Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Л. Костенко (3 варіант)

Шкільний твір

Творчість Ліни Костенко — це ще одна сторінка української літератури. Але не проста сторінка, адже майже усі твори цього автора — це роздуми про сенс людського життя, про загальнолюдські цінності. Ці питання хвилювали завжди й усіх, та не кожен міг дати на них відповідь. Намагалася зробити це і Ліна Костенко своїми творами.

Як відомо, кожній людині призначена своя доля. Буває вона щасливою, буває й трагічною. Здається, що тільки від людини залежить, яку вона собі обере: чи ту, яка заведе до прірви, де станеться крах усіх сподівань та надій, чи ту, яка возвеличить людину; дасть усе, що тільки може дати життя:

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто — золотом золотим.

А дехто — вельми сумнівним.

Кожен розрахувався за свою долю так, як міг, або так, як йому дозволило сумління. Ось тут і виявилося, що моральні цінності в людей різні. Тільки "правда людська" повинна бути "матір'ю", тільки вона повинна стати провідною зіркою в житті людини. Недарма стверджує лірична героїня Ліни Костенко, яка обрала собі нелегку Долю:

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, —

у мене жодних претензій нема

до Долі — моєї обраниці.

Що ж є головним для людини? Можливо, мати крила. Але не пташині, а власні, людські. Хай вони не зможуть насправді відірвати когось від землі, та піднімуть у небо душу — щиру й чесну. Ліна Костенко впевнена, що кожна людина має крила — треба тільки уважніше придивитися:

Вони, ті крила

не з пуху-пір'я,

аз правди,

чесноти

і довір'я.

Кожен з нас має свої, особливі крила. Хтось вірний у коханні, хтось весь час шукає чогось нового, хтось любить працювати, хтось піклується про усіх, бо має велике, безкорисливе серце. Поетеса хоче, щоб таких людей було якнайбільше, адже від цього зміниться наше життя, зникнуть негоди і нещастя. Взагалі, це і є загальнолюдські цінності.

Ці крила-цінності

У кого — з пісні,

або з надії,

або з поезії,

або з мрії.

їх не можна проміняти ні на що, бо це належить духовній культурі людини. Головне — "свобода Духа і правда слова", головне — велика любов до рідної землі й велике кохання до близької за духом людини. Це підтверджує Ліна Костенко своїм романом "Маруся Чурай". Кохання цієї дівчини "чолом... неба" сягало, а любов до Батьківщини була справді безмежною:

Оце мій Київ, це моя вітчизна.

Залиті кров'ю київські вали.

Ой, люди, люди, Божа подобизна,

до чого ж ви цю землю довели?!

Ліна Костенко жила та живе думками про український народ. Вона намагалася своїми творами привернути увагу до того зла, яке коїлося на Україні, хотіла показати людям, що на світі існують спільні цінності загальнолюдські. Зректися їх — значить, зректися самих себе, перестати відчувати себе Людиною.

Інші варіанти цього твору: