вишневі з Сосюриних вуст:

"Любіть Україну! Любіть Україну!"

Це слова Івана Драча. Вони наскрізь пронизують творчість Ліни Костенко, чесну, мужню, безкомпромісну. Це і е ті загальнолюдські цінності, які вона утверджує на землі своєю поезією.

"Життя іде і все без коректур..." (твір-мініатюра)

В шістдесяті роки в літературу влилась когорта молодих митців, серед яких визначилась і Ліна Костенко, чиї перші книжки засвідчили, що на небосхилі української поезії спалахнув дужий талант.

Серед безлічі важливих тем вона виділяє, можливо, найголовнішу — людина, її душа, сенс її життя. Поетеса наголошує, що життя — це мить, яка не повторюється. Того, що було вчора, не повернути, не від коректувати.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Не висушити сліз, які хтось пролив через тебе, не загоїти болю, якого ти завдав. Отже, треба жити не за чернеткою, сподіваючись, що колись все можна повторити або виправити. А тому не можна бути байдужим до людей, до природи, до батьківщини. Треба

зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Ти прийшов у світ, щоб залишити по собі світлий слід, щоб творити добро, щоб нести любов.

"То ж не будь байдужим, не засмічуй своєї душі, дивись на світ добрими очима", — закликає читачів Ліна Костенко.

Отже, живи, людино, цінуй красу, будь цілеспрямованою, духовно багатою і щедрою на добро і

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Інші варіанти цього твору: